WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Вінниці - Курсова робота

Історія Вінниці - Курсова робота

16 березня 115 с/д 237с/д, 23 окрема винищуваноартилерійська протитанкова бригада і льотчики п'ятого штурмового авіаційного корпусу розпочали бої за Жмеринку. 17 березня звільнили Браїлів, а 18 березня 1944 року радянські війська оволоділи залізничним вузлом Жмеринки. Визволення Жмеринки і дальший наступ військ у напрямку Бару створювало сприятливі умови для успішного завершення операції по визволенню Вінниці.

Весна 1944 була ранньою. Люди поверталися в рідне напівспалене, напівзруйноване село. Жили по дві, а той по три сім'ї в одній хаті. Лінія фронту віддалялась все далі на Захід. До села ще доносилась канонада, земля здригалася від вибухів снарядів, обрій по вечорах світився заревом. Сніг уже давно розтав, чорніли поля і тільки люди з ряднами, а де й з підводами, звозили, зносили побитих солдат і там же на полі закопували.

Лише через 10 років, у 55, в центрі біля села сільської Ради напроти церкви викопали братську могилу і позвозили з околиць села, викопаних побитих солдат. Похоронили в братській могилі солдат і офіцерів, всього 132 чоловіки, поставили пам'ятник.

Звичайне село, як і тисячі інших. Чи мало воно якесь стратегічне значення?... Рік за роком проходять літа, загоїла земля свої рани, заросли могили травою, та тільки люди свято бережуть пам'ять про своїх рідних і близьких в кожному селі, в кожному місті. Кожного ранку на 9 травня біля братської могили збираються жителі села, щоб влаштувати пам'ять загиблим воїнам, привітати ветеранів із святом. Приїжджаючи рідних тих, хто загинув в ті буремні роки. Не один десяток років Розшукують своїх синів, братів, батьків. Не обминають такі події і наше село. Через 55 років знайшовши могилу гвардії капітана Порового М.А. , його рідній брат. Зустрівся з дочкою жительки села, якої під час війни тимчасово перебував на квартирі його брат.

Побув в шкільному музеї, де свято бережуть фотографію гвардії капітана, був зворушений до глибини душі цією зустріччю.

Музейну кімнату в шкільному приміщенні було створено ще в 1985 році. На той період в школі накопичилось чимало матеріалу про Велику Вітчизняну війну. В роботу були задіяні майже всі учні, вони зберегли фотографії загиблих воїнів, проводили зустріч з ветеранами війни, записували спогади.

В кімнаті з однієї сторони зроблений пам'ятник односельцям, які загинули під час війни. Майже від самого полу і аж до стелі викарбувані на ньому їх імена, а на розгорнутому прапорі розміщені фотографії ті, що збереглися.

З протилежного боку кімнати на стіні зображена картина з пам'ятниками Бреської фортеці у вигляді марева. Залишився на окупованій території, перехвачувався до одужання. Коли одужав, то оборонявся з ворогами у складі партизанського загону імені Леніна. При наближені радянських військ у грудні 1943року перейшов лінію фронту. Був призначений командиром гармат. Перемогу зустрічав на Віслі. Після чергової роботи саперів, які відвозили снаряди в глинище село знову здригалося від потужного вибуху. Не тільки земля береже згадку про ті страшні дні війни. Стільки промайнуло років, а люди й досі зберігають найдорожче, що залишилось від тих, хто не повернувся з війни

Ідуть роки, але війна не забуває. Знову і знову озивається вона у свідомості поколінь, тривожить уяву, змушує замислюватись над трагедією і подвигом нашого народу. Особливо вражаючою була зустріч учнів з воїнами визволителями нашого села.

Саме їх розповіді про бойові дії які розгорталися в селі Нова Гребля та на околицях села, допомагали уточнити карту визволення, нашого села і в цілком Південні райони Вінницької області.

Однією з перших весняних наступальних операцій радянських військ на Правобережній Україні була Проскурівсько-Чернівецька, яка розпочалась 4 березня 1944 року. В ніч з 3 на 4 березня в Новій Греблі на передовій в районі Соболівки, де була побудована в два рубежі оборона, готувались війська до наступу в напрямку села Кіровки. В 4 години ранку здригнулася земля від нищівного артилерійського удару по ворогу. Рота станкових кулеметників під командуванням старшого лейтенанта Коваля О.С Зайняла вогневу позицію на попередньому рубежі. Був отриманий наказ: подавляти вогневі точки ворога і короткими перебіжками рухатись вперед, перекидаючи станкові кулемети на нові вогневі позиції. В свою чергу гітлерівці відповідали артилерійським та мінометним вогнем. Зав'язався запеклий бій, який тривав майже 4 години. Гітлерівці подавляли мінометним вогнем наші вогненні точки, тому треба було частіше міняти позиції. Прямо перед очима старшого лейтенанта міна попала в око і розірвала трьох бійців разом з станковим кулеметом, попереду ще два станкових кулемети замовкли. Гітлерівці прицільним кулеметним вогнем із церкви притиснули радянських бійців до землі. Вогонь і земля, свист куль і крики поранених перемішалися. Дали команду відійти на попередні позиції. На полі бою на відстані 200-300 метрів один від одного залишилося два станкових кулемети і поранені. На дворі було вже видно, і весняний мороз не щадив людей. Тому бійці одягли на нього декілька шинелей, взявши коробку з патронами, разом із старшим лейтенантом вони короткими перебіжками, пригинаючись від куль, добралися до першого кулемету. Старший лейтенант приціленим вогнем примусив замовкнути ворожу вогневу точку, перекриваючи короткими чергами бійця, який повз до наступного станкового кулемету. Він майже 40 хвилин під вогнем врятував із поля бою поранених разом з станковим кулеметом. Коли бійці допомогли і втягли його в окоп на його спині не було цілого місця, шинель як то багато сполосало, а він хукаючи на замерзлі руки, посміхався.

Перед строєм нашому лейтенанту була оголошена подяка, рядового бійця приставили до нагороди за мужність. Своїх товаришів, загорнувши в плащ палатку понівечені тіла, там же й в окопі його поховали, посадивши біля могили три грушки. В ці дні на зміну з нічними заморозками прийшло весняне тепло з дощами. В ніч 6 березня таємно, мокрі по коліна в болоті, несучи на рука станкові кулемети, в ручну переправляючи через річку гармати, основні частини радянських військ маневрували в тил, залишивши на передовій незначні сили. Під час переправи однієї з гармат, яка застрягла в болоті один із бійців зачепив фінтів ку за кущ, і вона вистрілила, поранивши його в руку. Офіцер із штабу не став виясняти причини, а віддав наказ розстріляти як дезертира. За селом біля лісу його розстріляли. Там же й прикопали. Дехто з жителів села знали про ту могилку невідомого солдата, а зараз і гробчика там не залишилося.

Скільки безіменних залишилося лежати в святій землі? Ось із цієї фотографії на нас дивляться не по роках помужнілі обличчя двох братів червоноармійців і, то тоді ще, лейтенанта Коваля Олексія Савовича. А їм було тоді лише, меншому брату 14, старшому 16, а лейтенанту 19.

І земля українська, і люди стогнали під кованим чоботом фашистського звіра. Як можна забути ц жахи, що їх творили нелюди! За час окупації України 1941-1944 гітлерівці знищили понад 5 млн. чоловік; 2-4 млн. чоловік вивезли на роботи до Німеччини. У роки війни загинув кожний шостий житель України. Визволення України тривало майже 2 роки. Внесок українського народу у перемогу над фашизмом не оцінений. Близько2,5 млн. воїнів – українців нагороджені орденами та медалями, понад 2 млн. – удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них тричі удостоєний цього звання І. М. Кожедуб, і двічі удостоєні цього звання 32 українці. Воїни-українці були визволителями народів Європи.

Loading...

 
 

Цікаве