WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США - Курсова робота

Правда, Вашингтон був у молодості щирим монархістом, і симпатії до Англії і її установ глибоко коренилися в його природі; алі ще більше він любив свою батьківщину й всею душею стояв за збереження її політичних вільностей. Спочатку, однак, Вашингтон був проти боротьби зі зброєю в руках, тому що сподівався мирним шляхом улагодити відносини між Англією й колоніями. Із всіх мирних засобів боротьби найбільш вірним здавалося йому утримання від покупки англійських товарів, обкладених митами. Він сам, разом зі своїм іншому Масоном, виробив систему помірності й представивши свій проект законодавчим зборам Віргінії. Проект був прийнятий, і всі членуй зборів підпискою зобов'язалися не купувати обкладених митами товарів, крім украй необхідних для життя. Потім устав суспільства помірності був видрукуваний і розісланий по всіх колоніях. Таким чином, система помірності поширилася по всій країні й з'явилася першим кроком до об'єднання колоній. Сам Вашингтон строго дотримувався цієї системи; у будинку його не можна було знайти жодного йз заборонених продуктів, навіть чаю, до якого він був великий мисливець.

Події помалу приймали вусі більше лиховісний характер. У Бостоні й інших містах Нової Англії розставлені були війська нібито для підтримки порядку; присутність їх украй дратувало населення. У березні 1770 долі в Бостоні відбулося зіткнення між солдатами й народом ("бостонская різанина"), що викликала по всій країні буру обурення, і в багатьох місцях почали нишком готуватися до війни. У тої ж година англійський парламент змушений був скасувати деякі мита й понизити мито на чай, тому що система помірності заподіяла більші збитки англійській торгівлі. Сподіваючись через це продати свій чай в Америці, тільки Ост-Индская компанія відправила з Англії в Бостон кілька кораблів, навантажених сподіваємося. Алі бостонцы й чути не хотіли про покупку сподіваючись доти, поки не будуть скасовані весь мита без винятку, і вимагали видалення кораблів з гавані. Алі тому що кораблі не віддалялися, те вночі 18-го грудня 1773 долі бостонцы, переодягнені індіанцями, піднялися на кораблі й викинули весь чай у море. На кару за цей учинок англійський парламент видав акт, що закривав гавань Бостона з 1 червня 1774 долі на невизначений година. Праворуч зайшла цього разу занадто далеко, і всі колонії відчули, що існуванню їх загрожує небезпека. У травні 1774 долі зібралися законодавчі збори Віргінії й протестувало проти закриття гавані Бостона, ухваливши 1 червня провести в пості й молитві з метою відвернути загрозливу небезпеку. Незважаючи на вимогу губернатора, щоб збори розійшлися, воно продовжувало свої засідання в іншому місці й вирішили знестися з іншими колоніями, пропонуючи якомога швидше скликати конгрес делегатів від всіх колоній. Думка про такий конгрес уперше висловлена була Франкліним уже раніше. Алі в цей момент конгрес був нагальною потребою. Це прекрасно розумів Вашингтон, що ясно бачив, що у відносинах колоній з метрополією наступила кризу й що необхідно діяти енергійно. "Я не беруся сказати, – писав у цей година Вашингтон одному зі своїх друзів, що був гарячим прибічником англійського режиму й ворогом опозиції, – де винна бути проведена прикордонна рису між Великобританією й колоніями; алі я переконаний у тім, що така рису винна бути проведена, і наші права повинні бути точно визначені. Я особисто бажав би надати рішення цієї суперечки нащадкам. Алі тепер наставши критичний момент, коли мі повинні відстояти наші права або ж підкоритися всяким податкам, якими будуть обкладати нас доти, поки звичай і звичка не зроблять із нас покірних і знехтуваних рабів" [7, 93]. 5 вересня конгрес винний був зібратися у Філадельфії. У числі п'яти делегатів від Віргінії перебували Вашингтон і Патрик Генрі, один з найбільш видатних поборників американської волі.

Перший Континентальний конгрес був втіленням національної єдності колоній, хоча ще досить слабкого. Конгрес першим боргом приступився до обговорення мер для того, щоб вивести країну йз критичного положення. Вирішено було скласти асоціацію проти ввозу й споживання англійських товарів і вивозу деяких американських товарів в Англію й у тої ж година відправити відозва до англійського народу й до населення англійських колоній в Америці, а королеві Англії послати верноподданнический адреси.

Під година дебатів Вашингтон говорив дуже мало й більше тримався в тіні. Алі що він впливав на всі ухвали конгресу, видно з наступного епізоду. Після конгресу хтось запитав Патрика Генрі, кого зі членів конгресу він уважає найбільш видатним. Генрі відповів: "Якщо ви говорите про красномовство, те містер Рутледж із Південної Кароліни безсумнівно найвидатніший оратор. Алі якщо ви говорите про солідні відомості й здорове судження, ті найвидатнішим варто вважати полковника Вашингтона з Віргінії".

Незважаючи на захист Питтом прав колоній у палаті лордів, колоніальна політика Георга III після того не змінилася на краще. Англія сама підбивала свої колонії до війни й пішла на примирення тільки тоді, коли було вже занадто пізно.

Тім годиною всі північноамериканські колонії Англії поволі готувалися до війни. У Віргінії сформувалося кілька загонів під приводом війни, що стояла нібито, з індіанцями. Офіцери цих загонів дуже часто зверталися за радами до Вашингтона, що охоче допомагав своїми вказівками й особисто навчав ті або інші зажени. Англійський уряд, однак, не давало відповіді на резолюцію конгресу. У Массачусетсе ремство було особливо сильне через ті, що губернатор цієї колонії, Гэдж, був уповноважений повести парламентські акти в дію за допомогою військової сили. У виргинском зборах Патрик Генрі вимагав військової оборони країни: "Заклич до зброї й звертання до Бога воинств – від вусі, що нам залишилося!" – викликнув він наприкінці своєї мови. Вашингтона гаряче співчував Генрі й був обраний у комісію, що винна була зайнятися організацією оборони країни. 10 травня у Філадельфії вдруге винний був зібратися конгрес, і в числі віргінських делегатів знову находилсяВашингтон. Він тепер уже ясно розумів, що прийде зі зброєю в руках відстоювати права своїх співгромадян. "Я прийняв тверде рішення, – писав він своєму братові Августину, – у випадку споживи пожертвувати своїм життям і своїм станом зазаради справи, у якому мі так глибоко зацікавлені".

У північних колоніях, особливо в Массачусетсе, надзвичайно діяльно готувалися до війни. Генерал Гэдж, тимчасовий головнокомандуючий британськими військами в Америці, початків стягати свою армію в Бостон. Гэдж вирішив зруйнувати склад американської зброї в Конкорде й із цим ланцюгом увечері 18 квітня вислав з Бостона загін в 900 чоловік під командуванням полковника Смита. Алі бостонцы провідали про цей план, а також про намір заарештувати декількох американських патріотів, і зняли тривогу. Ледь встиг Смит виступити з міста, як на всіх бостонских дзвіницях з'явилися сигнальні ліхтарі, і незабаром з усіх боків почали доноситися гарматні постріли, що попереджали околишнє населення про небезпеку. У Лексингтоне Смит зустрівся зі збройним загоном американців, що, однак же, розсіявся після першого рушничного залпу, даного англійцями. Прибувши в Конкорд, Смит знайшов його захищеним загоном в 500 чоловік; до того ж американці встигли забрати головну масу пороху й зброї в інше місце. Смиту довелося відступати в Бостон, причому на шкірному кроці загін його піддавався нападам. Кожний будинок, кожний пагорок, кожне дерево по дорозі приховували запеклих американців; рушничні постріли звучали немов з-під землі. Досягши Лексингтона, загін Смита звернувся в безладну втечу, незважаючи на підоспіле підкріплення. Американці до того палали спрагою мести, що ні пушки, ні чисельність підкріплення (дві тисячі чоловік) не діяли на них. Англійцям довелося відступити, тому що немислимо було продовжувати боротьбу з невидимим ворогом, що боровся на зразок індіанців. Кілька сотень англійців залишилося на місці. У цей день американська воля одержала своє перше бойове хрещення. Почалася американська революція.

Одержавши звістку про битву під Лексингтоне, Вашингтон прийняв тверде рішення боротися за потоптані права своєї батьківщини. "Велике несчастие бачити, як меч брата встромлюється в груди брата, і усвідомлювати, що ці ніколи щасливі й мирні поля Америки повинні бути або обагрені кров'ю, або населені рабами. Сумна альтернатива! Чи Алі може чимала людина коливатися у своєму виборі?" - писав він у цей година одному зі своїх лондонських друзів [6, 281].

Loading...

 
 

Цікаве