WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

22. Проблема чорноморських протока в к. XVIII - першій половині ХІХ ст.

Чорноморські протоки, загальна назва проток Босфор, Дарданелли й розташованого між ними Мармурового моря.

Ч. п. - єдиний шлях повідомлення між Чорним і Середземним морями. У системі міжнародних морських шляхів займають особливе положення. Поки Візантія, а після завоювання в 1453 Константинополя турками - Османська імперія панували над всім Чорноморським узбережжям і Чорне море через це було фактично їхнім внутрішнім морем, використання Ч. п. було внутрішньою справою цих держав.

До кінця 17 в. обстановка істотно змінилася. Петро I приступився до будівництва Азовського флоту й в 1696 взяв Азов, Росія вийшла на узбережжя Азовського й Чорного морів. Тепер питання про вхід у Чорне море й виході з нього придбав міжнародний характер, склавши згодом важливу частину т.зв. східного питання. Довгий час зусилля російської дипломатії, стремившейся відкрити Чорне м. і Ч. п. для російського флоту, не приносили успіху.

По Кючук-Кайнарджийскому мирі 1774 за Росією визнане право торговельного мореплавання в Чорному морі й Ч. п. Пізніше таке ж право одержали інші держави (за винятком держав, що воюють із Туреччиною).

Набагато більше складною справою було для російської дипломатії врегулювання питання про прохід військових кораблів. Інтереси безпеки чорноморських країн вимагали встановлення в Ч. п. такого режиму, що, забезпечуючи їхнім військовим флотам надійний зв'язок з відкритими морями, у той же час відгородив би ці країни від погрози агресії з боку нечорноморських держав.

Цей принцип був чітко сформульований в 1802 канцлером А. Р. Воронцовым у відповідь на претензії Франції, що домагалася для свого військового флоту права проходу через Ч. п. Аналогічної з Росією позиції дотримувалася в той час і Туреччина. Не пропускаючи в Чорне море військові кораблі нечорноморських країн, вона по російсько-турецьких союзних договорах 1799 і 1805 надала росіянином військовим кораблям право проходу в Середземне море.

23. Характеристика та причини кризи віденської системи міжнародних відносин

Віденська система міжнародних відносин— система міжнародних відносин, встановлена після завершення наполеонівських воєн на Віденському конгресі 1814-15, заключний акт якого закріпив результати перерозподілу Європи й колоній між країнами-переможницями. Віденський конгрес уперше розробив систему дог-рів, що регулювали міжнар. відносини й оформили кордони в масштабах всієї Європи. Ця система базувалась на спільній згоді найбільш могутніх європейських монархій відносно територіального і політичного статус-кво в Європі і виключала можливість появи одного безсумнівного лідера. Вона передбачала можливість колективного втручання в справи тих держав, яким загрожували революції, а також можливість дипломатичних консультацій з територіальних та інших проблем

Але на лідерство претендувала Німеччина, яка під керівництвом "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка перетворилася на величезну континентальну державу і стала відігравати провідну роль у світовій політиці. За ініціативою Німеччини був створений Троїстий Союз.

Спочатку у 1879 р. було укладено союз Німеччини й Австро-Угорщини, а у 1882 р. поступово сформувався союз цих двох держав з Італією.

Інший могутній військовий блок – Антанта – був створений Францією, Великою Британією і Росією. Франція вбачала утворення Троїстого Союзу за пряму загрозу для себе й прагнула його нейтралізувати.

У 1891 р. вона уклала таємну угоду з Росією, а у 1893 р. – таємну військову конвенцію, які остаточно завершили формування франко-російського союзу.

Підсумовуючи, варто зазначчити: на початку ХХ ст. в Європі існували два блоки держав – Німеччина з Австро-Угорщиною й Італією з одного боку, та Росія з Францією – з іншого.

Велика Британія трималася осторонь коаліцій, використовуючи їхні суперечності. Проте довго зберігати таке становище було неможливим. 8 квітня 1904 р. Росія, Велика Британія та Франція уклали договір Антанти (відфр. Entente – угода), секретні статті якого передбачали розподіл колоніальних сфер впливу. На початку 1906 р. секретні домовленості Великої Британії та Франції визначили умови їхньої військової співпраці.

Залишалося доповнити британсько-французький та російсько-французький союзи угодою Великої Британії з Росією, передусім на Близькому Сході й у Азії. З огляду на британсько-германський антагонізм на Близькому Сході (будівництво Німеччиною залізниці від Берліну через Багдад до Кувейту), Велика Британія в результаті переговорів 31 серпня 1907 р. підписала британсько-російську конвенцію про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тибеті. Британсько-російська угода 1907 р. закінчила утворення Антанти у складі Франції, Росії та Великої Британії.

Отже, метою блоків був переділ сфер впливу і недопущення цього переділу на користь молодих агресивних європейських держав.

Всі ці події завдали нищівного удару і фактично звели нанівець існування Віденської системи, утворенням двох протиборчих союзів була остаточно порушена система балансу сил в Європі. Супротивники поставили перед собою завдання переділу сфер впливу на свою користь, а Віденська система, фактично, припинила своє існування .

Таким чином, утворившись після системних наполеонівських війн, Віденська система проіснувала майже сто років й розпалася з Першою світовою війною. Європейська політична арена, що її охоплювала ця система, являла собою концерт гомогенних імперій – монархій, що тримався на принципі балансу сиеми міжнародних відносин і наблизили світ до Першої світової війни.

24. Англо-російська угода 1907 року.

Після російсько-японської війни Англія намагалась зблизитись з Росією. Після зближення з Францією та підписання з нею угоди потрібна була угода з Росією. Росії ж потрібно було недопустити нових ускалднень в Японії, отож новий міністр закордонних справ Ізвольський намагався попередити їх через зближення з Англією. Англія хотіла використати Росію у боротьбі проти Німеччини. Англія взялась за врегулювання російсько-японських відносин: Японія визнавала північну Манджурію за Росією, а Росія південну за Чпонією.

В серпні 1907 було підписано англо-російську угоду між Ізвольським та Нікольсоном. Воно стосувалось Афраністану, Тибету, Персії, остання розділялась на зони: англійську, російську та нейтральну. Афраністан російська сторона визнавала поза зоною свого впливу. Разо Англія та Росія домовились про невтручання у внутрішні справи Тибету. Ця угода створила "троїсту" Антанту, тобто завершила її формування.

25. Проблема чорноморських проток в міжнародних відносинах другої половини 19 століття.

Аж до 1-й світової війни російська дипломатія марне намагалася змінити невигідний для Росії режим Ч. п. Бували випадки, наприклад в 1891 і 1894, коли турецький султан видавав фірмани на прохід росіян військових кораблів через Босфор і Дарданелли (без озброєння й без збройної охорони), але нечорноморські держави утрудняли одержання таких дозволів, а в період російсько-японської війни 1904-05 Великобританія влаштувала військово-морську демонстрацію поблизу Дарданелл, щоб перешкодити пропуску росіян військових судів з Чорного моря в Середземне й появі їх на Д. Сході. Міжнародний нагляд над Ч. п. був невигідний і для Туреччини, тому що порушував її суверенітет, сприяв перетворенню Туреччини в напівколонію імперіалістичних держав, створював небезпечне для неї загострення відносин з Росією. Наприкінці 19 - початку 20 вв. найбільшим економічним і політичним впливом у Туреччині користувалися Великобританія й Франція. Але в роки, безпосередньо попередні 1-й світовій війні, значно зміцнилися й позиції Німеччини. Після вступу Туреччини в 1-ю світову війну на стороні Німеччини була підписана секретна англо-франко-російська угода 1915, що передбачала включення Константинополя (Стамбула) і Ч. п. до складу Російської імперії. Ця угода була покликана зберегти зацікавленість правлячих кіл Росії в доведенні війни з Німеччиною до переможного кінця.

26. Династичні війни початку 18 століття.

4 війни, які невдало провела Франція, згодом дуже вплинули на її авторитет у світі, були базою для її послаблення.

Loading...

 
 

Цікаве