WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Київ та Давньоруська держава - Курсова робота

Київ та Давньоруська держава - Курсова робота

Національний університет "Острозька академія"

факультет політико-інформаційного менеджменту

кафедра документознавства та інформаційної діяльності

КИЇВ

ТА ДАВНЬОРУСЬКА ДЕРЖАВА

Острог, 2006

ПЛАН

  1. Вступ.

  2. Початки Давньоруської держави.

  3. Київ – вихідна точка нової державної організації.

  4. Військова організація Давньоруської держави.

  5. Значення торгівельних центрів.

  6. Варязькі дружини та їх значення.

  7. Територія Руської держави.

  8. Організація Давньоруської держави.

  9. Висновки: історичне значення Русі.

Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі й мужні русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високо розвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди своїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків причорноморських степів, що увійшли до народної пам'яті під поетичним найменням "змійові вали"... На весь світ уславились вироби давньоруських майстрів, наприклад дорогоцінні золоті речі з перегород частими емалями й більш скромні срібні прикраси: браслети, колти, обручки, сережки тощо. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалося славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток.

Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися і візантійські імператори й хозарські хакани. А доньки з київської князівської родини ставали королевами – французькою, угорською, норвезькою, датською, одна з них – Євпраксія Всеволодівна – навіть дружиною германського імператора Генріха ІV. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків – спочатку хазар і болгар, далі печенігів, торків, берендеїв, ковуїв та половців. Вона прийняла на себе страшний удар залізного тарана 150-тисячної татаро-монгольської кінноти та Батия, ціною життя сотень тисяч своїх воїнів та мирних жителів послабила його і тим врятувала Європу від спаплюження й загибелі.

Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу. В Америці, багатьох країнах Європи, слов'янських і неслов'янських, навіть у загубленій в океані Австралії й екзотичній Японії плідно працюють над проблемами давньоруської історії десятки вчених.

Давньоруські літописи висвітлюють історію східних слов'ян лише з часу, коли вони почали розселятися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. У складеній київським ченцем Нестором близько 1111 р. "Повісті временних літ" намальовано барвисте, вражаюче історичним розмахом полотно того розселення: "Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші – древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами (від слова "дрегва", болото. – Авт.), другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, - за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота). Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям – словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами. Ось так розповсюдився слов'янський народ, а за його ім'ям і грамота назвалась слов'янською". Процес розселення слов'ян почався наприкінці V і в цілому завершився в VІІІ – ІХ ст.

Велику роль в творенні Руської держави відіграли і київські князі. Наприклад, князювання Олега в Києві (882 – 912) почалося згідно зі свідченнями "Повісті временних літ" зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях: "Цей Олег почав міста ставити і встановив данини словенам, кривичам і мері".

Далі Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь: "Почав Олег воювати древлян і примучив (підкорив) їх, збираючи з них данину по чорній куниці". По тому до складу держави, що формувалася, увійшла більшість південно-руських (а також радимицьке) племінних княжінь: спочатку сіверян і радимичів, потім уличів. Давньоруська держава почала складатися на півдні. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.

Включаючи до складу молодої держави землі племінних княжінь, Олег та його наступники на київському столі (давньоруські книжники називають так князівський престол) опікувалися насамперед збиранням данини й прагнули перешкодити стяганню її передусім Хозарським каганатом. Уже за Діра й Аскольда поляни припинили сплату данини хозарам. А далі "пішов Олег на сіверян, і наклав на них данину легку, і не дозволив хозарам данину платити". Так само київський князь учинив і з радимичами. Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племінні об'єднання – чудь і меря.

Київська Русь почала складатися й розвивалась як політична держава, її створили руські люди, які були переважною більшістю її населення. Разом з ними в Київській Русі жило понад 20 різних народів. Розселяючись просторами Східної Європи, слов'яни спілкувалися з багатьма етносами, що з давніх-давен жили там: із скіфами, сарматами, фракійцями, згодом болгарами та аланами – на півдні, з балтами – на заході, з угро-фінами – на північному сході й заході. Неслов'янські народи влилися до складу Київської Русі здебільшого мирним шляхом.

Київ був вихідною точкою нової державної організації, найбільшим торгівельним і найбагатшим містом у всій Руській державі. Його далека торгівля документується знахідками римських, візантійських, арабських монет на його території. Широка сітка торгівельних відносин Києва була неможлива без організованих, завжди готових до оборони воєнних дружин, які з'явилися тут дуже рано.

Як саме і при яких обставинах з'явилися в Києві дружинні полки докладно і правдоподібно сказати неможливо. Не пояснить нам теорія "Повісті" того, що Київ опанувала прихожа варязька династія зі своєю дружиною, тому що, у всякому разі, Київ не стояв відкритим, чекаючи, поки прийдуть варязькі ватаги та організують його оборону, як це представляє повість. Такої ідилії не можна собі уявити на Дніпровім торгівельнім шляху, у "обидимих сусідами" полян. Не пояснить нам того і легенда про київських братів, тому що в переказі йдеться про часи, коли Київ не мав сильної організованої княжої влади. Можливо, найбільш правдоподібною була легенда про Кия-кондотьєра, ватажка дружин.

Одним з фактів перших кроків воєнної організації, коли Київ ще не був одиноким центром оборони на всю полянську землю, - це факт існування тисяцьких не тільки у Києві, а й у Білгороді та Вишгороді. Ця тисячна воєнна організація зустрічається готовою вже на початках створення Руської держави. Землі поділялися на сотки і десятки. На чолі десятків стояли десятники, а на чолі соток – соцькі. Все це разом становило тисячу, на чолі якої стояв тисяцький, іншими словами – воєвода (найвищий воєнний урядник землі чи князівства). Початки та розвиток цієї десятинної організації, відомої у різних індоєвропейських та інших народів (перуанців, монголів та ін.), мало відомі. Після того, як розвинулась дружинна організація і на неї перейшла вся вага в обороні, тисячна організація втрачає свій чисто воєнний характер: в Новгороді, наприклад, соцькі й тисяцький мають судові й адміністративні компетенції, на Волині (ХІІІ ст.) "сто" стає адміністративним і фінансовим округом. Ще пізніше (ХІІІ-ХV ст.) вона подекуди сходить на організацію сільської людності, безпосередньо залежної від княжого замку. У військовій організації ХІ-ХІІ ст. тисячна організація вже мало згадується, крім того, що тисяцький залишається головним воєводою. Події в Київщині тепер датуються не тільки іменем князя, але й іменем тисяцького. Ці факти приводять до думки, що ця воєнна організація була старшою від князвісько-дружинної. Через це в період найбільшого розвитку дружинного устрою, за династії Володимира, та тисяцька, взагалі десятинна організація була в періоді спаду.

Сліди цієї організації були скрізь на просторі Давньоруської держави, та очевидно, вона не скрізь була місцевою. І коли взагалі державна організація йшла з Києва, то правдоподібно, що й ця десятична організація не була з якоїсь іншої із східно-слов'янських земель перенесена князями в Київщину, а навпаки – з Київщини переносилася в інші землі. Можливо, що то була місцева стара, переддужинна організація оборони в Руській (полянській) землі. Тут потрібно звернути увагу на ту цікаву обставину, що тим часом, як на інших землях було по одному тисяцькому на князівство, на маленькім просторі старої полянської землі було три тисяцьких: в Києві, Вишгороді й Білгороді. В той час Вишгород І Білгород відіграють при Києві дуже скромну роль і дуже рідко бувають княжими столами, а тисяцькі зустрічаються тут і тоді, коли не було в них осібних князів, і навіть раніше, ніж вони стали осібними княжими волостями.

Коли на початку Х ст. руські походи на Чорне море йшли від київського князя, він повинен був тоді вже панувати над нижньою частиною Дніпра і Чорноморським побережжям, або принаймні мати тутешній народ під своїм політичним впливом, а також в своєму розпорядженні тримати значні військові сили. Коли це робили якісь чорноморські князі, то вони називалися руськими, тому що залежали від київського князя. Отже, на початку ІХ ст. в Києві була вже якась сильна воєнна організація, що розширила сферу своєї діяльності далеко поза межі Києва.

Loading...

 
 

Цікаве