WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Устрій Запорозької Січі - Курсова робота

Устрій Запорозької Січі - Курсова робота

Найнижчий ступінь у запорозькому табелі рангів займали громадські отамани. Вони стояли на чолі слободи чи промислу і виконували адміністративно-поліційні функції. Повний штат січової адміністрації коливався від 49 до 149 осіб.

Велике значення для консолідації козацтва мала боротьба запорожців проти турецько-татарської агресії. Запорозька Січ стала своєрідною військовою базою, звідки здійснювалися морські та судоходні походи, а козацтво – могутньою організацією з власними збройними силами. Ядро війська трималося у постійній бойовій готовності в куренях Січі. Його основу складала піхота, а кіннота була нечисленною. У великий похід, суходільний чи морський, завжди брали з собою артилерію. Січовий флот, як відомо, складався з великих човнів – "чайок" (20 метрів завдовжки, 4 завширшки). Першу звістку про морський похід козаків датовано 1492 р.

Тактичною (бойовою) одиницею в Запорозькій Січі були похідні підрозділи, що називалися командами або партіями. Вони формувалися на базі куренів. Уважають, що курінь також був бойовою одиницею, та лише в часи зародження козацтва. Згодом запорозький курінь втратив функцію тактичної військової одиниці, а став тільки базою її формування. Якщо військо вирушало в похід, то разом із формуванням команд (партій) призначалася "наказна" (похідна) військова старшина, яку складали полковник, осавул, писар. Зазвичай, команди під час походу чи бойових дій очолювали "батьки" - представники відставної старшини. Провідна роль в індивідуальній бойовій підготовці козака та безпосередньому керівництві ним у бою належала інституту товаришів – командирів первинних підрозділів.

Запорозька Січ мала свої державні символи: печатку-герб із зображенням козака з рушницею на плечі та січовий прапор малинового кольору, на лицевім боці якого білим кольором був зображений св. Архангел Михаїл, а на зворотнім – оточений небесними світилами білий хрест. Усе це свідчило про те, що Запорозька Січ перетворилася у своєрідну демократичну державу, яка увібрала традиції попередніх часів.

4. Звичаєве "козацьке" право Запорозької Січі

Звичаєве право Запорозької Січі у частині правових інститутів не знало різниці між кримінальними і цивільними правопорушеннями, урегульовувало відносини кримінального (злочини, покарання) і цивільного (право власності, угоди) характеру.

Найбільшого розвитку набула сфера кримінально-правового регулювання, особливо норми, що встановлювали відповідальність за злочини. Злочином уважалася шкода, заподіяна життю, здоров'ю, майну, честі особи або всьому запорозькому товариству. Козацьке право передбачало досить широкий перелік злочинів, які, залежно від об'єкта злочину, умовно поділяють на декілька видів:

  • військові (порушення правил несення служби, дезертирство, ухиляння від служби);

  • службові (розкрадання скарбниці, перевищення службових повноважень і зловживання службовим становищем);

  • проти порядку управління і суду (непокора адміністрації, фальшивомонетництво, підроблення печаток і документів, кривоприсяга і кривосвідчення в суді);

  • проти особи (убивство, завдання каліцтва, ран чи побоїв, образа);

  • проти власності (крадіжка, пограбування, приховування краденої речі, знищення чужого майна);

  • проти моралі ("зганьблення жінки не по пристойності", перелюбство чи зв'язок із жінкою (на Січі), приведення на Січ жінки).

Мета покарання полягала у відплаті й відшкодуванні збитків та в залякуванні. Широко застосовувалися публічні види покарань. Покарання мали публічний характер. Вироки виносилися й виконувалися на площі привселюдно. Це робилося з двох причин: по-перше, вважалося, що публічне покарання було пересторогою для інших козаків утриматися від злочинних дій; по-друге, велика роль у справі винесення вироку та його виконання належала козацькій громаді. Для звичаєвого права запорозьких козаків було характерним установлення виду покарання без визначення його міри. Воно відзначалося значною суворістю. Широко застосовувалася смертна кара, сфера застосування якої була досить близькою до визначеної Литовськими статутами. Щоправда, з часом застосування смертної кари звузилося.

Смертну кару, що поділялася на просту й кваліфіковану, здійснювали закопуванням у землю (за вбивство товариша), повішанням, посадженням на гостру палю, утопленням і забиванням біля ганебного стовпа киями. Зокрема, останньому покаранню, яке виконувалося найчастіше, піддавали злодіїв, переховувачів краденого, боржників, осіб, що дозволяли собі перелюбство, вчинили бійку або насильство.

Досить суворими були тілесні покарання, які залежно від мети поділялися на болючі (побиття киями) і калічницькі (відсікання носа, вух, кінцівок, таврування). За крадіжку, заподіяння тілесних ушкоджень часто карали покаліченням – ламали руку або ногу. Ув'язнення як вид покарання застосовувалося тільки як тимчасовий захід, до остаточного розслідування справи або ж до виконання смертного вироку. За дрібні провини застосовувалося прив'язування чи приковування до ганебного стовпа.

Відомостей про норми, які регулювали би відносини цивільно-правового характеру, збереглося дуже мало. Козакам були відомі такі складні юридичні поняття як давність володіння, право першого володіння, нерівний розподіл стягнення. Норми звичаєвого права встановлювали порядок володіння й користування землею, лісами, озерами. Земля й усі угіддя вважалися спільною власністю. Землею користувався кожен, хто мав змогу її обробляти, а угіддя (особливо риболовні) підлягали щорічному розподілу між куренями, яке здійснювалося жеребкуванням. З часом на запорозьких землях почала формуватися приватна власність на землю (XVIII ст.). Цей процес відобразився і в праві. Так, у період Нової Січі посилалася відповідальність за збройні напади козацько-селянських низів на землю старшин і багатого козацтва.

Зобов'язання виникали внаслідок заподіяння шкоди і з договорів. Звичаєве право Запорозької Січі знало також різноманітні угоди. Найпоширенішими договорами між козаками були міна, купівля-продаж майна, дарування, позика, особистий найм. Усі вони укладалися в усній формі (за винятком договору позики).

Суд на Запоріжжі був "простим, правим і скорим" (Д. Яворницький). Він не відділявся від адміністрації та ґрунтувався лише на нормах усного права. Писані закони інших держав не мали чинності. У судочинстві брала участь уся військова старшина. Рішення в особливо важливих справах виносив увесь кіш чи навіть рада.

Козацький суд у запорозьких козаків мав кілька інстанцій. Для козаків, що жили у паланках, таких інстанцій було чотири: паланковий суд, курінний отаман, військовий суддя і кошовий отаман. Для січовиків першою інстанцією був курінний отаман. Як правило, справа вирішувалася тією чи іншою особою з гурту козацької старшини у межах її компетенції. Рішення підлягало негайному виконанню. Проте, в окремих випадках допускалося оскарження рішення нижчої інстанції козацького суду у вищій.

У судовій практиці козаків існував єдиний процес розгляду як кримінальних, так і цивільних справ. За докази в судовому процесі правили визнання сторін, показання свідків, різні письмові документи (наприклад, розписки в одержанні грошей чи майна тощо). Судовий процес був усним. Розгляд справи починався з умовляння злочинця покаятися у вчиненому злочині, відмовитися від поганих справ і добре поводитися. Наприклад, викрадачів худоби у татар прощали, якщо вони давали присягу в церкві, що відмовляються від поганих справ. У разі відмови давати покази обвинуваченого допитували під тортурами. Мали місце катування не лише в січовій, а й у паланкових в'язницях. Під час допиту військовий писар вів протокол. Коли злочинець визнавав свою провину, старшина на сходці виносила вирок, який відразу ж виконувався тут же, на місці злочину, або на ярмарку біля ганебного стовпа чи шибениці.

За наявності достатніх пом'якшувальних підстав злочинця могли відпустити на поруки близьких. Останні зобов'язувалися в разі повторного порушення закону спіймати злочинця і доправити його на Січ. Беручи до уваги наявність у злочинця на утриманні малолітніх дітей, дружини, смертну кару іноді замінювали побиттям киями.

До останніх днів існування Запорозької Січі саме звичаєве право регулювало все життя запорозьких козаків. Тим, що запорозькі звичаї були найбільш пристосованими до козацького способу життя і січового громадського устрою, і пояснюється високий рівень правопорядку на Запорожжі.

5. Особливості козацької державності

Українську (козацьку) державність, яка сформувалася на Запорозькій Січі, фахівці називають праобразом, ескізом, зародком справжньої держави. Система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати як внутрішні, так і зовнішні функції, властиві державній владі.

Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Для Січі були притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини самого життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний, оригінальний імідж козацької державності.

Loading...

 
 

Цікаве