WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр. - Курсова робота

Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр. - Курсова робота

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

Історія держави і права України

на тему: "Суспільно-політичний устрій української держави

у 1648-1657 рр."

Зміст

  1. Соціальні зміни.........................................................................3

  2. Адміністративно-територіальний устрій..........................................10

  3. Система органів влади і управління................................................13

Висновки....................................................................................18

Література.................................................................................20

1. Соціальні зміни

Революція 1648р. принесла основні зміни в соціальному укладі на Наддніпрянщині: упала влада шляхти, а до проводу прийшов новий козацький клас. Новий устрій не набрав відразу закінчених усталених форм, а протягом сторіччя проходив повільну еволюцію. Змагалися між собою дві групи - з одного боку селянство і дрібні козаки, з радикальними поглядами на соціальні справи, що бажали докорінно знищити давній лад, а з другого боку останки шляхти, заможне козацтво і міщани, які бажали користь з революції мати виключно для себе. Спершу перемогла народна течія і ввела свій лад, в основі якого лежала соціальна рівність. Кожний міг увійти до Запорізького Війська і користуватися козацькими правами; хто ж залишився поза військом, все ж таки був вільною людиною і тільки замість військової служби виконував інші повинності.

Унаслідок повстання значно покращало становище селянства. Прогнавши шляхту, селяни не позбулися всіх повинностей, проте відвоювали особисту свободу, право розпоряджатися своїм майном, переселятися коли й куди завгодно.

При переписі 1654 р. нараховано 64 659 козаків і 62 454 міщан - половина населення належала до козацького стану, половина до міщанського, або так званого поспільства. Часто рівень заможності рішав про те, куди хто вступав: "можніші пописалися в козаки, а підліші зосталися в мужиках". Між різними соціальними групами не було гостро зазначених меж, і селяни ставали козаками, а козаки селянами.

Проте з часом цим здобуткам стали загрожувати елітарні тенденції в середовищі старшини. Багато козацьких ватажків і, зокрема, значний контингент української знаті та реєстрових старшин, що приєдналися до Хмельницького, були незначними уламками того ладу, що існував до 1648 р. В їхньому розумінні повстання не передбачало створити суспільство рівноправних людей, а мало вигнати ненависну польську шляхту та магнатів, замінивши їх на свою українську знать. Вони навіть уявити собі не могли життєздатного суспільства без знаті. Завдяки своєму відносно високому положенню, великому військовому та політичному досвіду та багатству чимало української знаті та заможних козаків зайняли високі посади серед ватажків Війська Запорозького. І це становище вони використовували для зміцнення та примноження свого впливу й достатку.

Широкий розмах антикріпосницького та визвольного руху у ході війни зумовив значні зміни у соціально-економічній структурі, формах феодальної власності на землю, правовому становищі окремих соціальних груп і загалом панівних і пригнічених класів. Основні зміни пов'язані з тим, що на звільненій території було ліквідовано магнатське землекористування. Землі переходили до загальновійськової власності, передавалися козацькій старшині за умови служби, українській родовій шляхті, монастирям і окремим особам за послуги, що надавалися повстанцям. Деяку частину земель захопили селяни.

Феодальна власність на землю значно послабилася. Фактично був ліквідований, "козацькою шаблею знищений", феодально-кріпосницький гніт. Однак, як і до війни, збереглося "ісстаринне" землеволодіння української шляхти, монастирів, магнатів, козацької старшини. Але це вже були інші форми та методи власності. Верхівка козацької старшини і гетьманське правління проводили політику збереження попередніх соціальних порядків. Гетьман та уряд намагалися видавати нормативні акти про захист і збереження феодальної власності на землю за формулою "ведлуг звичаю давнього". При цьому гетьманська влада від підвладних вимагала "звичайного послушенства".

Крім загальноприйнятих форм розширення землеволодінь (купівля-продаж, обмін тощо), земельна власність української шляхти і козацької старшини збільшувалася внаслідок гетьманських пожалувань "у вічність" за службу, інколи "за послуги" землею наділялись особи, котрі ніякого відношення до козацтва не мали. "Ісстаринні" землі й ті, які передавалися "у вічність", мали типову форму феодальної власності. Їх можна було продавати, міняти, віддавати у заклад, взагалі розпоряджатися на свій розсуд.

Значного розвитку досягло так зване умовне землеволодіння козацької старшини і шляхти. Загальновійськові землі передавалися старшинам "на ранг". Основою такого землеволодіння була служба. Власники цих земельних ділянок намагалися зберегти їх у своїх руках чи у своїх спадкоємців і в кінцевому підсумку перетворити рангові землі на власність. Правовий режим рангових земель визначався гетьманськими універсалами спочатку "до ласки військової", потім – доки "військо побажає залишити", а наприкінці війни – "на утримання власного господарства за вислугу". Нові землевласники намагалися перетворити рангові землі на повну власність. Тому в нормативних актах часто трапляються вказівки про передачу землі в "спокійне", "повне", "безушкодне" володіння, коли оскаржуваний міг таку землю "в будь-який дохід перетворити".

Привілейоване становище козацької старшини у поземельних відносинах визначало всі аспекти її прав і надавало перевагу над усіма іншими станами. Використовуючи військово-адміністративний апарат влади, вони закріпили за собою низку інших прав і привілеїв. Так, козацька старшина звільнялася від податкового тягаря, не залучалася до "стації" на утримання війська, не вносила податків за будинковолодіння, звільнялася також від "мостового" - грошових зборів на утримання доріг, користувалася пільгами при укладенні орендних договорів на промисли тощо. Козацька старшина, використовуючи свою владу, домоглася значного зміцнення економічного становища, розширення соціальних і політичних прав. Цей стан все більше виявляв феодально-кріпосницькі тенденції, що закріплювалися у гетьманських універсалах і підтримувалися військово-адміністративною владою.

За соціально-економічним і правовим становищем найближче до козацької старшини були українські шляхтичі. Правове становище шляхтичів визначалося попередніми правами, а також актами гетьманської влади, з допомогою яких вони відновлювали, зміцнювали й розширяли свої права та привілеї. Шляхта зберігала за собою попередні землеволодіння, розширюючи їх через отримання нових земель від гетьманської влади за надання допомоги і заслуги перед Військом Запорозьким.

Шляхта, залежно від конкретних обставин, вимагала від підвладного населення виконання попередніх повинностей. Як було підтверджено згодом царською Жалуваною грамотою 27 березня 1654 р., шляхті "бути за попередніми правами і привілеями, даними від королів польських і Великих князів литовських, і так їх прав і вольностей порушувати нічим не веліли". Це повністю задовольняло вимогу: шляхта висловлювала прохання, щоби в наступні роки її повернули "в попередній стан".

У ході народно-визвольної війни були повністю відновлені права християнської православної церкви. Гетьманська влада підтвердила її панівне становище, затвердила і розширила станові права духовенства. За своїм становищем духовенство стояло поряд з козацькою старшиною і шляхтою. Церква продовжувала залишатися великим землевласником, виступала суддею у сімейно-шлюбних і спадкових справах населення, карала за проступки проти віри, а також була вотчинним судом для людей, які проживали на її землях. Духовенство зберігало свої станові суди і вважалося "білим", тобто не підлягало обкладанню податками. Селяни були зобов'язані нести "звичайне послушенство" - за давніми правилами і звичаями. Селянам церковних земель заборонялося переходити у козаки.

Loading...

 
 

Цікаве