WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Італійська культура (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) - Курсова робота

Італійська культура (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) - Курсова робота

Італійські держави перебували у глибокій системній політичній та економічній кризі. Актуальність проведення буржуазних реформ змушувала монархів до активніших реформаторських кроків. Це стосується перш за все правителів Тоскани, Ломбардії та Неаполітанського королівства, де незважаючи на їх нерішучість і непослідовність були проведені буржуазні реформи, що сприяли пожвавленню економічного життя.

Але, у Папській області, П'ємонті, Пармо, Венеції буржуазні реформи не тільки не проводилися, а й здійснювалися заходи по зміцненню монархічного укладу. Наприкінці ХVІІІ ст. навіть ті незначні реформаторські заходи, що мали місце, були згорнуті.

Отже, одним з головних специфічних "італійських" питань було політичне об'єднання країни та проведення буржуазних реформ. В Італії починаються розвиватися суспільно-політичні й культурно-просвітницькі рухи, що ставили за мету вирішення цих нагальних завдань – рух рісорджименто - національно-визвольний рух італійського народу проти іноземного панування, за об'єднання роздробленої Італії, та просвітницький рух - загальноєвропейський ідейний рух XVIII ст., спрямований проти закостенілих форм суспільного, культурного та духовного життя.

Відповідно до становлення у Західній Європі промислової цивілізації, ідеї Просвітництва отримали розвиток спочатку в Англії, пізніше у Франції, а відтак і в інших країнах. Специфічні умови історичного розвитку європейських країн були причиною особливостей і відмінностей Просвітницького руху в Італії.

Італійські просвітителі перебували під значним впливом теорії французького просвітительства, але характерною рисою Просвітництва в Італії була спадщина епохи Відродження. Італійським просвітителям доводилося висувати питання, що залишалися поза полем зору їхніх побратимів у Франції.

Просвітництво причиною занепаду Італії вважало політичну роздробленість, невирішені земельного питання - Італія була відсталою й в основному сільськогосподарською країною, та засилля церковних догм у культурному хитті.

Просвітителі надавали всіляку підтримку государям у реформаторській діяльності й найчастіше самі були авторами цих реформ.

Доля виявилася набагато суворіше до італійських просвітителів, чим у Франції або в Англії. У жодному з європейських держав реакція не проявлялася з такою силою, як на Апеннінах.

Просвітителі вимагали ліквідації всіх перешкод, що стояли на шляху розвитку. Фіскальні беззаконня, внутрішні митниці, система відкупів, монополії й цехи повинні були бути ліквідовані.

Носіям ідеології Просвітництва було притаманне схиляння перед розумом, віра в його безмежні можливості й перетворювальну силу. Просвітники висували ідеї перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності, що випливали з самої природи, невід'ємних "природних прав" людини.

У політичній сфері характерною для Просвітництва була ідея "просвіченого абсолютизму". По-різному вони визначають своє ставлення до релігії, від атеїзму до повної підтримки, але сходились у критичних оцінках церкви як соціального інституту.

Завдяки участі багатьох італійців у суспільному житті епохи Просвітництва Італія знову виявилася лідируючою силою європейської історії.

Світоглядні уявлення європейської людини цієї доби формувалися під безпосереднім впливом принципу історизму. Публікуються перші роботи з історії, виникають перші філософські кружки та історичні школи. У XIX ст. нових рис набула масова свідомість, завершувався процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття.

В центрі уваги італійської філософії першої половини XIX в. були питання, що вимагали негайного вирішення, питання політичного об'єднання країни та селянське питання.

Релігія відроджувалась, що засвідчувало побожне завзяття мас, зміцнення церковної організації, великий масив теологічних праць, пожвавлення теологічних дискусій.

Італійські митці ставили завдання правдивого віддзеркалення життя у своїх творах. Виникають нові художні течії.

Італійська культура епохи Рісорджименто відрізняється не тільки ідейною цілеспрямованістю і демократизмом, але і безпосереднім зв'язком з революційно-визвольною боротьбою.

З епохою рісорджименто пов'язані послідовні зміни трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.

Мистецтво класицизму доби буржуазних революцій було вже виразно раціоналістичним. В творчості класицистів кінця XVIII - початку XIX ст. переважали сюжети, які втілювали ідею про необхідність підкорення приватних індивідуальних інтересів окремих осіб інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Проте панівною інтелектуальною та художньою течією в Європі був романтизм, який рішуче витіснив класицизм.

Програма італійського романтизму була тісно пов'язана з філософськими і естетичними положеннями просвітницької ідеології. Центральним органом міланських романтиків був журнал "Кончильяторе", йому належить заслуга відкриття і затвердження ведучої тенденції італійської культури XIX ст. - єдності моменту естетичного і етичного. Використовуючи історичний матеріал, італійські романтики виражали, зрозуміло, своє відношення до сучасності.

1830-е роки починається другий період в розвитку італійського романтизму. Однією з основних відмінностей італійського мистецтва була відповідність його розвитку основним історичним етапам національно-визвольного руху

Реалізм, як напрям виник ще у кінці ХVІІІ, та лише з другої половини ХІХ ст. поступово почав складатися погляд на реалізм як на такий напрям художньої культури, що об'єктивно відображає дійсність, що пов'язана зі соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя. Реалізм виконував передусім критичну функцію стосовно існуючих суспільних порядків.

Отже, розвиток культури Італії епохи Рісорджименто знаходився під значним впливом загальноєвропейських культурних процесів. Але специфічні особливості італійської історії відбилися і на відмінностях культурних традицій. Італійська культура епохи Рісорджименто відрізняється не тільки ідейною цілеспрямованістю і демократизмом, але і безпосереднім зв'язком з революційно-визвольною боротьбою. Мистецтво Рісорджименто - величезне, героїко-епічне полотно, яскрава, своєрідна картина довголітньої політичної маніфестації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. В. Невлер. К истории воссоединения Италии. М.: Госсоцэкониздат, 1936

  2. Гарнье Паже. История революции 1848г. Итальянская Революция. –Санкт-Петербург, Издательство О.И. Бакста, 1862

  3. Зарецкая Д.М., Смирнова В.В. Мировая художественная культура. Учебное пособие для вузов. - М.: Издательский центр, 1998, - 332с., ил.

  4. История зарубежного искуссва. Изд.3е, доп. -Ред.М.Т. Кузьминовой, Н.Л. Мальцевой, М.: "Изобразительное искусство", 1983

  5. История Италии в 3х т. Т1/Редколлегия: акад. С.Д. Сказкин и др., М.: Наука, 1970. -576с.

  6. История Италии в 3х т. Т2/Редколлегия: акад. С.Д. Сказкин и др., М.: Наука. -1971. -605с.

  7. История мировой культуры: Наследие Запада: Курс лекций/ Под ред. С.Д. Серебряного. М.: Российский государственный гуманитарный университет, 1998,-429с.

  8. Италия в трудах советских историков/ АН СССР. -М., 1989, 225 с.

  9. Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти/В.А. Греченко, І.В. Чорний, В.А. Кушнерук, В.А. Рожко. -К.: Літера ЛТД, 2005. -464с.

  10. Канделоро, Джорджио. История современной Италии. В 5-ти т. Т 2. /Пер.В.С. Бондарчука., Ред. Н.В. Рудницкая. -Издательство иностранной литературы. М, 1961. -567с.

  11. Канделоро, Джорджио. История современной Италии. В 5-ти т. Т4. /Пер. Н.К. Георгиевской, Ю.А. Фридмана., Ред. Н.В. Рудницкая, М.: Прогресс", 1966, - 614с.

  12. Канделоро, Джорджио. История современной Италии. В 5-ти т. Т5/Пер. Н.К. Георгиевской, Ю.А. Фридмана, Ред. Н.В. Рудницкая, М.: "Прогресс", 1971,-512с.

  13. Лекції з історії світової та вітчизняної культури; Навч. Посібник. Вид2-ге, перероб. І доп. За ред. Проф.А. Яртися та проф.В. Мельника. -Львів: світ, 2005. -568с.

  14. Проблемы итальянской истории/Отв. Ред. Н.П. Комолова., М.: Наука. -1987, 272с.

  15. Рутенбург В.И. Истоки Рісорджименто: Италия в XVII-XVIII ВВ. -л.: Наука, Ленинградское отделение, 1980. -303 с., ил.

  16. Советская историческая энциклопедия. Т6. -М.: "Советская энциклопедия", 1965. -1022с.

  17. Тарле Е.В. История Италии в новое время. -Изд. Акц. Общ. "Брокгаз Ефрон". - С. -П. -, 1901

  18. Чернокозов А.И. История мировой культуры (кратк. Курс). Ростов-на-Дону, "Феникс", 1997. -480с.

Loading...

 
 

Цікаве