WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Устрій Запорозької Січі - Курсова робота

Устрій Запорозької Січі - Курсова робота

Другою після отамана особою в Запорозькій Січі був військовий суддя, який виступав гарантом дотримання споконвічних звичаїв січової спільноти. У виконанні своїх основних функцій військовий суддя керувався не писаним законом, а переказами й традиціями, закріпленими багатовіковим досвідом народу. На суддю покладався обов'язок вершити судочинство "швидко, справедливо та безпристрасно". Він розбирав кримінальні й цивільні справи, чинив суд над злочинцями, давав поради протиборчим сторонам, але найбільш складні й відповідальні справи разом із своїми пропозиціями передавав для остаточного затвердження кошовому отаманові або раді. За відсутності кошового отамана суддя переймав його обов'язки, тобто ставав наказним кошовим отаманом. За допомоги військового скарбничого він регулював витрати коштів на Січі та виконував обов'язки начальника артилерії. Зовнішньою ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, яку він мусив завжди мати при собі під час загальних рад і скріплювати нею всі постанови січового товариства.

Військовий писар від імені кошового отамана й товариства складав і підписував документи. Він відав усім діловодством і мав значний вплив на адміністративну діяльність Запорозької Січі. Писар отримував усю офіційну кореспонденцію, що надходила на Січ, на ім'я кошового і всього Низового Запорозького війська. Очолював січову канцелярію. В його розпорядженні перебував один помічник (підписарій) та декілька писарчуків – служителів канцелярії. Писар був начальником для всієї військової старшини, що обіймала посади писарів у паланках і похідних командах. Він провадив дипломатичну переписку. Ніхто з козаків чи старшин не мав права приймати офіційну кореспонденцію, так само як і відправляти листи від імені товариства. Значення військового писаря було дуже великим. Нерідко писар істотно впливав на настрої кошового та й усього товариства, тримав у своїх руках привідні механізми політичного та громадського життя Січі.

В обов'язки військового осавула входила організація й ведення прикордонної служби запорозьких земель, охорона зимівників і шляхів на Січ по Дніпру й на суходолі. Згідно з сучасними уявленнями, він поєднував поліційні та комендантські функції. Осавул проводив слідство та виконання судових вироків, керував несенням караульної служби, клопотався розподілом платні та провіанту. Знаком влади військового осавула була дерев'яна палиця зі срібними кільцями з обох боків. Помічниками осавула обиралися підосавул та обозний. Разом з обозним військовий суддя підтримував дисципліну й порядок у війську, у фортеці Січі та похідних таборах.

До гурту командної військової старшини входили також курінні отамани. На Січі вони користувалися великою повагою. В курінні обирали козаків бувалих, заслужених і рішучих. Вибори курінного отамана були справою лише певного куреня, без втручання козаків з інших куренів. Згідно з традиційними уявленнями, що панували в січовому середовищі, курінні отамани мали турбуватися про козаків свого куреня, як батьки про своїх дітей. Відповідно й у разі якоїсь провини підлеглого їм козака курінні не потребували додаткових санкцій для того, аби покарати винного. Нерідко курінні отамани користувалися серед своїх козаків значно більшим авторитетом, ніж кошова старшина. Нерідко, аби вплинути на товариство, військова старшина була вимушена звертатися за допомогою до курінних отаманів. У державній структурі козацької республіки посада курінного отамана була передовсім адміністративно-господарчою та військово-мобілізаційною. Курінний отаман забезпечував козаків стріливом і продуктами харчування, вносив прибулих у козацькі списки, організовував їхнє навчання, розбирав суперечки між козаками, судив їх. У бойових умовах накази курінного отамана виконувалися негайно, і він фактично мав необмежену владу.

Командні посади військової старшини (крім посади курінного отамана) давали право на пожиттєве звання "військової старшини" особам, які хоча б раз їх займали. Разом із діючою старшиною ці люди входили до структури управління Запорізького Війська під назвою "батьків" чи "абшитованої старшини" - неофіційного органу при кошовому отамані. Ця військова старшина без посад була фактично резервом найдосвідченіших військових кадрів Січі. Старі заслужені козаки, які мали серед козаків заслужений авторитет, оберігали традиції запорозького товариства. Вони передавали з покоління в покоління норми звичаєвого права.

3.3. Військові служителі, похідна та паланкова старшина

Окрім діючої військової старшини та "батьків" до структури управління Запорозької Січі входили також військові "служителі" (начальники або чиновники) – нижча виконавча ланка, а також похідна та паланкова старшина.

До військових чиновників належали такі особи.

Військовий пушкар на Січі очолював артилерійську та фортифікаційну справу. Зберігав порох і свинець, ядра, навчав і командував гармашами. Клопотався постачанням артилерії. У віданні пушкаря була також пушкаря, де утримувалися злочинці, тому часто він використовувався як в'язничний наглядач. У розпорядженні пушкаря перебували підпушкар і декілька гармашів.

Військовий товмач (або драгоман), окрім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, очолював розвідку та контррозвідку Січі. Входив до складу посольств, що відряджалися від Січі до інших держав.

Довбиш завідував військовими литаврами, якими скликав козаків на ради. Крім цього прямого обов'язку, довбиш інколи виконував поліційні (супроводжував злочинців на суд, приковував засуджених до ганебного стовпа посеред січового майдану тощо) та інспекторські (проводив інспекцію виходу козаків із зимівників) функції. Назагал довбиш уважався помічником осавула: направлявся в паланки для з'ясування причин затримки податків, особисто мав бути присутнім при виконанні вироків, стягував на користь війська мито тощо.

Діяльність військових шафарів та кантаржеїв пов'язувалася з дотриманням режимних вимог. Шафарами (яких було чотири чи більше), називали збирачів податків на перевозах: Козацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару), Бугово-Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар і підписарій. Кантаржей на Січі був хоронителем еталонів ваги і міри, стежив за дотриманням правил торгівлі. До функцій кантаржея належало також відання збором відрахувань до січової скарбниці. Він збирав на користь товариства податок із товарів і продуктів, які привозилися на продаж до Запоріжжя.

Військові канцеляристи поділялися на старших і молодших та перебували під командою військового писаря.

До складу військових служителів входили також отамани січової школи. Вони очолювали освіту дітей у січових школах (навчання велося коштом Січі), та обиралися самими школярами (один для школярів старшого, інший – молодшого віку). Військові шкільні отамани піклувалися забезпеченням школярів продовольством і приладдям, зберігали шкільну скарбничку.

Важливим елементом адміністративно-політичної структури була церква. Збереглося надзвичайно мало історичних відомостей, що давали б уявлення про внутрішньоцеркову організацію й структуру запорозької церкви. Через настоятеля церковно-січової церкви (Покрови Богородиці) реалізовувалися розпорядження кошового отамана, військової ради, адресовані й іншим запорозьким церквам (у 1775 р. в Запорозькій Січі діяло 14 парафій). Потреба виконання управлінських, розпорядницьких церковних функцій зумовила згодом (у часи Нової Січі) спеціальну посаду – начальника січових церков.

До військових служителів належали також козаки, що обіймали посади булавничого, хорунжого, бунчужного і перначника. Хоча інколи їх відносили й до вищої кошової старшини.

За січовою (військовою) старшиною йшла територіальна – паланкова. Вона стояла вище військових "служителів", однак діяла за межами Січі, у своїх паланках. Паланкову старшину комплектували за допомоги виборів у Січі. До її складу входили: полковник (його називали ще "сердюком"), осавул, писар, підосавул, підписар, хорунжий. На ці посади щорічно обиралися на раді найзаслуженіші люди.

Полковник на території паланки уособлював кошового. Він так само виконував адміністративно-фінансові та військові функції, відав судочинством. (До паланкового суду входило по три представники від паланкової адміністрації та козацької громади). Влада паланкового полковника поширювалася як на козаків, що мешкали на території певної паланки, так і на осіб, котрі проїжджали через територію паланки. Полковник відповідав за моральний стан і дисципліну козацького середовища в слободах і зимівниках та своєчасний збір козацького війська у випадку надходження розпорядження з Січі. Крім того, на полковників покладався обов'язок стежити за порубіжжям. У розпорядженні паланкового полковника завжди перебували загони січовиків, що складалися з козаків усіх куренів. Паланкова старшина підпорядковувалася Січі. Відповідно, Січ виступала найвищою апеляційною інстанцією судових та адміністративних рішень, що ухвалювалися в паланках. Ознакою влади полковника був металевий пернач.

Loading...

 
 

Цікаве