WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

Другий конгрес, що відкрився 10 травня 1775 долі, розуміючи, що треба вчасно скористатися ентузіазмом населення, негайно приступився до вироблення системи національної оборони. Вашингтона головував у комісії, вибраної для цієї мети. Завдяки досвідченості й практичності Вашингтона, комісія незабаром упоралася зі своїм завданням. Вирішено було негайно набрати 10 полків у різних колоніях і приєднати їх до міліції Нової Англії, що вже стояла під Бостоном, що перебував у руках англійців. Для покриття військових витрат вирішено було випустити паперові гроші на торбу 3 млн. доларів. Континентальна армія і її головнокомандуючий, якого ще стояв вибрати, повинні були підкорятися конгресу як верховній установі країни.

Хоча населення Нової Англії перше схопилося за зброю, алі воно не претендувало, щоб головнокомандуючий був обраний з його середовища; делегати від Нової Англії на конгресі перші запропонували вибрати кандидатом на цю посаду Вашингтона, розуміючи, що вибір головнокомандуючого з багатого й впливового Півдня ще сильніше прив'яже південні колонії до спільної справи. Крім того, на цей пост випливало зверни людинуу, що особистими своїми достоїнствами міг би замінити недоліки військової організації. Вашингтона був уже людиною досвідченим і показавши під годину війни йз французами, з якими величезними труднощами він уміє справлятися. Не блискучі таланти висунули Вашингтона, а глибокий, докладний розум, сильна воля, терпіння й високі моральні принципи. Це викликало до нього загальна повага й переконання, що він може керувати діями інших людей. Звичайно, чималу роль грало й багатство Вашингтона, що давало йому можливість служити без платні. Всі ці міркування спонукали конгрес одноголосно зверни Вашингтона головнокомандуючим американською армією. Виражаючи конгресу подяка за велику честь, зроблену йому, Вашингтон між іншим сказавши: "Тому що успіх не завжди відповідає очікуванням, те я повідомляю сьогодні з найбільшою відвертістю й щирістю, що не почуваю собі здатним виконати це складні завдання. Що ж стосується платні, те прошу збори повірити мені, що я не бажаю витягати ніяких доходів зі свого положення, тому що ніякі розрахунки на вигоду не могли б спонукати міні прийняти цей важкий пост і відмовитися від домашнього спокою й щастя". Офіційно зведений у чин генерала й вибраний головнокомандуючим, Вашингтон відправився в діючу армію, що стояла під Бостоном.

Розлютований безтактними діями Гэджа, загін американців чисельністю 1500 чоловік під командуванням генерала Путнама відділився від армії, що осаджувала Бостон, захопив пагорби біля гавані й зміцнився там. Англійці з найбільшою працею й більшими втратами витиснули американців із цієї позиції, вусі більше й більше переконуючись, що не так^-ті легко мати справу з американськими "обшарпанцями". 2 липня Вашингтон прибув у Кембридж, де перебувала головна військова квартира американської армії. Народ скрізь урочисто зустрічав його, армія також прийняла його сердечно. Це дуже підбадьорило Вашингтона й зміцнило його віру в собі.

Всі ці недоліки армії утягнули Вашингтона у велику переписку з конгресом, що з більшим інтересом ставився до доповідей, аркушам і проектам головнокомандуючого. Алі проте, Вашингтон довгий година не міг домогтися посилення військової влади й продовження терміну військової служби. Як істинно демократичний установа конгрес украй підозріло ставилася до думки про постійну армію й до посилення влади головнокомандуючого. Терміном військової служби конгрес спочатку призначив один рік; алі за один рік неможливо було належним чином навчити солдат, і смороду, тільки-но привыкнув до військової справи, запозбавляли служби, так що щороку доводилося мати праворуч із зовсім недосвідченими новобранцями. Вашингтона наполягав на тому, щоб термін військової служби був продовжений до трьох років, алі конгрес довгий година й чути про це не хотів [ 12, 69]. Це зв'язувало головнокомандуючого по руках і ногам; недовіра конгресу до нього сильно його ображало, алі він розумів і цінував спонукання, що керували конгресом, а тому не міняв добрих відносин з їм і свято дотримував всі його приписання, хоча б ці приписання йшли врозріз із його поглядами. В усі годину революції ніщо не могло похитнути поваги Вашингтона до цивільної влади, і він завжди був переконаний, що цивільна влада винна стояти вище військової. Щодо цього Вашингтон виявляє собою зразок республіканського генерала, справедливо порівнюваного з доблесними полководцями стародавності.

Тому що конгрес був позбавлений виконавчої влади, ті Вашингтону волею-неволею доводилося звертатися до місцевих установ колоній, переважливо до законодавчих зборів, для здійснення приписань конгресу: виконавча влада цілком перебували в руках місцевих установ. Від їх залежавши підвіз амуніції й провіанту, призначення офіцерів і так далі. Переписка з місцевими установами змусила Вашингтона приходити в зіткнення з основними елементами громадської організації й ознайомитися як не можна краще з механізмом громадського самоврядування; звідси його чудовий досвідченість у цивільних справах, виявлена їм під година президентства.

У жовтні генерал Гэдж був відкликаний в Англію. Під година війни йз французами Гэдж був товаришем Вашингтона: зрозуміло, з качаном революції відносини між ними змінилися. Довідавшись про дурний обіг англійців з полоненими американцями, Вашингтон письмово просив Гэджа звертатися з ними по-людськи. Гэдж відповів на це прохання грубимо аркушем, де доводив, що звертається з американцями краще, ніж смороду того заслуговують, тому що їх усього варто було б перевішати як заколотників. Тоді Вашингтон написавши Гэджу, що буде не менш суворо обходитися з військовополоненими англійцями. Алі він ніколи не здійснював своєї погрози, уважаючи дурний обіг з полоненими несумісним з великою справою революції. У відповідь на небажання Гэджа визнавати його чин Вашингтон писав: "Ви говорите, що не бажаєте визнавати чин, що не виникає з такого ж джерела, як ваш. Я ж не можу собі представити більше почесного чина, чим тої, котрий дається непідкупним вибором мужнього й вільного народу. Це - первісне джерело й саме чисте джерело всякої сили й влади". Після від'їзду Гэджа в Англію головнокомандуючим англійською армією в Америці був призначений лорд Гоу.

Тім годиною, рік наближався до кінця, і для більшої частини солдатів минав термін військової служби. Вашингтона серйозно побоювався, що опиниться один у спустілому таборі, тому що конгрес, незважаючи на всі його подання, не погоджувався продовжити терміну служби. Конгрес задовольнявся тім, що відправив у табір особливу комісію для перегляду військового уставу й для вповноваження головнокомандуючого особисто від собі, крім конгресу, розсилати накази про набір рекрутів. Одним зі членів цієї комісії був Бенджамин Франклін, з яким Вашингтон тепер близько зійшовся. У листопаді в табір з'явилися лише 5 тисяч новобранців замість полагавшихся 20 тисяч. Однієї з головних причин повільного набору нової армії були грошові нагороди, допомогою яких колонії залучали людей на військову службу. У різних колоніях ці нагороди були різні, а тому бідні колонії, які не могли обіцяти великої винагороди, ніяк не могли набрати достатньої кількості війська. Вашингтона енергійно повставав проти таких нагород, і конгрес заборонивши їх. Проте, смороду практикувалися в усі годину війни й сильно гальмували справу.

Армія набиралася так повільно, і притім відчувався такий недолік зброї й пороху, що неможливо було атакувати ворога, хоча вся країна жадала від армії дії. Вашингтона починали дорікати в повільності, у недоліку мужності. Положення його було воістину трагічне. На щастя, лорд Гоу, що очікував підкріплень із Англії, не починав воєнних дій, сподіваючись, що американська армія розпадеться сама собою. Вашингтону доводилося вичікувати й сподіватися на краще майбутнє. У цей година до нього приїхала з Маунт-Вернона дружина, із цього години всяку зиму що проводила йз чоловіком у таборі.

На качану 1776 долі справи американської армії значно покращилися: запас пороху й зброї збільшився, і щодня приходили нові партії новобранців. Вашингтона нарешті скликавши військову раду й запропонував обговорити план атаки Бостона, поки ворог не встиг ще одержати більших підкріплень. План Вашингтона полягав у тому, щоб заняттям Дорчестерских висот біля гавані виманити частина англійської армії з Бостона й, таким чином, полегшити американцям заняття міста. Увечері 4 березня Дорчестерские висоти були зайняті й укріплені американцями під командуванням генерала Томаса. Поки Томас зміцнював позицію, Вашингтона розпорядився відкрити вогонь із американського табору, щоб відволікти увага англійців. Алі узяття міста виявилося простіше, ніж очікував головнокомандуючий. Лорд Гоу одержавши з Англії приписання пересунутися з усією армією й флотом в один з південних портів [14, 109]. Гоу готувався вже до виступу, коли йому повідомили, що англійський флот перебуває під угрозою дорчестерских батарей, споруджених американцями. Тоді Гоу оголосив бостонцам, що не стані руйнувати їхній міста, якщо американці не перешкодять виступу англійського флоту з гавані, розраховуючи на ті, що Вашингтон побажає пощадити місто. Він не помилився. Вашингтона сам був радій, що праворуч окончится без кровопролиття. 17 березня англійський флот покинувши гавань Бостона, і в тої ж день генерал Путнам на чолі двох американських дивізій вступивши в місто й зайняв всі пости. Наступного дня вступивши в місто Вашингтон, сердечно приветствуемый населенням. Законодавчі збори Массачусетса й конгрес виразили головнокомандуючому свою подяку за великі його послуги країні, і на згадку звільнення Бостона конгрес покаравши отчеканить золоту медаль із зображенням Вашингтона.

Loading...

 
 

Цікаве