WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор 1932-1933 рр. - Курсова робота

Голодомор 1932-1933 рр. - Курсова робота

ЗМІСТ

1. Злочин сталінського режиму

2. Трагедія Голодомору 1932-1933 рр.

3. Голодомор і сьогодення

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

Додаток Е

Перелік літератури

1. Злочин сталінського режиму

Проблема голоду в Україні на початку 30-х років виглядає дуже складною. Для її з'ясування необхідно проаналізувати безліч різноманітних джерел, виявити особливості соціально-економічної політики тодішнього уряду на селі тощо. Адже голод був не лише в Україні, а й на Північному Кавказі, в Середній Азії та Сибіру, інших районах СРСР. Серед найважливіших причин цієї трагедії - застосування продрозкладки. Колгоспи, пригнічені непосильними і надплановими завданнями, не змогли реалізувати свої можливості великого колективного господарства. Про яке розширене відтворення, пишуть українські дослідники С. Шаталіна і В. Марочко, могла йти мова, якщо "більше половини гуртової продукції колгоспів просто відчужувалось". Масове вилучення хліба восени 1931 р. шляхом суцільних обшуків поставило під загрозу життя сотень тисяч селян. Порівняно з попереднім цей рік видався несприятливим для зернових культур. З різних причин (головним чином організаційно-господарського характеру) вдалося зібрати лише близько 18 млн. тонн зерна, що було на 4 млн. тонн менше від 1930 р. Колгоспи та одноосібники відвантажили на приймальні пункти майже половину одержаної продукції, що вкрай негативно позначилося на стані сільського господарства та умовах життя селян. Розміри держпоставок продукції колгоспам заздалегідь не визначалися. Вважалося, що вся їхня товарна продукція мала здаватися державі. Та в умовах фактичної заборони на вільну торгівлю саме поняття "товарна продукція" стало невизначеним. План здачі хліба та іншої продукції колгоспам встановлювався такий, що після його виконання на трудодні майже нічого не залишалося. Повна матеріальна незацікавленість у розвитку громадського господарства змушувала колгоспників імітувати працю, а не працювати по-справжньому. Підірвані розкуркулюванням і колективізацією продуктивні сили сільського господарства дедалі більше деградували через ненормальні відносини, які склалися між державою і одержавленими колгоспами.

Примусове усуспільнення худоби в ході майже "блискавичного" проведення колективізації призвело до того, що наприкінці першої п'ятирічки її загальна кількість скоротилася майже вдвічі. Створення великого земельного клину, непідкріпленого агротехнічними заходами, відбилося на врожайності зернових культур. Колгоспи з самого початку колективізації втратили економічну самостійність, перетворившись, по суті, на знаряддя виконання планів хлібозаготівлі. Під час хлібозаготівель взимку 1931 - 1932 pp. у багатьох колгоспів відібрали навіть посівне зерно. Тому в першому півріччі 1932 р. в ряді районів України спалахнув лютий голод з численними випадками людоїдства. Делегати Третьої конференції КП(б) У, яка відбулася в Харкові в липні 1932 р., у присутності сталінських емісарів Кагановича і Молотова з тривогою говорили про катастрофічне становище у сільському господарстві. Однак Сталін продрозкладки не скасував. Єдиною поступкою була постанова РНК СРСР і ЦК ВКЩб) від 6 травня 1932 р., за якою план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. скорочувався на одну п'яту, щоб колгоспники мали змогу вести незначну торгівлю хлібом. Але ця торгівля дозволялася не раніше січня 1933 p., тобто після виконання хлібозаготівель.

У 1930 - 1931 pp. держава витиснула з селянського сектора України майже по 400 млн. пудів хліба. З червня по жовтень 1932 р. цей сектор дав тільки 132 млн. пудів. Проте хліб не залишився в колгоспних коморах. Сотні мільйонів пудів зерна були втрачені під час жнив і перевезень внаслідок незацікавленого ставлення колгоспників до праці в громадському господарстві. І тоді Сталін направив до Харкова хлібозаготівельну комісію під керівництвом В. Молотова, наділену надзвичайними повноваженнями.

Комісія діяла, як відомо, з 30 жовтня 1932 р. до кінця січня 1933 р. і додатково заготовила в селянському секторі, включаючи колгоспи, радгоспи і одноосібні господарства, 104,6 млн. пудів хліба. І хоча комісія вивезла з республіки майже всі наявні запаси зерна, їй не вдалося виконати хлібозаготівельного плану, яким було передбачено зібрати 282 млн. пудів. На початку 1933 р. в Україні практично не лишилося запасів хліба, а селянам треба було ще дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі, як і попереднього року, позбавили людей останнього шматка хліба. Однак і цим сталінські емісари не обмежилися.

Прийнята під тиском Молотова постанова Раднаркому України "Про заходи до посилення хлібозаготівель" від 20 листопада 1932 p., що передбачала застосування "натуральних штрафів" до тих колгоспів, які заборгували по хлібозаготівлі, але не мали хліба для розрахунків з державою, відкрила шлях масовому свавіллю на селі. В усіх місцевостях України, крім прикордонних, поширилися подвірні обшуки з конфіскацією не тільки хліба, а й будь-яких запасів їжі - сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь тощо. Конфіскація подавалася як покарання за "куркульський саботаж" хлібозаготівель. Вона не мала ніякого стосунку до поповнення державних запасів хліба і була нічим іншим, як каральною акцією в чистому вигляді.

Вилучення продуктів харчування супроводжувалося репресивними заходами щодо хліборобів, свідомо поставлених сталінською політикою "великого стрибка" в такі умови господарювання, за яких не лише державі, а й власній родині не був забезпечений шматок хліба. Цілі райони, села, колгоспи заносились на так звані "чорні дошки" за невиконання хлібозаготівель. З них стягувалася вся заборгованість; заборонялась будь-яка торгівля, кредити і платежі, з крамниць вилучалися всі наявні продукти, припинявся підвіз нових.

План хлібозаготівлі 1932 р. Україна недовиконала, здавши лише 255 млн. пудів зерна. Не вдалося республіці і своєчасно забезпечити своїх колгоспників хлібом. Як зазначав С. Косіор на лютневому (1933 р) Пленумі ЦК КП(б) У, прибутки 1932 р. розподілили лише 31% колгоспників Вінницької, 18,4% - Одеської та 5,2% - Дніпропетровської областей.

На початку 1933 р. хлібозаготівельна політика дещо змінилася. З метою стимулювання зацікавленості селян у результатах своєї праці Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) 19 січня 1933 р. прийняли постанову "Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами і одноосібними господарствами". Відповідно до цієї постанови селяни мали здавати зерно першого обмолоту за державними цінами протягом липня - грудня 1933 р. Визначалася погектарна норма хлібоздачі. Торгівля хлібом допускалася після виконання хлібозаготівель і утворення насіннєвих фондів. Тобто селянин знав, що після виконання точно визначеного хлібоподатку він зможе розпоряджатися частиною врожаю на свій розсуд. Однак до нового хліба треба було ще дожити, бо продовольчі запаси в більшості сільських місцевостей України, в тому числі на Дніпропетровщині, були вичерпані. Люди гинули не тільки від голоду, але і від його наслідків: гострих інфекційних захворювань, заражень, отруєння тощо. Проте місцеві власті були безсилі протистояти ході смертного голоду, а Центр до цієї трагедії ставився байдуже. Сталінське керівництво не визнавало факту голоду й розглядало загальнолюдську біду як своєрідний саботаж генеральної лінії партії на індустріалізацію.

Отже, якщо зимові хлібозаготівлі 1931 - 1932 pp. призвели до великого голоду, то результатом тотальної конфіскації їстівних запасів селянства взимку 1932 - 1933 pp. став страхітливий голодомор.

Смертність від голоду мала місце вже в перший місяць діяльності молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Майже всюди органи ДПУ реєстрували численні випадки людоїдства і трупоїдства. Найвищої ж точки голодомор досяг у літні місяці 1933 p., коли виснажений організм голодуючих не міг протистояти різноманітним хворобам, спричиненим трупними інфекціями. Почалися епідемії. Своєчасно організована продовольча та лікувальна допомога якоюсь мірою рятувала людей, але це були лише фрагменти людського милосердя. Тому, на жаль, такі силкування не могли зупинити поширення голоду, який косив людей сотнями тисяч. У ці трагічні місяці Сталін спромігся визнати тільки "харчові труднощі в ряді колгоспів". А через півроку в промові на організованому партапаратом Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно заявив людям, які приїхали до Москви з голодуючих місцевостей: "В усякому разі, порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10 - 15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою".

Жодним словом не згадувалося про голод і у похвалькуватій доповіді Сталіна про підсумки першої п'ятирічки на об'єднаному (січень 1933 р) Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б). Навпаки, Сталін запевняв, що добробут робітників і селян неухильно зростає. Між тим, зовсім іншу картину побачив у цьому ж таки році англійський журналіст М. Магрідж. "Побувавши недавно на Північному Кавказі і Україні, - констатував він, - я бачив якусь подобу битви між урядом і селянами. Поле цієї битви має тут такий же розорений, спустошений вигляд, як на будь-якій війні, і ширшає все більш, захопивши вже значну частину Росії. По один бік лінії фронту - мільйони голодуючих селян, часто опухлих від голоду, по другий - солдати військ ДПУ, що виконують вказівки диктатури пролетаріату. Вони заполонили всю країну, як зграя саранчі, і відібрали все їстівне. Вони розстріляли або заслали тисячі селян, іноді цілі села, вони перетворили найродючіші в світі землі в сумну пустелю".

2. Трагедія Голодомору 1932-1933 рр.

Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: "Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував 1931 р. " Як указують Р. Конквест і Б. Кравченко, врожай 1932 р. Лише на 12% був меншим середнього показника 1926-1930 рр. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава систематично конфісковувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження українських комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44%. Це рішення та жорстокість, із якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним.

Loading...

 
 

Цікаве