WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі під владою Австрійської та Російської імперій - Курсова робота

Українські землі під владою Австрійської та Російської імперій - Курсова робота

Проте, як показують дослідження доцента кафедри історії та країнознавства Хмельницького національного університету В.Дячка, У. Карманюк через різні життєві обставини потрапивши на каторгу і втікши з неї, цим поставив себе поза законами Російської імперії, а пошуки засобів до існування підштовхнули його спочатку до дрібних крадіжок, а згодом - до відвертих грабунків і розбійних нападів спільно з такими ж, як і він сам, особами.

Документальні джерела засвідчують дійсно неабиякі природні здібності У. Карманюка (фізична сила, витривалість), а також непересічну вдачу щодо свого "ремесла": десятиразові арешти та ув'язнення й семиразові вдалі спроби втечі, вміння уникати облав, планування і організація діяльності ватаги тощо.

Серед найближчого оточення ватажка, за соціальним статусом, переважають декласовані елементи (дезертири, втікачі з місць позбавлення волі тощо), які, втративши соціальні зв'язки, об'єднувалися з У. Карманюком, переслідуючи власні цілі. Обов'язковою умовою залучення новачків була наявність в них попереднього досвіду відповідної діяльності або й судимості чи перебування під слідством.

Що стосується кількісного складу карманюківців, то спостерігаємо певне збільшення їх числа: якщо протягом 1813-1822 рр. безпосередніх учасників дій було лише 13 (причому ті чи інші вчинки здійснювалися групою по 3-4 чоловіки), то вже в 1825-1827 рр. маємо 26 осіб, а в 1830-1835 рр. - близько 50 (деякі напади нараховують до 10 учасників). В цілому, протягом згаданого часу, за пряму, а переважно за опосередковану приналежність до ватаги розбійників, до суду було притягнуто до 300 осіб.

Жертвами карманюківців у 1813-1822 рр. ставали переважно селяни (24 випадки, з яких 15 припадає на крадіжки, 6 - на розбійні напади і по одному - на підпал, вбивство та ґвалтування). На всі інші соціальні групи припадає лише 11 випадків активних дій. В період найвищого піднесення діяльності У. Карманюка (1825-1835 рр.), мав місце 31 випадок насильства стосовно селян; міщан-торговців - 17 випадків; представників шляхти, включаючи Службову, чиншову, посесійну і поміщиків -22 випадки. Активні дії карманюківців щодо представників привілейованого стану - шляхти лише в період з 1825 по 1835 рр. набули більш сталого, хоч нерідко стихійного і далеко не безкомпромісного характеру. До того ж жертвами, як правило, ставали представники чиншової і службової шляхти. Однак тут переважає прихована форма дій-крадіжки.

Зважаючи на вищезгадане є очевидним, що У Карманюк та його спільники не переслідували мети зміни існуючих соціально-економічних та політичних порядків, а тому немає підстав розглядати їх діяльність як боротьбу проти національного і релігійного гноблення та наділяти антикріпосницькою, антипоміщицькою спрямованістю.

На відміну від Карманюка, його сучасниками були представники новітньої форми боротьби проти кріпосницьких порядків. Це політична організація з чіткою структурою, програмою, планом дій. Пізніше цю організацію назвуть декаб-ристською – за часом її спроби захопити владу в Російській імперії в грудні 1825 р. Декабристська організація була всеросійською. Серед її організаторів були і люди українського походження, як брати Муравйови-Апостоли. Єдиний виходець із селян – уродженець с. Ружичної Проскурівського повіту Т.Х. Дунцов-Вигодовський. Він вступив у 1825 р. до Товариства об'єднаних селян. Був засуджений до каторги і за-слання в Сибір. В 1854 р. його повторно засудили до заслання і покарали батогами за рукописи антиурядового змісту. Проти самодержавства, за встановлення демократичної республіки виступила в цей час створена другом О.С. Пушкіна, також поетом, В.Ф. Раєвським організація "Залізні персні", центр якої знаходився у Кам'янці-Подільському. Осередок цього гуртка існував і в м. Ярмолинцях, проте його діяльність не досліджена. Редактором "Руської правди" і одним із керівників Південного товариства був уродженець Поділля О.А. Юшневський. Помітне місце серед дворянських революціонерів займав уродженець с. Борсуки Ушицького повіту О.Й. Корнілов та інші. В цілях конспірації організація, створена в 1816 р. в Петербурзі, двічі саморозпускалась і міняла назву. З 1821 р. вона розділилась на 2 частини: Північне товариство (Петербург) і Південне товариство (центральна Україна). Абсолютна більшість членів організації були офіцерами російської армії. Це зумовило і те, що методом захоплення влади декабристи вибрали військовий переворот. Влада потрібна їм була не заради влади, а для проведення революційних перетворень: ліквідації абсолютизму і кріпосництва. Більш радикальним було Південне товариство.

Складена П. Пестелем програма Південного товариства "Руська правда" передбачала повне знищення самодержавства і феодальних відносин, але в той же час узаконювала військову диктатуру і унітарну державу, в якій національне питання взагалі не бралося до уваги. Програма Північного товариства "Конс-титуція" М. Муравйова висувала вимогу обмеження влади монарха законом і ліквідацію лише кріпосництва, а не феодальних відносин в цілому. Зате була за більш демократичні порядки і врахування національного питання при перетворенні унітарної держави в федеративну. Мала бути відновлена і українська державність. Та не одна, а зразу три: на Лівобережжі зі столицею в Харкові, Правобережжі – в Києві і на Півдні – в Одесі. Це пояснюється тим, що за основу державотворення був взятий існуючий тоді поділ України на три генерал-губернаторства, які були Муравйовим трохи підкоректовані і підвищені до статусу держав-членів загально-російської федерації. В 1823 році в Новоград-Волинську брати Борисови створили "Товариство об'єднаних слов'ян". Його осередки діяли у Красилові і Старо-костянтинові. В них поряд з офіцерами-росіянами виступали місцеві дворяни Скаль-маровський, Понятовський. Товариство передбачало повну ліквідацію самодер-жавства і феодалізму, але майбутній державний устрій вбачало в формі федерації держав всіх звільнених слов'янських народів. В 1825 році воно увійшло до складу Південного товариства.

Виступ готувався на літо 1826 р. Однак, непередбачені події: арешти керівників Південного товариства, раптова смерть імператора Олександра І – змусили декабристів виступити не зовсім підготовленими. 25 грудня 1825 р. відбулось повстання Північного товариства в Петербурзі, а в кінці грудня та на початку січня, вже після його розгрому, як акт відчаю і солідарності, відбулося повстання, контрольоване декабристами Чернігівського полку на чолі з С. Муравйовим-Апостолом. Керівників повстання було страчено, його учасників-членів товариства заслано в Сибір, а солдат покарано шпіцрутенами і відправлено на кавказьку війну.

Перша українська таємна політична організація виникла в Києві в 1845 – на початку 1856 р. на основі студентського гуртка, який виник в 1842 р. Ініціатором створення товариства був професор університету св. Володимира Микола Косто-маров. Навколо нього об'єднались професор Микола Гулак, письменник Панте-леймон Куліш, видатний етнограф Василь Білозерський – всього близько 100 осіб. Після довгих суперечок спеціалісти дійшли єдності про те, що активним членом товариства був Тарас Шевченко.

Програмними документами товариства, яке його члени називали братством (за аналогією з початком ХVІІ ст.) були: "Статут і правила товариства святих Кирила і Мефодія", написані В. Білозерським з врахуванням позиції інших членів; "Закон божий (Книга буття українського народу)" М. Костомарова та установча "Записка" В. Білозерського. В них, на основі дещо романтичного історичного екскурсу, робився висновок про необхідність добиватись національного визволення України і створення федерації великих рівноправних слов'янських народів з центром у Києві. У відозвах "До українців" та "До братів поляків та москалів" уточнювалось, що українці хочуть справді рівноправного союзу з білорусами, москалями, поляками, чехами, словаками, словенцями, сербо-хорватами та бол-гарами, в якому не було б ненависті між народами, а кожний з них мав би право на свою мову, свою літературу й свою власну державність зі своїми парламентами.

Loading...

 
 

Цікаве