WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Питання з Історії України - Курсова робота

Питання з Історії України - Курсова робота

І знову до гри вступила завидна тактична майстерність Леніна, його готовність зробити крок назад, щоб згодом просунути соціалізм на два кроки вперед - знамените ленінське "танго".21 березня 1921 р. на Х з'їзді партії він насилу переконує своїх товаришів погодитися на проведення нової економічної політики (непу), та й то лише після небезпечного Кронштадтського повстання, що вибухнуло в дні ро- боти з'їзду й продемонструвало непопулярність тодішньої політики Рад. Неп став компромісом, відступом від соціалізму з метою дати країні можливість оправитися від громадянської війни. Основне завдання непу зводилося до того, щоб заспокоїти селянство й забезпечити йому стимули до підвищення виробництва продуктів. Замість реквізицій зерна уряд обклав селянство помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна за будь-якими ринковими цінами. Бідні селяни взагалі не мали сплачувати податку. Уряд також відступив від політики створення колективних господарств. На Україні більшість земель, націоналізованих Центральною Радою ще у 1918 р., тепер перерозподілялася між бідними селянами.

Щоб стимулювати інші сектори економіки, неп скасовував урядовий контроль над внутрішньою торгівлею, знову віддавав в оренду колишнім власникам невеликі виробництва й навіть заохочував чужоземні капіталовкладення. Проте Ленін ішов тільки на тимчасовий компроміс із капіталізмом і не збирався відмовлятися від мрії створити соціалістичну економіку. Тому уряд лишав за собою контроль за такими "командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

Неп виявився великим досягненням. Маючи гарантовану можливість продавати продукти голодним мешканцям міст, 5 млн. українських селянських господарств швидко підвищили свою продуктивність. У 1927 р. оброблялося вже на 10% більше землі, ніж у 1913 р. Тим часом виробництво предметів споживання, яке стимулювали так звані непмани, або дрібні підприємці, що діяли з дозволу уряду, також сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, що перебувала під контролем уряду. З поверненням достатку й стиранням у пам'яті кошмарних років громадянської війни український селянин став миритися з більшовицьким режимом, на який раніше дивився з великою підозрою.

Політика українізації.

У 1923 р. на XII з'їзді партії було прийняте рішення про проведення політики коренізації. Вона полягала в залученні до партійного і радянського керівництва місцевих національних кадрів. На Україні політика коренізації проходила під гаслом українізації. З погляду національних інтересів українського народу, українізація була об'єктивно обумовлена, насамперед, попереднім історичним розвитком, коли система національного руху була доведена самодержавством, до крайностей - заборонялося вживання української мови, видання книг, газет і журналів рідною мовою, не було українських шкіл. Українців відносили до "іногородніх", а слова "Україна" і "українці" цензура викреслювала.

Зміни в національно-культурно-освітній діяльності на Україні відбулися в 1917-1920 р., і тому більшовики змушені були миритися з цими факторами. Особливість України складалася ще в тім, що її східні і південні райони в той час заселяло в основному російськомовне населення. Тому більшість робітничих клас, що зосереджувався в цих регіонах, було російськомовним. Українізація повинна, була сприяти зміцненню союзу робітничого клас і селянства, що на 80%. складалося з українців. У цьому випадку українізація розглядалася більшовиками не як самоціль, а як спосіб зміцнення основ "диктатури пролетаріату".

Унаслідок здійснення політики українізації вже в 1924 р. в УРСР 80% шкіл (що відповідало питомій вазі українців серед населення республіки) перейшли на українську мову навчання. На українську мову було переведено 2/3 діловодства. Па українській мові видавалося більш половини книг і журналом, цілком велося радіомовлення, випускалися майже пес кінофільми і т.д.)

Із середини 20-х років політика коренізації створювала необхідні умови для культурного розвитку національних меншостей, що проживали на території УРСР. Наприкінці 20-х рр. у складі УРСР нараховувалося 28 національних районів, понад тисячу сільських і більш сотні селищних Рад. На початку 30-х рр. у республіці було понад 2 тис. шкіл з національною мовою навчання: єврейських - 786, німецьких - 028, польських - 381, болгарських - 73 і ін. Функціонувало 634 бібліотеки з літературою мовою національних меншостей, кілька національних театрів. На середину 30-х рр. мовою національних меншостей на Україні видавалося 70 газет і 55 журналів.

Однак розмах національно-культурного відродження на Україні (і частковості, українізація), що вийшла за рамки, дозволені центром, стурбували Сталіна. Почалося спочатку сховане, а пізніше і відкритий опір українізації з боку сталінського керівництва.

Згортання українізації проходило зовні непомітно: ніяких офіційних рішень щодо її скасування не приймалося. Але вже на початку 30-х рр. національно-культурне відродження України було зведено к. нулеві.

Для здійснення національної політики по-сталінськи в 1925 р. на Україну був спрямований Л. Каганович на посаду Генерального секретаря ЦК КП(б) У. Він став організатором і натхненником (під видом боротьби з націоналізмом), шельмування і переслідування національних кадрів, і насамперед тих хто уособлював українізацію, - М. Грушевського, А. Шумського, Н. Хвилевого й ін.

З погляду І. Сталіна і його соратників, українізація стимулювала сепаратистські тенденції. Їх не задовольняло те, що українізація не обмежувалася вивченням поширенням мови, що на її основі швидко росте незначний шар національної інтелігенції.

У середині 30-х рр. термін "українізація" остаточно зникає зі сторінок офіційних документів.

4. Чому у III Універсалі ЦР обстоювалася територіальна автономія і лише у IV Універсалі проголошувалася політична самостійність України

На звістку про більшовицький переворот у Петрограді Центральна Рада прийняла таку резолюцію: "Визнаючи, що влада як у державі, так і в кожнім окремім краї повинна перейти до рук усієї революційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад Робітничих і Солдатських Депутатів, які є лише частиною організованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді".

На засіданні Малої Ради 20 листопада проф. Грушевський по довшій розмові про необхідність рятувати край перед анархією, посилаючись на резолюцію 3-го Всеукраїнського Військового Конгресу, прочитав Третій Універсал. В ньому, між іншим, говорилося: однині Україна стає Народною Республікою. Не відділяючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

Згідно з цим Універсалом, до Української Республіки мали входити губернії: Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Херсонська і Таврійська (без Криму), а долю Курщини, Холмщини, Вороніжчини й інших територій з українською більшістю мала вирішити організована воля самого населення.

Третій Універсал скасував приватну власність, націоналізував поміщицьке, монастирське, казенне та церковне майно; встановив 8-годинний робочий день, скасував смертну кару за злочини і проголосив загальну амністію всім політичним і кримінальним злочинцям; дав всім національним меншинам в Україні повні права й свободу.

Щонайважніше, він призначив всенародні вибори до Українських Установчих Зборів на 27 грудня 1917 року, а їх перше загальне зібрання мало бути скликане 9 січня (старого стилю) 1918 року.

Щоправда, Третій Універсал проголосив Українську Народну Республіку, але ще в федерації з Росією, де вже всерйоз засіли більшовики, від яких Центральна Рада не мала жодного запевнення, що вони шануватимуть угоду з Тимчасовим правлінням Керенського. Із заяв більшовицьких делегатів у Центральній Раді було відоме їх негативне ставлення до автономії України, і вже з тієї причини обстоювати далі федерацію з Москвою було великою помилкою українських соціалістів. І ця помилка мала вагомі й трагічні наслідки на розвій дальших подій в Україні.

Крім того, проголошення автономної України, хоч і в федерації з Росією, поставило проти нової республіки всіх московських кадетів, які зараз же виявили їй непослух, дарма що вона прийняла їх, оборонила від смерті і дала повні громадянські права.

Loading...

 
 

Цікаве