WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Категорія часу в міфопоетичних уявленнях Месопотамії та Єгипту ІІІ тисячоліття до н.е. - Курсова робота

Категорія часу в міфопоетичних уявленнях Месопотамії та Єгипту ІІІ тисячоліття до н.е. - Курсова робота

Про відповідну рису давньоєгипетської культури свідчить, посилаючись на дослідження Леві-Брюля та Гатчета, М.А.Коростовцев. За його твердженням, на давньому етапі архаїчність мови дійсно обумовлювала наявність багатьох конкретних термінів, що позначали відтінки значень. Та про це вже згадувалося. Зараз треба продемонструвати подальший розвиток цієї думки. Далі вчений нагадує, що „категорія перебування – перебування в просторі й відстань – має в уявленнях багатьох народів таке ж основне значення, які для нас мають категорії часу та причинності" [11, с. 228]. Саме для позначення відтінків просторових відношень у давньоєгипетській мові є багато слів, і безпосереднє значення для деяких із них ще не встановлене. Наприклад, на перший погляд здавалися синонімічними поняття hr-tp(„під головою") та tp-m;c(„біля скроні"), але після поглибленого дослідження Б.Ганн установив, що перший прийменник має спеціальне значення „перебувати біля людини, що лежить", а другий – „бути біля людини, що рухається". Якщо брати дієслова руху, то можна виділити спеціальні значення також далеко не для всіх слів, що в подальшому стануть синонімами. Наприклад, šm„іти", iw„приходити",h;j– „йти вниз" тощо. Якщо згадати, що таке архаїчне вживання слів на позначення різних відтінків понять використовувалося через конкретність мислення, а категорія часу була нерозривно пов'язана чи навіть розчинялася в категорії простору, то стає очевидним, що єгипетська в ІІІ тисячолітті до н.е. не знала не тільки абстрактної категорії часу, а й абстрактної категорії простору. „Виникає цікава ситуація: з одного боку, існує досить розвинена система вимірювання, а з іншого – архаїчне уявлення (якщо не повна відсутність поняття) про об'єкт вимірювання" [10, с. 14]. Але нічого дивного тут нема, якщо згадати все, що було вище сказано, адже такий об'єкт вимірювання, як час, є абстрактною категорією, а такі категорії не були властиві конкретним уявленням давньомесопотамської та особливо давньоєгипетської культури. На пізнішому етапі ці традиції набули більш абстрактних уявлень, і тоді слова, що раніше позначали відтінки значень, стають синонімами. Проте на даному етапі можна спостерігати саме таке явище.

3.2. Емоційність сприйняття часу

Міфологічне (або міфопоетичне) розуміння світу характеризується якісною неоднорідністю як часу, так і простору

А.Гуревич

Можна виокремити ще одну особливість категорії часу в її сприйнятті представниками цивілізацій давніх Єгипту й Месопотамії, а саме його неоднорідність, емоційну забарвленість. Ця риса тривалий час привертає увагу дослідників. Наприклад, ще подружжя Франкфортів стверджувало, що „міфопоетична концепція часу подібно до концепції простору, не кількісна й абстрактна, але якісна і конкретна. Міфопоетична думка не знає часу як однорідної тривалості або як послідовності якісно індиферентних миттєвостей" [4, с. 34].

Люди завжди були небайдужими до таких проявів часу в природі, як зміна сезонів року, рух небесних тіл, періодичні повені тощо. Проте давню людину цікавило, як часто зазначають, не питання „Як?", а питання „Чому?". Під цим кутом зору людина бачила будь-який процес, будь-яку зміну як наслідок утручання чиєїсь волі. І якщо через чиюсь хворобу чи загибель міг підпасти під підозру чаклун або шаман, то проявами часу в природі, кліматичними, метеорологічними процесами, сходом і заходом Сонця тощо переважно займалися вищі сили власноруч. Якщо народ уважав своїм покровителем єдиного Бога, то цей Бог зазвичай дарував людям стабільні умови для існування, як, наприклад, Ягве, коли заключає заповіт із Ноєм, обіцяє, що „надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться" [Бут. 8, 22]; проте цей же Бог міг за власним бажанням зашкодити звичайному спливанню часу чи викликати певні надзвичайні метеорологічні умови, як той самий Адонай, коли пролив „на Содом і Гоморру дощем сірку й вогонь від Господа з неба і знищив міста ці, і всю околицю цю..." [Бут. 19, 24-25]. Якщо над людьми стояло кілька богів, як, наприклад, у Месопотамії, то ці функції могла виконувати й рада богів, на зразок ради Ануннаків. „Для мешканця Месопотамії, відповідно, космічний порядок не здавався чимось даним, скоріше він ставав чимось, що досягнуто – досягнуто завдяки безперервній інтеграції багатьох індивідуальних космічних воль, кожна з яких така могутня, така страшна" [4, с. 161]. Ще один варіант установлення часу й буття взагалі – двобій космічної сили проти хаотичної. Наприклад, боротьба бога Ре зі змієм Апопом у єгипетській традиції (шумерський колективно-демократичний пантеон каже в подібному випадку про битву війська Тіамат із військом Енліля). Ця боротьба призводить до творення світу, і з нею зливаються добовий та річний цикли, коли боротьба призводить до сходу сонця й початку Нового року відповідно. Проте емоційне сприйняття світу призводило до того, що людина була безпосередньо втягнена в розвиток цих космічних подій, мала виконувати заповіт, укладений із Богом, відтворювати дії богів у щорічних ритуалах тощо. Якщо дії людини відповідали архетипічним, то вони мали цінність і мали шанси на успіх. „Це навмисне узгодження космічних і соціальних подій ясно говорить про те, що для давньої людини час був не нейтральною й абстрактною системою відліку, а скоріше послідовністю стадій, кожна з яких мала особливу цінність і важливість. Подібно до того, як це було з простором, існують особливі „області" часу, що не досяжні для безпосереднього переживання й суттєво стимулюють спекулятивну думку. Це – далеке минуле й майбутнє" [4, с. 38-39].

Остання думка вимагає спеціального освітлення. Про сумісність категорій часу та простору вже йшлося, і треба лише пояснити, чому і як сприйняття далекого минулого й майбутнього відрізнялося від сприйняття подій, що відділяла від моменту розмови невелика відстань. І.С.Клочков пропонує розглядати три різновиди месопотамського ставлення до часу, а саме виокремлення історичного, „периферійного" та міфічного часу. „Історичний час – це минуле, про яке народ зберігав відносно достовірні дані, куди вели тверді генеалогічні та династичні лінії, час, який сприймали більш-менш так само, як свій... „Периферійний" час – це минуле на краї суспільної пам'яті, спогади про нього смутні; послідовність і зв'язок подій люди вже погано собі уявляли. Це час незвичайного... І, нарешті, міфічний час – час, що лежав за межами народної пам'яті, час богів; тут часто взагалі не можна сказати, що одна міфічна подія відбулася раніше за іншу" [10, с. 25]. Отже міфічний час був цілковито сакральним, нормативним і до нього занурювалися люди під час святкових ритуалів. Власне, це не є час як процес, тут нема послідовності подій, але є їхня абсолютна цінність. Історичним уважався зазвичай час на кілька династій у минуле, а „периферійним" – час, коли вже почалося царювання на Землі, але до того моменту, коли починалася реальна пам'ять про події. „Периферійний" час – це момент дії культурних та епічних героїв, але він відрізняється від міфічного, бо не є настільки сакральним, а події в ньому відбуваються вже в послідовності, що схожа на історичну. Тут розглядається минуле, бо в традиціях мешканців Месопотамії, як і Єгипту, сакральний статус мало саме абсолютне минуле, час, коли влада належала богам, закони були найсправедливішими, а життя найкращим і найдовшим. Щодо останнього, то можна продовжити наводити приклади з Месопотамії. Свідоцтвом підвищеної сакральності „периферійного" часу порівняно з історичним може слугувати велика тривалість життя в людей, що тоді жили. Тут можна згадати легенду про великий потоп, що була дуже популярною серед семітичного населення Месопотамії, проте ще Дж.Дж.Фрезер казав, що в Ніппурі знайдено табличку кінця ІІІ тисячоліття до н.е., де йдеться про потоп, а розповідь шумерською, тобто мовою, що на той час була вже мертвою [20, с. 76]. Тобто вже за розквіту шумерської цивілізації, в першій половині ІІІ тисячоліття до н.е. легенда про потоп існувала. І з потопом у месопотамців були пов'язані дуже своєрідні уявлення: „допотопні часи оточені в давньомесопотамській традиції ореолом таємничості й сакральності: це був час богів, божественних героїв і керманичів, найвеличніших мудреців і перших людей, із котрими пізніші й не намагалися зрівнятися" [10, с. 27]. Якщо взяти „Шумерський царський список", можна побачити, що за 241200 років Месопотамія бачила тільки вісьмох керманичів, отже кожен із них правив за цими даними кілька десятків тисяч років. Після потопу ще певний термін триває цей „периферійний" час, але його якісні характеристики вже набагато нижчі, ніж це було раніше – царі правлять не більше кількох тисяч років. „Починаючи з восьмої післяпотопної династії йдуть уже порівняно правдоподібні терміни, за єдиним винятком" [10, с. 23]. Щодо єгипетської культури, то найбільш значущим свідоцтвом сакральності минулого, а саме недосяжного абсолютного минулого, буде, звісно, те, що в цей час на землі був керманичем солярний бог, який і слугує ідеалом царя, і „жоден фараон не міг розраховувати на те, щоб досягти більшого за створення таких умов, „які були за часів Ре, на початку" [4, с. 39]. Проте кожен фараон був сином Ре, якому той довірив владу над обома Єгиптами, тому він повинен був робити все, щоб гідно наслідувати славу божественного батька. Титул „Син Ре" йде вже з часів Давнього царства, разом із іншими легітимізуючи владу фараона та його божественне походження.

Loading...

 
 

Цікаве