WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Питання з Історії України - Курсова робота

Питання з Історії України - Курсова робота

2. Розвиток української революції у квітні – червні 1917 р. Проголошення автономії України

Діяльність Центральної Ради за незалежність і суверенітет України. Основну роль у національній революції в Україні зіграла Центральна Рада, створена 4 березня декількома українськими організаціями. Головою Центральної Ради був обраний вчений і політичний діяч М. Грушевський. На першому етапі керівництво Центральної Ради вирішило, використовуючи пресу, мітинги, маніфестами, познайомити український народ зі своїми цілями і задачами.

9 березня Центральна Рада звернулася з відозвою "До українського народу", у якому призвала зберігати спокій, обирати людей на всі посади, збирати гроші в український національний фонд, творити нове вільне життя.

Стали виникати нові організації - Військова рада, Центральний Український Кооперативний Комітет, "Просвіта", почала виходити газета "Нова Рада", Кульмінаційним моментом у житті України в березні 1917 р. стала перша українська маніфестація в м. Києві, що відбувся 19 березня. У ній взяло участь 100 тис. чоловік. Під національними українськими прапорами йшли солдати, студенти, робітники, учні. На площі біля міської Ради М. Грушевський виголосив промову, у якій призвав домагатися автономії. Маніфестанти, стоячі навколішки, дали клятву.

Ідея національної єдності допомогла Центральній Раді виробити спільну тактику всіх українських політичних партій і направити їхня діяльність у єдине русло - здійснення національних вимог українського народу. На другому етапі національно-визвольного руху Центральна Рада всю організаторську й ідейно-політичну роботу українських політичний партій направила на об'єднання активних сил українців. Важливу роль у цьому зіграв Український національний конгрес, що, незважаючи на опір з боку загальноросійських партій, і насамперед, більшовиків, відбувся 19 квітня в Києві. На ньому були представлені всі українські політичні партії, солдати з усіх фронтів, представники всіх губерній України. Усього на конгресі було близько 1500 чоловік. Почесним головою був обраний М. Грушевський. Конгрес санкціонував Центральну Раду як Крайову Раду. Були проведені перевибори Президії Центральної Ради: переважною більшістю голосів головою Центральної Ради була обрана М. Грушевський, його заступником - С. Єфремов і В. Винниченко. Визначено склад Центральної Ради в 150 чіл., куди ввійшли представники всіх губерній, великих міст, політичних партій, земляцтв Москви і Петрограда, а також був обраний виконавчий комітет (Мала Рада). Конгрес висунув вимогу надання автономії Україні в складі федеративної Російської держави.

З ініціативи Центральної Ради в Києві в 1917 р. були проведені представницькі з'їзди всіх шарів населення України: I і II Українські військові з'їзди (травень-червень); Усеукраїнський селянський з'їзд (травень), Усеукраїнський робочий з'їзд (липень) і т.д.

Особливо велику роль у розгортанні національно-визвольного руху зіграли українські військові З'їзди. Перший з них висловився за українізацію військових частин, а коли Тимчасовий уряд не погодився з цим, 11 військовий з'їзд усупереч забороні його Тимчасовим урядом, проголосував за негайне створення українських військових частин, що стали виникати в червні 1917 року.

На заключному засіданні 11 військового з'їзду В. Винниченко проголосив прийнятий Центральною Радою I її Універсал (10 червня), у якому Рада висловлювалася за федеративний устрій держави й у якому проголошувалася автономія України, що свідчило про крах національної політики Тимчасового уряду. З огляду на, що останнє не бажало йти на поступки і надати деякі права українському народові, Рада заявила: "Відтепер самі будемо творити наше життя".

Таким чином, проголошенням I Універсала Рада взяла на себе державні функції. Для реалізації їх був створений Генеральний Секретаріат - перший уряд України з 9 чоловік на чолі з В. Винниченко.

У зв'язку з цим Тимчасовий уряд змушений був піти на переговори з Центральною Радою і визнати її вищим місцевим органом влади Тимчасового уряду в Україні.

Правда, ця влада поширювалася усього лише на 5 з 9 українських губерній.

Проголошення I Універсала стурбувало Тимчасовий уряд, і 11 липня в Київ на переговори приїхали його міністри Н. Терещенко, И. Церетем і А. Керенський. Делегація Тимчасового уряду змушена була визнати право України на автономію і погодилася, що Центральна Рада виробить пропозиції, що будуть затверджені Всеросійськими Установчими Зборами. Але в Петрограді ці підсумки переговорів викликали несхвалення.

Результати цих переговорів були зафіксовані 16 липня в II Універсалі, що був складений у більш діловому дусі. В Універсалі затверджувалося, що Центральна Рада визнає за Всеросійськими Установчими Зборами право установи автономії України і що Україна не мала наміри відділення від Росії. Універсал оголосив про поповнення складу Ради представниками від усіх народів, що проживають в Україні. У зв'язку з цим склад Центральний Ради виріс до 800 чоловік.

3. Радянська Україна в радянські роки. НЕП та українізація

Сім неповних років війни та громадянської смути призвели підпорядковані більшовикам території колишньої Російської імперії до стану руїни. В одній лише Україні побоїща, розстріли та епідемії, пов'язані з війною, й особливо громадянською, забрали близько 1,5 млн життів. Нестача харчів, палива, безробіття змусили сотні тисяч людей виїхати з міста у село. Практично припинилося виробництво товарів. Було очевидно, що остаточно виснажене суспільство не готове до корінних соціальних перетворень, що їх планували більшовики.

Незважаючи на перемогу, більшовики, котрі у величезному та здебільшого вороже настроєному населенні становили крихітну меншість, були не в змозі продовжувати реалізацію задуманого. Смерть Леніна у 1924 р. спричинила до кризи керівництва, яку поглиблювали запеклі суперечки в комуністичній партії про напрями створення нового суспільства. За таких обставин партія здійснювала поставлені цілі обережно й гнучко протягом усіх 20-х років. Втручання уряду у справи окремої особи і суспільних груп обмежувалося лише випадками реагування на відкриті виступи проти радянської політичної системи.

Воєнний комунізм і неп.

Політика більшовиків під час громадянської війни значною мірою спричинила розвал економіки. Прагнучи зразу ж установити соціалістичний лад в економіці й водночас забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста, біль- шовики ввели сувору економічну політику, відому під назвою воєнного комунізму.

Вона включала націоналізацію всієї землі та промислових підприємств, примусову трудову мобілізацію, раціонування урядом продуктів і товарів та найбільш ненависний захід - експропріацію зерна у селян ("продрозверстку").

При підтримці озброєних загонів більшовицькі чиновники, мов сарана, обсідали села, конфісковуючи зерно для потреб уряду. Селянинові дозволялося залишати собі всього близько 30 фунтів збіжжя на місяць. Щоб сприяти реквізиціям, партія організовувала комітети незаможних селян (комнезами), члени яких мали переваги при розподілі землі, звільнялися від податків і діставали 10-20% "здобичі".

У відповідь на це більшість селян зовсім припинила виробництво. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921-1922 рр., що забрав життя сотень тисяч людей на Україні й ще більше у Поволжі. Але - на відміну від своєї майбутньої поведінки - радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 р. охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання, Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.

Loading...

 
 

Цікаве