WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

Після звільнення Бостона від англійців Вашингтон мав у своєму розпорядженні вже значну армію завдяки успішному набору солдатів у колоніях Нової Англії. Побоюючись, що Гоу може раптово напасти на Нью-Йорк, Вашингтона рушив туди, як тільки англійський флот зник. Тім годиною з Канади, куди Вашингтон відправив полковника Арнольда з невеликим військом для дій проти Квебека, приходили самі безвідрадні звістки. Від армії, посланої туди, залишалися лише жалюгідні залишки, які не могли б упоратися зі свіжими англійськими силами, що очікувалися цієї ж весною. На вимогу конгресу Вашингтон відправив у Канаду підкріплення з метою перешкодити ворогу проникнути усередину країни. Для обговорення подальшого плану військової кампанії необхідно була особиста присутність Вашингтона на конгресі, і тому наприкінці травня 1776 долі він відправився у Філадельфію.

У цей година членуй конгресу перебували у великому утрудненні. З Англії отримані були звістки про готовність метрополії примиритися з колоніями, і багато членів конгресу були прихильниками догоди з Англією. Алі Вашингтон, що недавно ще допускав можливість примирення, тепер примкнувши до тої партії конгресу, що не бажала догоди й з сен-джемским кабінетом: головнокомандуючий був твердо впевнений, що Англія, незважаючи на свої солодкі мови, хоче тільки виграти година й у майбутньому має намір продовжувати свою колишню, принизливу для американців, політикові. Щоб вчасно згасити розбрат, що вже починався серед членів конгресу під впливом підступу Англії, необхідно було раз і назавжди відрізати всяку можливість примирення. Більшість конгресів давно вже носилося з думкою про проголошення незалежності колоній; тепер же ця міра здавалася особливо бажаною. Вашингтона гаряче стояв за неї, погоджуючись із віргінськими законодавчими зборами, що перше запропонувало конгресу оголосити колонії незалежними й об'єднаними штатами. Разом з найбільш сміливими членами конгресу Вашингтон уважав оголошення незалежності самим могутнім засобом, щоб змусити сильніше битися всі серця й досягти того, щоб населення напружило всі свої сили для боротьби за велику справу.

Покинувши Філадельфію, Вашингтона повернувся в Нью-Йорк і діяльно прийнявся за зміцнення цієї позиції. Разом з тім йому довелося впливати на цивільну владу й вимагати придушення підступу так званих торуй, або таємних прихильників англійського короля на американській землі. Незважаючи на свою гуманність і терпимість до всякого роду переконанням, Вашингтон був прихильником арешту й конфіскації имуществ торийской партії, гніздо якої перебувало в Нью-Йорку: ці люди були вкрай небезпечні для ледь, що зароджується волі, Америки [4, 269]. Побоювання Вашингтона щодо намірів англійців підступити до Нью-Йорка виявилися обґрунтованими: уже наприкінці червня англійський флот з'явився перед Нью-Йорком, алі не починав воєнних дій, очікуючи підкріплень із Англії.

Тім годиною конгрес зважився на тої крок, якого давно вже чекало населення колоній: 4 липня 1776 долі колонії оголошені були вільними й незалежними штатами. Ця жадана звістка швидко пронеслася від одного кінця країни до іншого й скрізь зустрічалася з ентузіазмом. Одержавши від конгресу офіційне повідомлення про цю подію, Вашингтон вибудував свої полки й покаравши голосно прочитати перед ними декларацію про незалежність Північної Америки, і гарматний салют сповістив усьому світу про початок нового порядку. Військо було охоплено захопленням; довго не вгамовували радісні лементи й рукоплески. Наказ дня, розісланий Вашингтоном по всьому таборі, закінчувався наступними словами: "Генерал сподівається, що ця новий подія змусить шкірного солдата діяти мужньо, усвідомлюючи, що благо країни залежить, крім Бога, від успіху нашої зброї й що кожний з їх служити державі, що має силу нагородити всякого по заслугах і відкрити йому доступ до найвищих почестей".

12 липня частина флоту Гоу вступила в Гудзон і качану підніматися нагору по ріці. Гоу хотів відрізати армію Вашингтона від Канади, а Нью-Йорк - від повідомлення йз країною. Незабаром з'явився й брат генерала Гоу з Англії з умовами догоди метрополії з колоніями; умови ці показували, що Вашингтона анітрошки не помилялася щодо намірів англійського уряду, що стосуються колоній, і чи навряд подібні умови могли б мати успіх і до оголошення незалежності. Тепер же про успіх місії лорда Гоу не могло бути й мови. Генерал Гоу в цей година відправив Вашингтону офіційний аркуш, адресувань просто "Джорджу Вашингтону", тому що представник Англії не вважав за можливе поставитися до заколотника, називаючи його "превосходительством". Вашингтона ж, не бажаючи принижувати влади, отриманої їм від народу, відмовився прийняти аркуш. Від як сам він пояснює свій учинок: "Я нізащо не пожертвував би сутністю справи зазаради формальності; алі в цьому випадку я вважав своїм обов'язком щодо моєї країни й мого положення наполягти на належному мені вираженні поваги, від чого я охоче відмовився б із усякої інший, алі не йз суспільної крапки зору". Конгрес цілком схвалив поводження Вашингтона, і генерал Гоу, ще раз зазнавши невдачі при посилці аркуша, примушений був здатися й надалі називати американського головнокомандуючого "Його Превосходительством" [11, 101].

Через неминучість зіткнення Вашингтона особливо сильно зміцнив острів Нью-Йорк, вибудувавши на ньому дві міцності - форт Вашингтон і Чи форт. У Гоу, після одержання підкріплення, були 30 тис. війська й чудовий флот; у Вашингтона ж було лише 11 тис. чоловік, та й те не звиклих до табірного життя й до дисципліни. Смороду часто вступали в сперечання, і Вашингтон намагався діяти на них переконанням, вселяючи їм, що всяке розходження національностей і провінцій повинне зникнути в шляхетній боротьбі за загальну волю й що всі смороду повинні насамперед навчитися почувати собі американцями. Наприкінці серпня армія Вашингтона значно підсилилася підкріпленнями, присланими з різних штатів і досягла майже 20 тисяч. Нарешті, генерал Гоу почав висаджувати свої війська на один з Нью-йоркських островів, Лонг-Айленд, з усіх боків укріплений американцями. На жаль, американський генерал Грін, що споруджував зміцнення на Лонг-Айленде й добрі знайомий з місцевістю, винний був через хворобу передати командування генералові Путнаму, незнайомому з положенням, а це не передвіщало нічого гарного. І дійсно, завдяки помилці Путнама американці незабаром опинилися між двох вогнів і кинулися навтіки. З 3 тисяч американців біля половини було захоплено в повний і вбито; правда, їм довелося мати праворуч з пятнадцатитысячной англійською армією, і їхня мужність і стійкість визнані були навіть ворогами.

Вашингтона бачив, що англійська армія легко могла відрізати острів Нью-Йорк від американської армії, а тому з усім своїм військом поспішив висадитися на цьому острові [11, 134]. Цей відступ було блискучим образом задумане й виконано, причому головнокомандуючий зірко спостерігав за всіма деталями й протягом 48 часів підряд не сходивши з коня. Англійці помітили переправу на Нью-Йорк тільки тоді, коли останній човен перепливав через ріку. Проте, в Америці багато хто були незадоволені образом дій Вашингтона й поразкою при Лонг-Айленде; Вашингтон же думав, що, незважаючи на кількісну переваги ворога, пручатися було необхідно, щоб не деморалізувати армію, і вважав кращим окремими сутичками послабляти й затримувати ворога, алі не вступати з їм у відкриту боротьбу, поки американська армія недостатньо до цього підготовлена. Всі осудження й докори по своїй адресі Вашингтона виносила з удивительною стійкістю, неухильно продовжуючи виконувати свій борг. Коли ж упалим духом солдати почали дезертирувати й на шкірному кроці доводилося зіштовхуватися з порушенням дисципліни, Вашингтон зажадав у конгресу реорганізації армії й створення постійного війська, принаймні на годину війни. На думку Вашингтона, тільки постійна армія могла гарантувати певною мірою щасливий кінець війни з Англією.

Loading...

 
 

Цікаве