WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі під владою сусідніх держав - Курсова робота

Українські землі під владою сусідніх держав - Курсова робота

По-четверте, українське православне духовенство розраховувало за допомогою унії припинити загравання східних патріархів з московськими царями, і духовенством, яке вело до створення Московської патріархії і підпорядкування їй українських єпархій. Отже, унія певною мірою могла б мати й позитивні моменти, але цього не сталося, головним чином, через відсутність у її творців розуміння, що релігія в ті часи визначала не тільки ідеологію, але й тип культури. Отже, зміна релігії означала відмову від своєї культурної і національної суті.

Затверджена у Бресті унія хоч і зберегла православні обряди і церковно-слов'янську мову богослужіння, але в основу поклала головні догмати католицької церкви, що вело до денаціоналізації й ополячення українців.

Уряд і король Речі Посполитої Жигмонд ІІІ постановили вважати унію обов'язковою для всіх православних віруючих на території країни. проте ідеї унії виявилися малозрозумілими для переважної більшості міщан та селян, нижчого і середнього духовенства. Вони трактувалися як зрада. Тому дослідники відзначають, що виникнення уніатської церкви призвело до розколу українського суспільства, до поглиблення соціальних суперечностей. Гасло боротьби з унією було одним з основних під час національно-визвольних рухів козацької епохи. Лише через 200 ро-ків в середині XIX ст. уніатська церква на заході України виступила виразником національних інтересів українського народу.

Посилення економічного і національно-релігійного гніту приводило до зростання протесту в усіх верствах українського суспільства.

В панівних колах виникла православна магнатсько-шляхетська опозиція з князем Василем-Костянтином Острозьким. Мета опозиції – розширення автономії України в складі Речі Посполитої. Методи досягнення мети: петиції до сейму і короля; підтримка культурно-освітньої справи; сприяння реформаційним рухам (кальвінізму, соцініанству); виступи за свободу совісті. З часом місце магнатсько-князівської опозиції заступила шляхетсько-старшинська. Мета і методи досягнення подібні.

Виникла опозиція і серед міщан, які наповнили новим змістом таку легальну форму відстоювання своїх прав, як братства. Вперше братства на території України згадуються в документах 1460-80-х рр. стосовно Львова і Луцька. Означали тоді вони ремісничі цехи, куди входили православні майстри, і нічим не відрізнялися від західноєвропейських. Зовсім інше обличчя мають братства, що виникають з другої половини XVI ст. Хоча спочатку формувались вони на основі цехових братств і перейняли від них такі організаційні принципи, як внески за вступ і членство, щорічні вибори старшин, власне судочинство, систему штрафів і покарань та такі функції, як контроль за діяльністю своїх членів, взаємна підтримка, допомога тим членам братства, які потрапили в скруту, і сім'ям померлих братчиків. Але є й значні відмінності.

В братства мали право вступати не тільки ремісники, а й всі православні будь-якого стану: шляхтичі, священики, купці, вихідці з селян. Братства орга-нізовувалися навколо певної церкви, іменем якої і звалися. Наприклад, Львівське Успенське братство, Київське Богоявленське. Основною турботою була допомога православній церкві в захисті народу від духовного і колоніального гноблення: окатоличення, ополячення. З цією метою братства організовують школи, друкарні; слідкують, щоб духовенство сумлінно ставилося до своїх обов'язків. Всі члени братства були формально рівноправні як в діяльності, так і в покараннях – аж до відлучення від церкви. В братства приймали і жінок.

Центром братського руху був Львів, найбільшого поширення він отримав в Галичині. І це не дивно – саме тут польське колоніальне гноблення було найдавнішим і найсильнішим. Згодом їх діяльність поширюється на всю Україну. Між 1589-1615 рр. братства виникли майже у 20 містах – Кам'янці-Подільському, Острозі, Рогатині, Перемишлі, Києві, Немирові, Вінниці та ін. За числом своїх членів вони були невеликі. Найбільше – Львівське – нараховувало до 30 чоловік. В містах, завдяки численним заборонам польської влади, жило дуже мало українських сімей. Не дивлячись на це, вплив діяльності братств був значним. Вони багато зробили для захисту і розвитку українського культурного життя. Братські школи використовували передові для свого часу програми західноєвропейських навчальних закладів, але були більш демократичні. Від викладача вимагалось, щоб єдиним критерієм його ставлення до учнів були їх знання. Школярі з бідних сімей і сироти повністю утримувалися за кошти братства. Посіяне братствами зерно зросло в козацькій державі у вигляді Могилянської академії, розвинутого книгодрукування, високої, в порівнянні з сусідніми країнами, грамотності населення. Виконавши своє завдання захисту національної культури, братства в козацькій державі припинили своє існування, а в Західній Україні вони діяли аж до кінця XVIII ст. Своєю просвітницькою та антиуніатською діяльністю братства ідейно підготували національно-визвольну боротьбу українського народу ХVII ст.

В Речі Посполитій українське населення терпіло не тільки від панських нагайок, а й нескінченних татарських набігів. Васал Туреччини Кримське ханство спустошувало українські землі. Поступово сформувалось чотири основні шляхи, якими татари нападали на українські землі: на Лівобережжі – Муравський (через теперішню Харківщину); Кучманівський (через теперішню Чернігівщину); на Правобережжі – Чорний (через Поділля на Волинь); Покутський (через Поділля на Прикарпаття).

За 300 років кримчани полонили понад 3 млн українців. На ці набіги часто підбивав татар московський цар. За даними С. Соловйова в 1482 р. посол Івана ІІІ Михайло Кутузов одержав інструкції схилити кримського хана Манглі-Гірея, щоб він "...послал рать свою на Подольскую землю или на киевские места. Менгли-Гирей послушался, овладел Киевом, увел в плен жителей, другие задох-нулись в пещерах, Печерскую церковь и монастырь разграбил и из добычи прислал в Москву великому князю золотой дискос и потир из Софийского собора". (С.М. Со-ловьёв. Соч., кн.ІІІ. – М., 1989. – С.90)

Литовські та польські феодали мало дбали про захист українських земель, доводилося покладатися на власні сили населення. З XVI ст. важливу роль у захисті України від татарських набігів стало відігравати козацтво.

Козацтво – нова соціальна верства українського суспільства, яка в основному виникла в XIV-XV ст. Перші писемні свідчення про українських козаків як таких припадають на кінець 80 – початок 90-х рр. XV ст. Відомо, що назва "козак" тюркського походження і зустрічається ще в "Таємній історії монголів" (1240 р.) та в 1303 р. в словнику половецької мови ("кодекс Куманос") на означення вільної, незалежної людини, бродяги, варти, сторожі, караулу. М. Грушевський зазначав, що козаччина була старим побутовим явищем, викликаним сусідством українського народу з кочовим хижацьким степом.

Російські історики М. Карамзін та П. Погодін вважали козаків нащадками чорних клобуків. Такою збірною назвою (від "кара-калпак" – чорні шапки) ймену-валися деякі кочові та напівкочові племена (берендеї, печеніги, торки тощо), що в другій половині XI ст. осіли в басейні Росі та південно-східних районах Пере-яславського князівства і несли прикордонну службу. Тюркський елемент у козаків був мізерним, але чорні клобуки могли залишити певну традицію козакування. Інші дослідники виводять козаків від літописних "берладників" (1159 р.), які були смердами, що тікали з м. Берладі (Румунія). Можливо, що попередниками козаків були також бродники – мандрівні люди, які в XII-XIII ст. заселяли степи між нижнім Доном та Дунаєм, жили по річках – торговельних шляхах. Такі історики, як В. Ан-тонович, Д. Яворницький, Д. Дорошенко, пов'язували виникнення українського ко-зацтва з характером та особливостями соціальних і поземельних стосунків, які склалися у Великому князівстві литовському: міграцією на окраїнні чорноземи з правом відбувати службу, втечею від податків та повинностей. Тут вони збиралися досить великими ватагами. Громадські форми життя ще здавна були властиві українській народності. Загрози з боку кримчаків, що перебували у васальній залежності в турецького султана, посилення соціального гніту в Речі Посполитій значно прискорили в XVI ст. формування козацького стану. Фактично, поява козацтва в Україні зумовлювалася сукупністю географічних (буфер), соціальних (гноблення) та етнічних (українців і татар) чинників (рис. 4.2):

Поява козацтва пов'язана з двома основними чинниками:

– природним прагненням людей до особистої господарської, політичної і духовної свободи;

– необхідністю захисту цієї свободи від зазіхань ворогів.

Козацтво поділялося: за соціальним статусом – на реєстровеінереєстрове; за місцем проживання – січове, запорозьке (низове)ігородове.

В усіх різновидах козацтва була та чи інша форма самоуправління: козаки не сплачували податків державі, були вільними від феодальної залежності людьми і всіляко опиралися спробам поставити їх в таку залежність.

Коли виникло козацтво як окрема станова група українського суспільства встановити важко. Н. Полонська-Василенко вважає, що козаки в житті України з'явились у XIV столітті. Перша писемна згадка про українських козаків міститься у хроніці М. Бєльського від 1489 р.

Loading...

 
 

Цікаве