WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вплив збройних сил держав-учасниць на хід подій у Першій світовій війні, їх порівняльна характеристика - Курсова робота

Вплив збройних сил держав-учасниць на хід подій у Першій світовій війні, їх порівняльна характеристика - Курсова робота

У всіх флотах велика увага приділялася розвитку легких крейсерів і ескадрених міноносців. Збільшення швидкості ходу й протимінної артилерії лінійних кораблів і крейсерів зажадало значного збільшення швидкості ходу (до 30 вузлів і вище) й посилення артилерійської і торпедної зброї легких крейсерів і есмінців. Старі типи цих кораблів вже не могли виконувати своїх завдань в ескадреному бою.

В передвоєнні роки в найбільш крупних державах почалися роботи із створення гідролітаків. Було сконструйоване і побудоване декілька типів таких машин, але майже всі вони до початку війни не вийшли із стадії досвідчених випробувань. Лише в ході війни на озброєння флотів стали поступати літаки, придатні для вирішення бойових завдань, серед них "Авро" (Англія), "Бороль" (Франція), "Флугбот" (Німеччина).

Розвиток різних класів кораблів, збільшення числа підводних човнів у складі флотів і їх бойових можливостей, а також зародження морської авіації зажадало подальшого вдосконалення всіх видів зброї і створення нових засобів боротьби. Особливу увагу було звернено на поліпшення тактико-технічних даних морської артилерії, оскільки вона продовжувала залишатися головною зброєю флоту. До початку першої світової війни калібр важких знарядь збільшився до 356-381 мм, протимінної артилерії - до 152 мм; з'явилися зенітні знаряддя калібром до 76 мм. Зросли також початкова швидкість снарядів - до 950 м/сек, скорострільність крупних знарядь - до двох пострілів в хвилину, дальність стрільби - до 120 кабельтових.

Одночасно збільшилася відносна вага снарядів, їх пробивна і фугасна дії, оскільки снаряди стали начиняти сильнішими вибуховими речовинами; удосконалювалися методи управління артилерійським вогнем. Мистецтво управління вогнем завжди було найважливішим чинником в бою надводних кораблів.

Слід зробити висновок, що англійський флот вступив в першу світову війну менш підготовленим до ведення артилерійського бою, чим німецький флот. За далекобійністю англійські і німецькі знаряддя головних калібрів були приблизно однакові. Але фугасні снаряди англічан не проникали через броню німецьких кораблів, а у разі проникнення не заподіювали крупних пошкоджень. Німецькі ж снаряди пробивали слабкішу броню англійських кораблів і призводили сильні руйнування. Англійці не змогли також розробити до війни власної системи управління артилерійським вогнем. Вже в ході війни вони зрозуміли, що відстали в цій справі.

3.3. Організація і управління

Військово-морські сили найбільших держав (Англія, Німеччина, Франція, Росія і ін) складалися з флотів (флотилій), розташованих на різних морських театрах. Флот був вищим оперативним об'єднанням, яке залежно від складу своїх сил, цілей і характеру війни могло вирішувати не тільки оперативні, але і стратегічні задачі.

Основним оперативним об'єднанням лінійних сил (лінійні кораблі, лінійні і броненосці крейсера) у всіх флотах, за винятком турецького, була ескадра. Ескадри могли бути однорідними, такими, що складалися з кораблів одного класу (наприклад лінкорів або крейсерів), і змішаними, до складу яких входили кораблі різних класів (лінкори, крейсера, ескадрені міноносці). За наявності декількох ескадр на одному театрі вони зводилися в крупні оперативні об'єднання (наприклад, англійські 1-й, 2-й і 3-й флоти). З легких надводних сил (легкі крейсера, ескадрені міноносці, міноносці), підводних човнів і кораблів спеціального призначення (мінні загороджувачі, тральщики, сторожові кораблі, канонерські човни і ін) створювалися однорідні або змішані (знову-таки залежно від наявності кораблів даних класів) оперативні і тактичні з'єднання - флотилії, дивізії, бригади, дивізіони, загони. При цьому слід відмітити, що однотипні з'єднання в різних флотах носили різні назви. Наприклад, з'єднання ескадрених міноносців і міноносців в англійському, німецькому, французькому і австро-угорському флотах називалися флотиліями, в російському - дивізіями, а в італійському - бригадами, незалежно від кількості кораблів, що входили в них. Чисельний склад об'єднань і з'єднань був самий різноманітний.

Організація командування військово-морськими силами в різних країнах була також різною. У Англії головним органом управління флотом було Адміралтейство, яке осінню 1911 р. очолив У. Черчилль в якості першого лорда Адміралтейства (морського міністра). Адміралтейство займалося плануванням будівництва флоту і його бойовою підготовкою, розробкою планів операцій і управлінням бойовими діями оперативно-стратегічного масштабу. У англійських морських силах існував ще пост першого морського лорда, тобто головнокомандуючого всіма флотами. Цей пост з жовтня 1914 р. займав адмірал лорд Фішер. У 1912 р. був створений Морський генеральний штаб, але він до початку війни не знайшов свого місця в системі управління флотом. Начальником Морського генерального штабу на початку війни був віце-адмірал Стерді, а з 1 листопада 1914 р. - контр-адмірал Олівер. [2; 36]. Права і обов'язки командувачів окремими флотами були обмежені розробкою і веденням бойових дій оперативно-тактичного масштабу, бойовою підготовкою особового складу кораблів і об'єднань і змістом їх в боєздатному стані.

Верховне командування морськими силами в Німеччині неподільно належало кайзерові, якому підкорялися: Морське міністерство (статс-секретаріат імперського морського управління), що очолювалося гросс-адміралом Тірпіцем, Морський кабінет кайзера, на чолі якого стояв адмірал Мюллер, і Адмірал-штаб (морський генеральний штаб), керований адміралом Полем. Морське міністерство відало організацією, управлінням й матеріальним забезпеченням флоту. Безпосереднього впливу на керівництво бойовою діяльністю флоту під час війни воно не надавало. Морський кабінет займався головним чином питаннями комплектування і проходження служби офіцерським складом. Адмірал-штаб, як орган верховного головнокомандуючого (кайзера), здійснював розробку планів операцій, розподіл сил по морських театрах в відповідності з поставленими перед флотом завданнями. Командувачі силами на Північному і Балтійському морях були безпосередньо підпорядковані кайзерові. Вони відповідали за бойову підготовку, комплектування, технічний стан корабельного складу, а у військовий час і за ведення бойових дій своїх флотів [25; 296]. Як видно з наведеної структури органів управління флотом і функцій, що виконувалися ними, в Німеччині фактично не існувало вищого морського командування, яке б повністю відповідало за ведення війни на морі. Це обставина вкрай несприятливо позначалася на бойовій діяльності флоту.

На чолі управління морськими силами Франції стояв морський міністр з своїм оперативним органом - морським генеральним штабом. Йому безпосередньо підкорялися командувач флотом Середземного моря й командувач морськими силами Каналу. Генштаб розробляв плани операцій і керував їх виконанням. [21; 342]

Головнокомандуючий італійським флотом (він же командувач першою ескадрою) герцог Абруцький підкорявся начальникові Морського генерального штабу адміралові ді Ривелю, що здійснював вище керівництво бойовою діяльністю флоту. Морське міністерство з своїми управліннями і відділами відало кораблебудуванням, комплектуванням особового складу й мобілізацією, тими видами озброєння, розвитком берегової оборони, а також устаткуванням військово-морських баз і портів й матеріально-технічним постачанням флоту, тобто всім тим, що відносилося до загальної підготовки флоту до війни.

В Австро-Угорщині флот знаходився в підпорядкуванні головнокомандуючого збройними силами країни. Морського міністерства не існувало. Його функції виконував морський департамент військового міністерства. Начальник цього департаменту мав велику самостійність і міг особисто докладати імператорові про всі найважливіші питання будівництва, зміст і управління флотом.

В Туреччині система управління флотом перед початком військових дій на Чорному морі була порушена. З прибуттям німецьких крейсерів "Гебен" і "Бреслау" командувачем морськими силами став німецький адмірал Сушоп, який часто віддавав накази через голову морського міністра Ахмета Джемаля [16; 48].

Органом управління військово-морськими силами Росії в цілому являлось Морське міністерство, яке з 1911 р. очолював адмірал І.К. Григорович. До складу Морського міністерства входили: Адмиралтейств-рада, головою якої був безпосередньо морський міністр, Головний морський штаб, Головний військово-морський суд, Головне військово-морське судне управління, Головне управління кораблебудування, Головне управління гідрографії, Головне морське господарське управління і інші управління, відділи і підрозділи. В 1906 р. був створений Морський генеральний штаб, на який покладалося вирішення стратегічних проблем, планування будівництва флоту, проведення його мобілізації, керівництво загальною підготовкою морських сил до війни. Установа Морського генерального штабу була позитивним чинником в справі відновлення військово-морських сил Росії. З його створенням значно змінилися функції Головного морського штабу, у веденні якого тепер знаходився особовий склад флоту, стройова, розпорядлива і військово-карна частини, а також законодавча частина морського відомства.

Loading...

 
 

Цікаве