WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

З такою армією, яка перебувала в розпорядженні Вашингтона, німа чого було й думати про збереження Нью-Йорка. Вашингтона вирішив поступово відступати, намагаючись у тої ж година окремими сутичками якнайбільше шкодити ворогу. 15 вересня англійці почали висаджуватися на острові Нью-Йорк. Вашингтона напередодні відправився оглядати позицію, куди передбачалося відступити. Почувши гарматну пальбу, він поскакавши назад. Під'їхавши до свого війська, Вашингтон побачив приголомшуюче видовище: ціла дивізія звернулася в безладну втечу, не зробивши жодного пострілу, хоча ще не більше сотні англійців висадилося на берег. Такий жах уже встигли вселити англійці американцям! Вашингтона, втративши всяке самовладання, як скажений, ринувся в юрбу, що біжить, бив ціпком офіцерів, лаючи їхніми підлими трусами, потім вихопив шаблю й бив нею плашмя ліворуч і праворуч із метою зупинити солдатів. Алі всі було дарма. У розпачі Вашингтон, що волів смерть такій ганьбі, один кинувся назустріч ворогу, і важко сказати, чим би це скінчилося, якби деякі офіцери не встигли схопити його коня за вузду. Вашингтона була людина йз сильними страстями, алі й з величезним самовладанням; коли ж він - що траплялося надзвичайно рідко - втрачав своє самовладання, те ставав жахливий [7, 116]. Вся американська армія відступала до Гарлемским висот у самому пригнобленому стані духу, що, втім, трохи піднявся після однієї вдалої сутички з ворогом, де американці билися, як леви. Сам Гоу знаходив, що з американцями далеко не так легко впоратися, як це багато хто думають, і просив підкріплення з Англії, тому що американці відмовлялися надходити до нього на службу.

Скориставшись перервою воєнних дій, Вашингтон, що одержавши нарешті згоду конгресу, узявся за організацію армії. Конгрес продовжив термін служби у війську на три роки, і Вашингтон набирав армію на цей рядків. Вся армія винна була складатися з 88 батальйонів, і кожний штат при цьому винний був надсилати стільки батальйонів, скільки дозволяли його засобу, а також доставляти своїм батальйонам всі необхідне. Платня офіцерам було збільшено, і їм обіцяно було у вигляді нагороди по закінченні війни по 20 доларів і по 100 акрів землі. Простимо рядовим також обіцяно було видати земельні ділянки. Від всі, чого вдалося Вашингтону домогтися від конгресу. Призначення офіцерів, спочатку надані штатам, незабаром, однак, через незручність цього, надано було головнокомандуючому.

Розділ 3. Суспільна діяльність Вашингтона

3.1 Президентство й останні роки Вашингтона

У половині квітня 1789 долі в Маунт-Верноне Вашингтон одержавши від голови сенату офіційне повідомлення про обрання його президентом республіки. Вусі було вже готове до від'їзду, і 16 квітня Вашингтон пустився в шлях, цього разу особливо неохоче розстаючись із сільським життям. "Я попрощався з Маунт-Верноном, із приватним життям і з домашнім щастям; придушень самими тривожними й важкими почуттями, я направивши свій шлях у Нью-Йорк із найкращими намірами ще раз послужити батьківщині, алі зі слабкими надіями гідно виконати її ожидания" [14, 187].

Подорож Вашингтона в Нью-Йорк було дійсним тріумфальним ходом. Від одного міста до іншого його супроводжували зажени легкої кавалерії. У всіх містах його зустрічали дзвоном і гарматними залпами. Скрізь виходили йому назустріч і представники цивільної влади, депутації від релігійних і наукових суспільств і від городян. Народ юрбився по дорогах, щоб подивитися на свого президента. У Нью^-Джерсі зустріли його представники від обох палат конгресу (палати депутатів і сенату). Звідси Вашингтон поплив у Нью-Йорк у разубранной зеленню й прапорами човну, супроводжуваний величезної толпою. Ледь у Нью-Йорку він висадився на берег, як пролунав гарматний залп і загуділи всі дзвони міста. Удома були прикрашені прапорами й квітами, юрба привітала його радісними лементами. Вашингтона як щирий представник демократичного правління, не захотів їхати в кареті, а відправився у відведений для нього будинок пішки, у супроводі народу, вищих сановників, духівництва й нью-йоркської міліції. Увечері місто було иллюминован. Це було 23 квітня. 30 квітня Вашингтон приніс присягу конституції у Федеральної залі, куди президента супроводжували обидві палати конгресу, війська й вищі державні чиновники. Вашингтона вийшов на балкон і, поклавши ліву руку на серце, а праву на Біблію, на очах усього народу вимовив формулу клятви. Після цього на куполі будинку здійнявся національний прапор, багатотисячна юрба оголосила повітря захопленими лементами й із всіх нью-йоркських батарей пролунав гарматний залп. Вашингтона, сильно схвильований, увійшов у залу засідань, щоб виголосити вступну промову. "При цьому велика людина була так збентежена, як ніколи не бентежився перед спрямованою на нього гарматою, – говорити один очевидець. – Він тремтів і переривчастим голосом читав свою мову". Інший очевидець додає: "Це була зворушлива й урочиста сцена. Вид у нього був серйозний, майже сумний; голос його був глухий, трохи тремтячий і ледве чутний". Закінчивши мову, у якій виражав надію, спільно йз представниками народу, сприяти благу країни, Вашингтон відправився в церкву св. Павла, де було зроблено врочисте богослужіння.

Прийнявши доповіді від осіб, тимчасово поставлених на чолі різних відомств, Вашингтон самим ретельним образом вник в усі справи молодої держави, сам рився в архівах і робив витягу з найважливіших документів. Алі незабаром йому довелося перервати цю діяльність: тяжка недуги на цілих три місяці відволік його від державних справ. Ледь оправившись від хвороби, він одержавши звістку про смерть матері, що померла 25 серпня 1789 долі, 82 років від роду. Вона дожила до слави свого сина, алі ніколи не хвастала цим, до кінця днів зберігши простоту, не позбавлену суворості. Чуючи похвали синові, вона мовчала або говорив: "Джордж завжди був гарним сином, і я сподіваюся, що як людина він виконав свій борг". Вашингтона щиро оплакував свою матір, який многим був зобов'язаний у житті.

Тім годиною конгрес встиг організувати виконавчу владу республіки. Створено було 4 департаменти (по-нашому, міністерства): іноземних справ, фінансів, військовий і юстиції. Вашингтона призначив міністрами здатних і чесних осіб, виявивши вміння неупереджено вибирати собі ділових помічників. Вашингтона поставивши собі за правило нікого не призначати ні на якові посаду по протекції. Він не обертав уваги ні на походження, ні навіть на політичні принципи чиновників; йому потрібна була тільки гарантія, що дана особа відрізняється чесністю, працьовитістю й необхідними для справи відомостями [12, 156]. Ніколи не соромився Вашингтон відмовляти своїм друзям або знайомим, що просили його прибудувати кого-небудь, хто не годився для справи, до теплого містечка, і завдяки цьому уник інтриг, заздрості й тому подібного, що панують суцільно й поруч у чиновницьких сферах. Тільки один раз призначив він на одному посаду свого родича, та й те переконавшись у його пізнаннях. Керуючись цими здоровими принципами, Вашингтон поставивши на чолі міністерства закордонних справ (куди включено було й відомство внутрішніх справ) Джефферсона, людини енергійного й талановитого, незважаючи на ті, що Джефферсон відрізнявся набагато більше крайніми демократичними переконаннями, чим Вашингтон. Фінанси були доручені Гамильтону, військове відомство - генералові Ноксу, а департамент юстиції - Джею. Помалу політичний механізм Сполучених Штатів почав діяти.

Багато години віднімали у Вашингтона візити як часток, так і офіційних осіб. Приймальня президента була завжди переповнена. Прийоми стомлювали його тім більше, що й без них справи бути безліч, та й роки його вже були не молоді. Розрахунки Вашингтона на делікатність публіки не виправдувалися - усякий хотів скористатися своїм правом особисто звертатися до президента. Нарешті за порадою друзів Вашингтон установивши для цих прийомів певна час, і щовівторка йз трьох до чотирьох часів у приймальню президента міг бути всякий, і він особисто йз усяким невимушено розмовляв. По п'ятницях увечері відкритий був салон миссис Вашингтон для всіх, хто бажав відвідати будинок президента й бачити Вашингтона, що завжди був присутній на цих зборах. Смороду відрізнялися простотою, але всяка фамільярність була виключена як щось несумісне з повагою до положення хазяїна. Раз у тиждень всі членуй кабінету обідали в президента разом з його близькими друзями. Неділя Вашингтон завжди проводила в колі своєї родини. Розподіляючи в такий спосіб свій година, Вашингтон устигав викроїти година й для зайняти своїм улюбленим Маунт-Верноном, для відповідей на листи керуючого, причому як і раніше вникав в усі великі й дрібні справи свого маєтку. У своєму домашнім господарстві в Нью-Йорку Вашингтон завів строгу економію, не бажаючи непродуктивно розтрачувати гроші, які виплачувалися йому державою у вигляді платні. Він погодився одержувати лише таку платню, що було необхідно для офіційних прийомів і для змісту будинку, а саме 25 тис. доларів у рік [1, 451]. Незважаючи на всю економію, часто доводилося робити збільшення зі своїх засобів для покриття витрат, сполучених з таким високим положенням. Щодня Вашингтон переглядав і вписував в особливу книгу витрати, перевіряючи всі рахунки, надавані йому дворецьким.

Loading...

 
 

Цікаве