WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Фактори відставання України у психологічному та історичному планах - Курсова робота

Фактори відставання України у психологічному та історичному планах - Курсова робота

Протягом тривалого періоду історична наука була зайнята підрахунком насамперед матеріальних та демографічних наслідків війни, свідомо замовчуючи моральні її наслідки для суспільства в цілому і українського зокрема. Крім того, лише зараз завдяки опрацюванню нових історичних джерел (насамперед архівних матеріалів, що раніше були закритими для користування), з'являється справжня картина матеріальних та демографічних втрат СРСР та УРСР, як його складової частини, під час Другої світової війни та Великої Вітчизняної війни. Зміну морального стану населення України внаслідок війни спричинили в основному такі основні групи факторів: матеріальні та демографічні втрати та пов'язана з ними зміна соціальної структури українського суспільства; наслідки окупаційної політики фашистських загарбників; політика радянської влади після повернення на звільнені території і "радянізація" приєднаних до УРСР етнічних українських земель, що були у складі інших держав; зміна національної структури українського суспільства у воєнні та в перші повоєнні роки. Від цих факторів у суспільстві прямо залежала суспільна атмосфера, свідомість, моральний стан та настрої українського народу.

Починаючи з 20-х і майже до 90-х років, наукова інтелігенція України піддавалася політичним репресіям. Так, на засіданні політбюро ЦК КП(б)У в червні 1922 р. було розглянуто питання про фактичне вигнання із країни "реакційної професури". На підставі прийнятого рішення проведена "грандіозна робота" щодо визначення конкретних кандидатур для примусового виселення. Уже 3 серпня 1922 р. список було підготовлено. До нього було включено 77 представників української інтелігенції. Серед них 47 працівників вищих шкіл з Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси.

Операція, пов'язана з висилкою інтелігенції, була закінчена на початку 1923 р. І наступні роки стали часом політичних репресій наукової інтелігенції України. Серед членів Академії наук України, починаючи з 1924 р., репресовано 26 академіків та дев'ять членів-кореспондентів. Історикам ще належить назвати усіх вчених, які зазнали політичних утисків. Більшість з них пішли з життя передчасно й трагічно. Але навіть ті, хто з випадкових обставин залишився живим, на довгі роки були вирвані з наукової роботи. Багато – назавжди.

  1. Перебування українських земель під владою різних загарбників

В різні часи свого історичного розвитку українські землі дуже багато часу провели під владою різноманітних загарбників, які силою завойовували територію нинішньої України та провадили на ній свої порядки. Це не могло не відбитися на рівні історичного та психологічного розвитку української нації. Підстроюючись під чужі порядки, українці не провадили свої власні, не розробляли свій власних шлях розвитку. Така ситуація назавжди залишила відбиток на психіці всієї нації – українці навіть сьогодні шукають "притулку" чи то з Росією чи з Європейським союзом та США, проте не міркують як самостійна, самодостатня нація із великою самоповагою.

  1. Еміграція

У різні часи для української еміграції були різні підстави. Після трагічних погромів 1905 р. та появи чорносотенного руху країну в першу чергу залишали євреї. З єврейською еміграцією Україна втратила чимало талановитих людей. Еміграція забирає з країни людей з високим творчим потенціалом, які здатні прославити свою Батьківщину. Зокрема, дуже велику шкоду було нанесено науці, оскільки дуже багато науковців були вимушені шукати кращої долі та можливостей для самореалізації за кордоном. Покинувши Україну, вони плідно працювали в різних країнах світу, приносячи неоціненну користь своїми розробками та працями і, крім того, автоматично прославляли ту країну, яка дала їм притулок, а не Україну, з якої походили.

Починаючи з 80-х років з України виїхали і продовжують їхати сьогодні сотні й тисячі молодих юнаків та дівчат у пошуках кращих умов для творчої роботи. Україна продовжує втрачати свої головні наукові сили, які є запорукою подальшого розвитку країни.

До 1917 р. Російська імперія були привабливим місцем для багатьох учених, що працювали на Заході. Наприклад, у Харкові розпочав свою кар'єру майбутній перший професор з хімії в Україні І. І. Гізе (він ще був і першим членом-кореспондентом Петербурзької академії наук з України, 1809 р., спеціальність – хімія та фармація). У Балтиці починали свої наукові кар'єри майбутні видатні хіміки К. Клаус, П. Вальден, В. Оствальд. Пізніше І. Гізе переїхав до Дерпту (сьогодні – Тарту), створивши для розвитку хімії в Україні перший підручник-енциклопедію в п'яти томах "Общая химия для учащих и изучающих" (1813–1817 рр.) На початку XX ст. до Росії повертається зі Страсбурга фізик Л. Мандельштам і залишається тут назавжди. Пізніше сюди приїздить друг Н. Бора і А. Ейнштейна, кумир наших фізиків – Пауль Еренфест. Після 1917 р. потік учених із Заходу в Росію та Україну практично припинився. Еміграція і імміграція – типові явища у всьому вченому світі. Але за умови, що вони врівноважують одна одну, порушення балансу – свідчення аномалії у суспільстві. Таке порушення є очевидним в українському суспільстві.

  1. Недостатній науковий обмін

Ніхто не буде заперечувати, що розвиток науки має надзвичайно велике значення для подальшого розвитку всіх сфер життя країни. Проте в Україні саме на шляху науки не раз і не два ставилися припони – з ідеологічних, політичних, економічних причин – які так чи інакше гальмували розвиток української науки. Протягом усього соціалістичного періоду історії України наука відчувала на собі шалений ідеологічний тиск, який однаково поширювався як на гуманітарні науки – традиційне поле політичних баталій, так і на природознавчі.

Важливим елементом виникнення "Республіки вчених" у Європі початку XVI ст., самоідентифікації науковця як "людини світу" був науковий обмін, відвідування університетів інших країн, знайомство з "живими монументами науки". Представники дореволюційного покоління вчених України добре розуміли значення відряджень молодих учених у кращі лабораторії Європи. Майже всі наші видатні хіміки, фізики, біологи, що формувалися як науковці до 1917 р., деякий час працювали в лабораторіях Європи, переважно в Німеччині та Франції. Стажування молодих учених за кордоном практично припинилося у 20-х роках XX ст.

Обмін листами між вченими України і зарубіжжя в ці роки та до кінця 50-х років був чимось винятковим. Ніхто і не міг бути впевнений, що його лист чи відбиток наукової статті, відправлені з України, дійдуть до адресата. Навіть у більш м'які 60-і роки поїздки наших учених на стажування за рубіж залишалися надзвичайно рідкісним явищем. І в наші дні стажування за кордоном – проблема, але вже з іншої, не бюрократичної, а з фінансової причини.

Крім гальмування робіт у галузі теорії, був ще один дуже сумний результат – посилилися позиції наукової бюрократії та фальсифікаторів науки. Ця проблема є актуальною і нині. Виникло нове, давно забуте старе явище – псевдонаука. Вона перетворилась на потужну, добре зорганізовану силу. З'явилися десятки академій, більшість із них просто дискредитують це слово, штампують дипломи астрологів, уфологів, інформаційних енергетиків, віщунів on line, інженерів "щасливих чисел" тощо. Посилилася тенденція до висунення на керівні посади людей, які часто лише імітують наукову діяльність. Якнайкраще ілюструють цю ситуацію слова відомого німецького драматурга Ф. Шіллера: "Одні сприймають науку як небесну богиню, інші – як дійну корову".

ВИСНОВКИ

На жаль, Україну сьогодні неможливо вважати сучасною цивілізованою державою. До цього призвели певні історичні події, соціальні явища та політичні промахи української влади – від середньовіччя до наших днів. Протягом усього часу існування влада різко (в 10-20 разів) скоротила бюджетні асигнування на науку, освіту, культуру та охорону здоров'я. І це робилося в той час, коли у всіх прогресуючих держав відбувалося все навпаки – прогрес саме за рахунок вкладень державних коштів у сучасні наукомісткі технології, які забезпечують безперервний ріст економічних показників, за рахунок розвитку та укріплення освітньої системи, що забезпечує становлення громадянського суспільства, в якому найбільш ефективно діють економічні закони і відбувається прогрес. Натомість в Україні діють закони дикого капіталізму, відбувається розвиток споживчих, а не виробничих галузей хазяйства, відсутні високі технології та передові наукові досягнення.

Протягом майже всієї історії української держави соціальною та державною підтримкою забезпечено лише чиновництво, яке укріплює бюрократичну державну машину, але зовсім не "інтелект нації" – науковців, викладачів, докторів, діячів культури тощо, тобто ті прошарки населення, які становлять базу громадянського суспільства. Без нього неможливе існування цивілізованої високорозвиненої держави, оскільки весь історичний досвід свідчить, що в прогресуючих державах основні державні пріоритети належать інтелекту народу, а не бюрократії.

На жаль, в Україні (та взагалі на українських землях) влада ніколи не виявляла і продовжує не виявляти жодної турботи про майбутнє свого народу, через що невпинно втрачає якісний людський потенціал, без якого неможливо створити розвинену державу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Ковтун Г.О. Втрачені можливості науки в Україні. // Научно-популярный журнал "Unsversitates", http://universitates.kharkov.ua

  2. Кому выгодна дешевая рабочая сила? // "Зеркало недели", № 16 (645) от 27.04.2008.

  3. Мирошниченко Н.П. Эволюция украинского национализма // http://ukrstor.com

  4. Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Центр духовної культури, –2006. – № 52.

  5. ООН считает украинцев недоразвитыми. // "Газета 24", http://www.24.ua, опубликовано 24.06.2008.

  6. Россия и Украина: будущее наносотрудничество? // http://www.nanonewsnet.ru, опубликовано 28.09.2007.

  7. Тарапов И.Е. Почему Украину нельзя, невозможно считать современным и цивилизованным государством? // Научно-популярный журнал "Unsversitates", – № 2, 2002 г., http://universitates.kharkov.ua

  8. Украинцы живут лучше молдаван, но хуже казахов. // "Газета Сейчас", – № 136 (777) от 25.07.2008.

5

Loading...

 
 

Цікаве