WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Устрій Запорозької Січі - Курсова робота

Устрій Запорозької Січі - Курсова робота

2. Військовий та територіальний устрій Вольностей Запорозьких

Устрій запорозької спільноти базувався на республікансько-демократичних засадах, головними елементами яких були інститут козацької ради та курінно-кошовий устрій. Як військово-політичне утворення Запорозька Січ мала подвійний поділ – військовий і територіальний.

У військовому аспекті Січ та її військо поділялися на курені, які були базовою структурною одиницею адміністративно-політичного устрою Січі. Традиційно на Запоріжжі налічувалося 38 куренів. Незмінними впродовж усього існування Січі залишалися їх назви, первісно отримані чи то від імені першого курінного отамана, чи від місця, звідки прийшли за Дніпрові пороги перші козаки – засновники куреня. Більшість із куренів мали назви українських міст, наприклад, Батуринський, Іркліївський, Канівський, Переяславський. У запорозьких козаків слово "курінь" вживалося у двох, але, водночас, тісно пов'язаних одне з одним значеннях: і як назва певної військово-політичної одиниці, що становила ядро Війська Запорозького, і як спеціальне помешкання для його проживання.

Як спеціальна військово-політична одиниця курінь гуртував запорожців, які мешкали на Січі, й тих, що були до нього приписані, але в мирний час вели своє господарство на зимівниках чи в городовій Україні. Кожного, хто прибув на Січ із бажанням стати козаком, записували до одного з куренів. Замість платні в одній з паланок козак отримував землю для господарювання або право на промисел і, залежно від форми або стадії ведення господарства, перебував на помешканні в бурдюзі, зимівнику, хуторі чи слободі. Частина козаків по черзі виконувала обов'язки з прикордонної та гарнізонної служби.

Кожний козак мав подвійне підпорядкування: адміністративно-військове та судове – керівництву паланки (як мешканець, воїн і господар) і військово-мобілізаційне та господарче – керівництву куреня (як воїн і господар). Вироблену чи добуту на промислі продукцію козак реалізовував через торгівлю і на зароблені кошти одягався, озброювався та харчувався (зокрема під час гарнізонної служби чи походу), а також сплачував податки до військової скарбниці Січі та скарбниці куреня.

Поза межами Запорозької Січі в розпорядженні товариства перебували землі, відомі під назвою "Вольності Війська Запорозького", які в адміністративно-територіальному аспекті поділялися на окремі округи – паланки (у перекладі з турецької – невелика фортеця, укріплення, де містилося управління певної частини території, себто територіальна адміністрація). На початку XVIII ст. було п'ять паланок, а згодом вісім (Бугогардівська, Кодацька, Самарська, Орільська, Протовчанська, Кальміуська, Інгульська, Прогноївська). Адміністративно-територіальними центрами паланок були слободи або містечка, які водночас служили оборонними форпостами.

Оскільки одруженим проживання в Січі заборонялося, військо також поділялося на січовиків (людей неодружених) і волосних козаків, або "сиднів", які селилися з сім'ями по довколишніх степах. Усі разом – січовики та їхні волосні побратими – становили одну військово-адміністративну організацію, яка офіційно називалася "Низовим Запорозьким військом і товариством".

3. Структура влади та управління Запорозької Січі

3.1. Січова рада

На Запорозькій Січі сформувався своєрідний суспільно-політичний устрій.

Найвищим органом влади була січова (військова) рада. Головна функція ради полягала у реалізації колективної волі товариства, поняття якої посідало центральне місце в системі демократичних громадянських цінностей запорозької спільноти.

Згідно зі звичаєвим правом у роботі січової ради брали участь усі козаки, які на той час перебували у Січі. (За деякими твердженнями, не допускалися до виборів старшини лише козаки-новобранці в перші роки свого перебування на Січі). Кожний мав однакове право голосу. Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі депутацій від куренів або ж винятково старшинські. Зібрання козаків з їхньої ініціативи називалося чернецькою радою.

Рада на Запоріжжі була водночас і вищим законодавчим, і адміністративним, і судовим органом влади. На розгляд ради виносилися найважливіші питання життєдіяльності козацького товариства: встановлення козацького устрою, вирішення питань про участь війська у війні, обсяг і характер повинностей Запорозького війська, ведення переговорів із представниками інших країн, заслуховувалися звіти вищих керівників. Нерідко січова рада виступала і як вища судова інстанція у найбільш складних справах. Участь козаків у раді розглядалася як громадянський обов'язок, тому нерідко ледачих підганяли на зібрання киями.

Рада реалізовувала свої повноваження через козацьке коло (велике, мале). Велике козацьке коло складало січове товариство разом із курінними отаманами. Кожен із присутніх на раді козаків міг вільно висловити свою думку. Після тривалих нарад (могли тривати й не один день) козацька рада ухвалювала рішення, яке обов'язково ґрунтувалося на засаді одностайної згоди всіх учасників зібрання. Ця згода досягалася через спрощену процедуру волевиявлення, що зводилася до схвальних або заперечних вигуків і підкидання шапок. Думка більшості перетворювалася на одностайне рішення ради, оскільки меншість завжди була змушена коритися диктату більшості (незгодним загрожували смертю). Це був спосіб, завдяки якому запорозька спільнота, організована на засадах військового суспільства і прямої демократії, забезпечувала свою політичну і військову згуртованість, а також достатній рівень правової й громадянської дисципліни.

Коли козацьке коло обговорювало питання порядку денного в принциповому плані, для пророблення механізму їх реалізації збиралося на нараду мале козацьке коло з представників старшини. Члени малої ради засідали сидячи на землі посередині великого козацького кола. Свої пропозиції, зокрема й підготовлені письмово, вони подавали на розгляд і затвердження великому козацькому колу. Про результати розгляду питання в малому колі козацькому зібранню повідомляли осавули.

Породжена методом прямої демократії колективна воля запорозької громади була обов'язковою для виконання не тільки для січових козаків, мешканців запорозьких слобод і хуторів-зимівників, а й для всіх представників владної ієрархії включно з кошовим. Рада мала достатньо механізмів, аби протистояти ексцесам, пов'язаним з ігноруванням волі спільноти й невиконанням спільних ухвал. Насамперед, існувала практика усунення винуватців із їхніх посад та жорстоких репресій стосовно тих, хто наважувався не виконувати важливих постанов ради. Каралися посли, які, на думку учасників ради, недостатньо ретельно виконали доручену їм справу. Позбавлялися булави, а інколи й життя гетьмани чи кошові, котрі не виправдовували сподівань громади або ж підозрювалися у відхиленні від політичної лінії, визначеної загальною козацькою радою. Наприклад, за спроби посилити свої владні прерогативи за рахунок товариства був страчений козаками один із перших козацьких ватажків Предслав Лянцкоронський.

Ради скликалися обов'язково тричі на рік – на Новий рік, Великдень і Покрову, а також у міру необхідності. Найважливішою вважалася рада, що збиралася на Новий рік. На неї покладалося завдання переобрання виконавчої структури Січі – коша (кошового уряду) та перерозподілу між членами січового товариства угідь, що перебували в підпорядкуванні коша.

3.2. Кіш як центральний орган управління Запорозької Січі

Кіш як центральний орган управління відав адміністративними, військовими, судовим й навіть духовними справами козацького товариства. Він складався з військової (командної) старшини, до якої входили отаман, суддя, писар і осавул. На чолі коша стояв виборний кошовий отаман.

Кошового отамана обирали на рік. Це не означало, що обраний мав обов'язково керувати увесь свій термін. Його могли переобрати в будь-який момент. Але для того, щоб ініціювати переобрання кошового отамана, або будь-якої іншої посадової особи, треба було мати вагомі аргументи. Ними могли бути злочин, незадовільне керівництво громадою та зрада. Відомі випадки, коли кошові закінчували життя самогубством. Дехто з кошових обіймав цю посаду по 10-15 років, як, скажімо, І. Сірко або П. Калнишевський.

Вибори кошового отамана знаменували кульмінаційний момент ради, оскільки від його діяльності значною мірою залежало життя на Січі протягом цілого року. Кошовий отаман зосереджував у своїх руках велику військово-адміністративну та судову владу. Він наділявся надзвичайними повноваженнями під час воєнних дій, але ніколи не був необмеженим диктатором. У своїх діях кошовий отаман керувався козацькими звичаями й традиціями. У мирний час владу кошового отамана обмежували: щорічний звіт перед військовою радою, річний термін перебування на посаді, а також сама військова рада, яка будь-коли могла зажадати звіту отамана. Кошовий отаман керував усіма галузями козацьких вольностей у Січі, паланках, зимівниках; від імені товариства вступав у дипломатичні зносини з іншими державами. Кошовий затверджував обраних або призначених козаків на посади, а також розподіл земель (паланок) і трофеїв між куренями; вирішував питання прийняття козаків до війська або їх звільнення. Як верховному судді йому належало остаточне вирішення або затвердження у справі, вибір виду й міри покарання винного чи злочинця. Тож найчастіше кошовий отаман виступав у ролі найвищої апеляційної інстанції. Іноді, залежно від ситуації й характеру порушення заведеного порядку, він розглядав провину безпосередньо. До обов'язків кошового входило також призначення духовних осіб у січову й паланкові церкви.

Loading...

 
 

Цікаве