WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН - Реферат

Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН - Реферат

пункту 5 резолюції № 598. У листі стверджувалося, що США є головним порушником резолюції, розробленої і прийнятої по їхній же ініціативі. Крім того, у ньому висловлювалась невдоволеність пасивністю Ради Безпеки, що не реагувала на порушення резолюції № 598 Сполученими Штатами. "Усі ці події, насамперед порушення пункту 5 резолюції через активізацію військової присутності США в цьому районі, - говорилося в листі, - зробили негативний вплив на можливості Генерального Секретаря прийняти на підставі пункту 8 резолюції заходи для зміцнення безпеки і стабільності в регіоні".
Представник Ірану запропонував наступні дії щодо врегулювання конфлікту і забезпечення безпеки в Перській затоці: прийняття обома сторонами зобов'язання не нападати на торгові судна; вивід іноземних військ з цього регіону; строге дотримання нейтралітету всіма прибережними державами, особливо Кувейтом.
Далі в листі робилося поєднання питання про закінчення війни з питанням про безпеку в басейні Перської затоки: "Лише при відновленні спокою в Перській затоці можна сподіватися на проведення позитивних політичних дій у відношенні інших аспектів конфлікту". Зміст цього поєднання полягав у тому, що, оскільки Ірак доповнив сухопутну війну "танкерною війною", щоб зробити економічний натиск на Тегеран і змусити його сісти за стіл переговорів, Іран, у свою чергу, вимагає в якості головноїпопередньої умови початку переговорів, припинення "танкерної війни" у Затоці. Говорячи про "танкерну війну", варто мати на увазі важливий момент, пов'язаний з міжнародним аспектом цієї проблеми. "Танкерна війна" призвела до інтернаціоналізації конфлікту. У нього виявилися втягнуті нові і не тільки регіональні, але і зовнішні сили. Як відомо, на прохання Кувейту, що звернувся на початку 1987 р. до п'яти постійних членів Ради безпеки ООН, СРСР і США силами своїх ВМС сприяли безпеці транспортування кувейтської нафти.
Що стосується відношення Ірану й Іраку до резолюції № 598, то воно було таке: Іран - за припинення вогню після завершення роботи комісії ООН по визначенню країни-агресора; Ірак - за негайне припинення вогню, до початку роботи зазначеної комісії. Іран - за розрядження напруженості в Перській затоці (відповідальність за цю напруженість Тегеран покладав на США й Ірак) до врегулювання проблем власне ірано-іракської війни; Ірак - за розрядження напруженості вЗатоці після врегулювання проблем, породжених ірано-іракською війною.
Таким чином, довгий час не вдавалося знайти компромісні шляхи врегулювання тривалого конфлікту. Однак, як вказувалося вище, важкі поразки на фронті і катастрофічний стан економіки змусили Іран пійти на прийняття резолюції № 598.
Варто мати на увазі, що ірано-іракські відносини багато десятиліть, та й у ході війни, ускладнювалися боротьбою обох сторін з курдським повстанським рухом за незалежність у рамках і іракської, і іранської держави. Це були малі війни в ході великої війни між Іраном і Іраком. Доти, доки не будуть припинені ці малі війни, Іран і Ірак мають важелі тиску один на одного. З огляду на це, Іран може спробувати дестабілізувати обстановку в Іраці за допомогою курдської опозиції, Рада революційного командування Іраку оголосила у вересні амністію тим учасникам курдського опозиційного руху, що здадуть зброю в місячний термін.
Підводячи підсумки, можна сказати, що процес врегулювання ірано-іракського конфлікту почався в умовах дуже складної і заплутаної дипломатичної боротьби, що є результатом зіткнення інтересів регіональних і зовнішніх сил. Зрушення в ірано-іракських відносинах у бік їхнього поліпшення в значній мірі обумовлені зменшенням напруженості в радянсько-американських відносинах, що зробило позитивний вплив на регіональні відносини, призвівши до розв'язання ряду туго затягнутих вузлів регіональних конфліктів.
Позиція США стосовно війни Іраку з Іраном
Революція 1978-1979р. в Ірані, як вже відзначалося, завдала нищівного удару по сформованій у період правління президента США Р.Ніксона американській стратегії в країнах "третього світу", моделлю розвитку якого вважався Іран. Крах шахського Ірану, одного з підтримуваних США "центрів сили" на Близькому та Середньому Сході, поставив перед Вашингтоном задачу перегляду американської стратегії за кордоном. Результатом такої переоцінки було те, що замість опори на "регіональні центри сили" у вигляді Ірану і відмовлення від прямого збройного втручання в периферійних зонах ("Доктрина Ніксона"), США зробили ставку на безпосередню військову присутність у "вибухонебезпечних регіонах", зокрема, у Перській затоці й Індійському океані ("Доктрина Картера").
До нарощування військової присутності на Близькому і Середньому Сході й у зоні Перської затоки США приступили, керуючись, насамперед, своїми військово-політичними й економічними цілями. Близький і Середній Схід - це головний нафтовидобувний район капіталістичного світу, від якого багато в чому залежить стабільність країн Європи, Японії і самих США. Виходячи з цього, Вашингтон оголосив район Перської затоки сферою своїх "життєвих інтересів".
Ставка Вашингтона на військову силу як на метод вирішення своїх неполітичних проблем, що проявилася в зв'язку з антишахською революцією в Ірані, одержала "теоретичне" обґрунтування в концепції "трьох зон", висунутій наприкінці 1980р. помічником президента США З.Бжезинським. Відповідно до цієї концепції, США мають "життєво важливі" інтереси в трьох зонах необхідних "для виживання США". Третьою зоною проголошувався Близький і Середній Схід, у якому необхідно "нарощувати американську військову присутність".
У цьому зв'язку і варто розглядати створення американських військових сил "швидкого розгортання", "Центрального командування збройних сил США" (Сентком), нових військових баз за кордоном і т.д. Міністр оборони США Уайнберг офіційно підтвердив, що "сили швидкого розгортання" і Сентком "автоматично орієнтовані на нафтопромисли".
Вплив ірано-іракської війни на середньосхідну стратегію США проявився, насамперед, у тому, що останні стали в більшому ступені орієнтуватися на військово-силові концепції, що передбачають можливість безпосереднього втручання Вашингтона у випадку виникнення кризових ситуацій. Військовий механізм США перебудовували з таким розрахунком, щоб він був готовий до розгортання операцій у віддалених районах світу. Щоб створити основу постійної військової присутності в зоні Перської затоки, США прийняли ряд заходів, що розширюють і закріплюють американську військову присутність у цьому районі на багато років. Зокрема, ці дії
Loading...

 
 

Цікаве