WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Однак у відповідності зі своєю політикою ізоляції країни цинское уряд перешкоджав розвитку російсько-китайської торгівлі. Багато непорозумінь викликало умову договору про взаємну видачу перебіжчиків і злочинців. Кілька російських посольств було спрямовано в Китай для дозволу цих суперечок. Петро I видав указ про посилку в Пекін російської духовної місії під приводом забезпечити православне богослужіння для переселених у Пекін жителів знищеного російського міста Албазин і для російських купців, що приїжджали в Китай. Головна мета указу складалася в створенні кращих умов для розвитку торговельних і політичних зносин з Китаєм. В 1715 р. духовна місія виїхала в Китай. В 1719-1722 р. відбулася поїздка в Пекін надзвичайного посланника Петра I - Ізмайлова, що одержало від цинских влади охоронні грамоти для російських торговельних караванів і дозвіл на відкриття в Пекіні церкви для приїжджаючих туди російських купців.

В 1724 р. у Китай було спрямоване посольство графа Сави Владиславича Рагузинского формально для повідомлення цинского двору про вступ на престол Катерини I, а фактично для переговорів про торгівлю й границі. Після довгого шляху посольство прибуло в Пекін, де воно пробуло 6 місяців. Після переговорів уповноважені цинского уряди й російський посол 21 жовтня 1727 р. у Кяхті підписали договір. Границя між обома імперіями в районі Монголії встановлювалася на основі принципу uti possidetis. Договір передбачав регулярні торговельні відносини й право посилки російських казенних караванів у Пекін; 200 російських купців могли раз в 3 роки приїжджати в Пекін і торгувати там безмитно, будувати крамниці, будинку, склади й т.д.

Кяхтинский договір підтверджував постанову Нерчинского договору про те, що росіяни піддані, що зробили злочин на китайській території, а дорівнює й китайські піддані, що зробили злочин на російській землі, підлягали видачі прикордонній владі своєї держави для суду й покарання.

Рагузинский мистецьки обійшов труднощі, які виникали при дипломатичній переписці від імені царі із цинским двором внаслідок претензій останнього на верховенство. Кяхтинский договір визначав, що російсько-китайські справи й переписка по них повинні вестися з китайської сторони "китайським трибуналом", тобто палатою по зносинам із зовнішніми областями Цинской імперії (Лифаньюань), а з російської сторони-сенатом, або "трибуналом російським".

Кяхтинский договір узаконив постійне перебування в Пекіні російської духовної місії з декількох духовних осіб на чолі з архімандритом і із шістьома світськими учнями для навчання китайській, маньчжурській і монгольській мовам. Можливість підтримувати зносини із цинским урядом через цю місію мала важливе значення для Росії в той час, коли в Пекіні не було постійного дипломатичного представництва. У церковно-релігійному відношенні місія підкорялася синоду російської православної церкви, а в політичних питаннях одержувала вказівки від російського відомства іноземних справ. Члени місії внесли чималий вклад у вивчення Китаю своїми науковими дослідженнями. У той же час вони виступали як розвідників і інформували Петербург про політичне положення в країні.

Кяхтинский договір підтверджував і уточнював колишні умови торгівлі з Китаєм, у тому числі пристрій безмитного торгу в Кяхті, Нерчинске й Селенгинске. В основному російська торгівля велася з Китаєм через Кяхту, де російські купці обмінювали хутро й залізні вироби на китайський чай, тканини, посуд ц інші товари.

Цинское уряд готувався до завоювання Джунгарии й Кашгарии. Звичайно цинский двір не посилав за кордон своїх послів, але в 1730 р. його посольство прибуло в Москву. щоб заручитися союзом з Росією проти джунгаров.

Уряд цариці Ганни Иоанновны виразило бажання підтримувати дружні відносини з Китаєм, але не пішло на посилку російських військ у далекі краї проти джунгаров.

У другій половині XVIII в., після завоювання Цинской династією Джунгарии й Кашгарии, російсько-китайські відносини не раз ускладнювалися головним чином через конфлікти із приводу видачі перебіжчиків, тривалих перерв у торгівлі між обома сторонами, що викликалися порушеннями договорів, а також неприйнятними для Росії вимогами китайського дипломатичного церемоніалу.

Російсько-китайські дипломатичні відносини на початку XIX в. Місія Головкина.

Після висновку в 1802 р. миру із Францією царський уряд підсилив свою увагу до країн Сходу й в 1804 р. направило в Китай посольство на чолі із графом Ю. А. Головкиным. Під приводом повідомлення про вступ на престол

Олександра I Головкин повинен був прибути в Пекін і домагатися доступу російських торговельних судів у Кантон, відкриття торгівлі по сухопутній границі з Північно-західним Китаєм, права судноплавства по Амуру, необхідного для постачання російських володінь на Камчатці й Алясці провіантом і зброєю, допуску російського посланника в Пекін і т, буд.

В 1805 р. Головкин прибув в Ургу, але не міг проїхати далі, тому що заздалегідь відмовився ставати на коліна я простиратися ниц перед богдыханом, а ургинские начальники амбань і ван відхилили вимоги Головкина щодо церемонії його прийому як представника російського государя. Після довгих сперечань щодо етикету й чисельності своєї збройної охорони Головкин змушений був повернутися назад. Китайські купці, що містили торговельні угоди в Кяхті, заважали відкриттю торгівлі на інших ділянках границі. Сенат послав у Пекін протест проти дій цинского уряду відносно місії Головкина.

Від'їзд Головкина стурбував цинский двір. В 1810 р. китайські посланці прибутку для побачення з іркутським губернатором Трескиным у Маймачене, біля Кяхти, щоб загладити случившееся, п говорили про бажання Китаю підтримувати з Росією дружні відносини п прийняти нове російське посольство. Розвитку зносин з Китаєм сприяла російська духовна місія в Пекіні. З 1818 р. вона підсилила свою діяльність по доставлянню в Петербург відомостей про Китай. В 1833 р. місії було запропоновано не захоплюватися зверненням до православ'я китайців, щоб не ускладнювати відносини Росії з Китаєм.

Загальний напрямок політики Росії у відношенні Китаю в 40-х роках XIXв.

До кінця 50-х років XIX в. Росія зовсім не вела морської торгівлі з Китаєм. Обороти ж російсько-китайської торгівлі через Кяхту з кінця 40-х років стали зменшуватися під впливом розвитку морської торгівлі західних держав з Китаєм після першої опіумної війни.

На відміну від Англії й США, що заохочували контрабандний ввіз у Китай опіуму, з Росії опіум у Китай майже не надходив, і торгівля їм з Китаєм була заборонена росіянином підданим ще в 1841 р., про що тоді ж був сповіщено китайський уряд.

Величезні відстані, малонаселеність і труднощі пересування через Сибір у першій половині XIX в. як і раніше робили царську Росію на Далекому Сході незмірно більше слабкої, чим на материку Європи, де вона до Кримської війни вважалася найсильнішою військовою державою. Східна Сибір залишалася малозаселеною й віддаленою колонією, значною мірою служившей місцем каторги й посилання. На Тихому океані військовий флот царської Росії був набагато слабкіше не тільки англійського, але й флотів Франції й США. Сухопутні війська на далекосхідних окраїнах Росії залишалися дуже нечисленними. Царський уряд, зайнятий придушенням революційного руху в Європі й своїй політиці на Близькому Сході, було зацікавлено в тім, щоб можливо довше зберегти на сході Азії те положення, що існувало там до опіумних воєн. Незалежний Китай за умови, що він залишиться слабкою країною, був для царської Росії більше зручним сусідом, чим Китай, що зробився знаряддям Англії.

На противагу державам, відділеним від Китаю величезними водними просторами, Росія була сусідом Китаю й мала загальну з ним саму довгу у світі й слабко сухопутну границю, що обороняється, довжиною в кілька тисяч верст. У силу цього Росія найбільше була зацікавлена в тім, щоб у Китаї, і особливо в найближчі до Росії володіннях Китайської імперії, а також у не розмежованих областях Приамур'я й Примор'я не встановився вплив яких-небудь ворожих Росії держав.

Відкриття китайських портів і розвиток морської зовнішньої торгівлі Китаю загрожувало підірвати російсько-китайську сухопутну торгівлю, підсилюючи в той же час вплив у Китаї супротивників Росії - Англії й Франції, Царська Росія внаслідок віддаленості, слабості свого торговельного флоту й відсталості своєї промисловості не могла вивозити в морські порти Китаю свої товари з таким же успіхом, як Англія й Франція, п не могла скористатися для цього нерівноправними договорами з Китаєм тією самою мірою, як буржуазія Західної Європи п США, Росіяни тканини не могли конкурувати із західноєвропейськими в морських портах Китаю. У силу всіх цих причин царський уряд, незважаючи на загарбницький характер політики царату, не проявляло ініціативи в нав'язуванні Китаєві нерівноправних договорів про відкриття портів для іноземної морської торгівлі й навіть іноді не квапилося забезпечити собі у відкритих портах Китаю права найбільше благоприятствуемой нації.

Loading...

 
 

Цікаве