WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі під владою Австрійської та Російської імперій - Курсова робота

Українські землі під владою Австрійської та Російської імперій - Курсова робота

Польське повстання 1863 р., в якому активну участь брали й українці, зокрема, А. Потебня, налякало царат і змусило вдатись до репресій проти українського руху. В 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав циркуляр, яким заборонив всі українські організації, включаючи недільні школи та друкування книг українською мовою. В кінці 60-х років ХІХ ст., коли пильність влади зменшилась, В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський створили "Стару громаду", яка прагнула продовжувати діяльність своїх попередниць. Вона фактично спрямовувала діяльність київського відділення російського імператорського географічного товариства. В його структурі було створено бібліотеку та музей. В 1875 р. "Стара громада" придбала газету "Киевский телеграф" і перетворила його у свій орган. Активізація українського національно-визвольного руху викликала хвилю доносів. Особливо старався попечитель Київського шкільного округу Юзефович. Як наслідок, в травні 1876 р. Олександр ІІ підписав в м. Емс указ, який забороняв навіть ввіз в країну книг, виданих українською мовою за кордоном, та постановку театральних вистав українською мовою; підтверджувалась заборона українських організацій. Київське відділення російського імператорського географічного товариства було розпущено, "Киевский телеграф" закрили... було дозволено друкувати українською мовою лише анекдоти, але "ярижним" шрифтом, тобто українські слова російськими буквами. Крім того, чиновникам, які прибули працювати з Росії в Україну, підвищили заробітну плату. В 1892 р. нагадали цензорам про недопустимість схвалення до друку українського перекладу будь-якого російського твору, а в 1894 р. повторили заборону імпорту українських книжок тощо.

Активні діячі "Старої громади", не чекаючи арештів, виїхали в Петербург, Харків чи, як Михайло Драгоманов, за кордон. Центр українського національно-визвольного рух перемістився до Львова, де українські організації могли діяти легально. Приїзд до Львова видних діячів українського руху значно посилив українські сили в Галичині. Тим більше, що український національно-визвольний рух переживав там певну кризу, зумовлену розколом на початку 60-х рр. ХІХ ст. Частина ветеранів, зневірившись у можливостях швидкої перемоги української справи, перейшла на позиції москвофільства і почала стверджувати, що русини Галичини – це частина великоросійського народу, а їх мова – це зіпсована польськими впливами російська мова. За це вони почали отримувати фінансування з Петербурга. Молода генерація навпаки, стверджувала, що русини – це частина українського народу, а їх мова є діалектом української мови. Вони себе називали народовцями. В 1868 році вони заснували "Просвіту", яка шляхом видання дешевих книг для народу, створення народних домів, шкіл тощо сприяла пробудженню національної самосвідомості українців. В 1873 р. було засноване товариство ім. Т. Шевченка, яке зусиллями М. Драгоманова і М. Грушевського було реор-ганізоване в наукове товариство ім. Т. Шевченка – по суті першу Академію наук України.

В кінці ХІХ ст. український національно-визвольний рух переходить від етапу громадських організацій до створення політичних партій, що зумовлювалось як загальноєвропейськими процесами, так і потребами більш тісного згуртування політично активних українців з метою підготовки їх до революції, шляхом якої вони сподівались відстояти інтереси України та захистити інтереси трудящих.

В 1890 р. в Галичині з ініціативи І. Франка і М. Павлика було створено русько-українську радикальну партію (РУРП), яка в програмі-мінімум ставила завдання шляхом реформ покращити життя трудящих, а в програмі-максимум – побудувати соціалізм в Україні (ця вимога була знята в 1895 р.). У 1899 р., після розпаду РУРП, утворились Українська національно-демократична партія (УНДП) та Українська соціал-демократична партія (УСДП). Перша з них висувала вимогу об'єднання всіх українських земель і користувалась підтримкою більшості українців Галичини Під егідою УНДП діяла більшість культурно-просвітницьких та господарських організацій. На виборах до австрійського парламенту 1907 р. вона одержала 4 мандати, а УСДП – 2. В 1895 р. український громадський діяч Ю. Ба-чинський видав книгу "Ukraina irredenta", в якій обґрунтовував необхідність незалежності України. На Закарпатті ще не було партій.

З початком XX ст. створюють свої власні національні політичні партії українці в Російській імперії. Першою з них була РУП – Революційна українська партія (Харків, 1900 р.). Її програмою стала брошура адвоката Миколи Міхновського "Самостійна Україна", яка проголошувала мету – створення єдиної, самостійної, соборної Української держави "від Сяну до Дону, від гір Карпатських до гір Кавказьких". Різнорідний склад партії призвів до розколу РУП, оскільки більшість керівників перебували під впливом соціал-демократичної ідеї про недоцільність створення самостійних держав. Тому в 1902 р. М. Міхновський створює НУП (Народну українську партію, яку з грудня 1917 р. стали називати Українською партією самостійників-соціалістів). В 1905 р. РУП на своєму другому з'їзді реорганізувалась в УСДРП (Українську соціал-демократичну робітничу партію під проводом М. Порша, В. Винниченка, С. Петлюри, Д. Антоновича). В 1906 р. сформувалась найчисленніша та найвпливовіша українська партія – УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів), на чолі з її лідерами М. Ковалевським, Л. Ковальовим, П. Христюком. В кінці 1905 р. в результаті об'єднання Української демократичної партії (О. Лотоцький, Є. Чикаленко та ін.) і Української радикальної партії (Б. Грінченко, Є. Єфремов, Ф. Матушевський та ін.) виникла УРДП (Українська радикально-демократична партія), з червня 1917 р. – Ук-раїнська партія соціалістів-федералістів. Найчисленнішими і найвпливовішими партіями були УСДРП і УПСР. Всі партії, крім НУП, в своїх програмах вимагали широкої автономії України в складі демократичної Росії. Всі українські партії вимагали здійснення соціально-економічних реформ.

На початку ХХ ст. становище на українських землях погіршилось внаслідок світової економічної кризи 1899-1903 рр., яка охопила і обидві імперії. Особливо важке становище склалося в російській частині України. Так, з 56 домен працювало лише 23. На 1/3 скоротився випуск паровозів у Луганську і Харкові. Понад 100 тисяч робітників стали безробітними. Крім того посилився національний гніт, який носив не тільки духовний, культурний характер, але й економічний. Польські, єврейські, французькі, німецькі, бельгійські підприємці встановлювали для українських робітників нижчу оплату праці, зневажливо ставилися до звичаїв і національних традицій місцевого населення. Невипадково українці брали участь в революції 1905-1907 рр.

Причини революції:

- економічна відсталість, низький рівень життя широких верств населення імперії;

- залишки феодалізму, що гальмували прогрес. До них відносилось:

а) панування поміщицького землеволодіння, і, як наслідок, 54 відсотки селянських дворів мали до 6 десятин, 30 % – від 6 до 10, 16 % – понад 10 десятин (1 десятина – близько одного гектара);

б) відсутність політичних прав не лише у селян і робітників, а й у буржуазії.

На відміну від робітників і селян, які висловлювали своє невдоволення страйками та політичними вимогами, буржуазія намагалася добитися влади петиціями та тостами на різдвяно-новорічних банкетах 1904 р.

Каталізатором, який пришвидшив початок революції, стала поразка царату в російсько-японській війні 1904-1905 рр. Революція в своєму розвитку пройшла ряд етапів, що видно зі схеми (рис. 6.2).

Після маніфесту 17 жовтня 1905 р. активізувався український національний рух, якому вдалося:

- ліквідувати всілякі обмеження на вживання мови. Українське слово залунало в школах і вищих навчальних закладах;

- створити україномовну пресу. У 1905 р. в Лубнах почала виходити газета "Хлібороб", з'явились журнали "Дзвін", "Українська хата", "Рідний край", "Посів", "Село " та інші. Всього 24 україномовні виданя;

- організувати 35 осередків культурно-освітньої організації "Просвіта", в яких працювали М. Коцюбинський, Б. Грінченко, П. Мирний, Д. Яворницький та інші представники української інтелігенції.

В той самий час набирають сили і досвіду українські політичні партії: РУП, УСДРП, УПСР (есери); створюються ради робітничих депутатів і профспілкові орга-нізації; розгортається кооперативний рух, виникають місцеві організації російської селянської спілки, які були створені в 7 губерніях, 12 повітах, 120 волостях; набувається досвід парламентської діяльності через Українські думські громади, які функціонували в І і ІІ Державних думах і поставили на порядок денний питання про автономію України.


 
 

Цікаве

Загрузка...