WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

В XVII-XVIII вв. Китай був могутньою феодальною імперією, що зробила великі завоювання й поставило у васальну залежність від себе ряд сусідніх держав-данників - Корею, Монголію, Східний Туркестан, Бірму, В'єтнам. У межах імперії перебував Тибет.

Маньчжурська династія Цин і чиновники, у руках яких безпосередньо перебувала політична й адміністративна влада, вели реакційну політику в інтересах феодального класу, гнітили народ. Із другої половини XVIII в. вони прагнули по можливості ізолювати країну від зовнішнього миру. В 1757 р. по імператорському велінню були закриті для зовнішньої торгівлі всі порти, за єдиним виключенням Гуанчжоу (Кантона). У Кантоні з 1715 р. існувала факторія Ост-Индской компанії, а потім з'явилися й інші іноземні факторії. Торгівля з іноземцями перебувала під наглядом китайського суперінтенданта й велася замкнутою гільдією з 12-13 привілейованих купців (Кохонг). Ця гільдія призначала ціни, гарантувала операції з іноземцями й доходи від них для китайської влади. Правила цієї торгівлі були встановлені в 60- 80-х роках XVIII в.

Реакційна політика ізоляції країни лише почасти мала на меті утруднити зовнішню агресію проти Китаю. Цинское уряд став проводити її головним чином з побоювання, як би іноземці не занадто підсилили свій вплив у країні й не змогли б у своїх цілях використовувати невдоволення китайського народу гнітом Цинской династії. Надалі до цих мотивів приєднався острах витоку за кордон монети й розкладання феодальних порядків і підвалин життя в результаті розвитку торговельних зв'язків з Іншими країнами. Проведення політики ізоляції довгий час полегшувався по перевазі натуральним характером господарства основної маси населення, відносною економічною незалежністю Китаю, що мало високорозвинена домашня промисловість п не дуже нуждавшегося у ввозі іноземних товарів. Однак ізоляція сприяла ще більшому економічному відставанню Китаю від капіталістичних держав. У результаті політики ізоляції Китай до першої опіумної війни не мав договірних відносин із західноєвропейськими державами, США і Японією.

Керування зовнішніми справами Цинской імперії перебувало в руках імператора п верховного т.зв. "Військової ради" (Цзюньцзнчу), що состояли з вищих сановників. Раніше ця рада займалася військовими справами, але потім у його функції стало входити складання едиктів і висновків по зовнішніх справах. Зносинами з васальними державами-данниками відав Наказ по справах про церемонії (Либу). Існувала ще Палата по справах залежних областей (Лифаньюань).

У Китаї здавна зложився свій дипломатичний церемоніал, відмінний від прийнятого в Європі. Посли васальних держав Цинской імперії повинні були виконувати принизливий обряд " кэ-тоу" - ставати дев'ять разів на коліна й дев'ять разів простиратися ниц перед імператором. До аудієнції посли повинні були попередньо проробити цей обряд перед табличкою з ім'ям богдыхана пли перед порожнім троном. Виконання цього обряду було потрібно також від всіх іноземних послів, хоча оп зложився у відносинах Китаю з його васалами й відбивав перевагу Китаю над сусідніми невеликими державами. Весь етикет при відносинах з іноземними послами з боку цинского двору відповідав обряду " кэ-тоу" і зложився ще в VII-VIII вв. Посли вважалися простими чиновниками, а не представниками особистості незалежних государів. Подарунки, принесені іноземними послами, розцінювалися як данина. Цинский двір вимагав, щоб іноземні посли вручали своп грамоти не самому імператорові, а тільки кому-небудь із сановників. У дипломатичній переписці цинского двору було прийнято звертатися до іноземних государів як до васалів, що чекають милостей і повчань богдыхана й зобов'язаним коритися його велінням. Постійне перебування іноземних послів у столиці й у країні не допускалося. Відповідної була й фразеологія документів цинского уряду. Іноземці позначалися в них як "варвари". Англійці й інші заморські іноземці, особливо внаслідок роздратування, викликаного опіумною торгівлею й настирливою діяльністю місіонерів-розвідників, іменувалися "заморськими чортами", "іноземними собаками", "рудими дияволами" і т.д.

Цинская династія розглядала свою імперію як центр всесвіту. У цьому полягав зміст таких термінів, як "Серединне" або "Піднебесне" царство. Усе. інші государі й народи теоретично вважалися данниками й васалами імператора. Ця офіційна доктрина й церемоніал, що відповідав їй, були розраховані на те, щоб вселити китайському народу й сусіднім країнам перебільшене поняття про могутність Цинской монархії й сприяти політиці ізоляції від західних держав.

В 1793 р. у Пекін був допущений англійський королівський посол Макартней, що мав доручення врегулювати претензії Ост-Индской компанії до Китаю й домогтися відкриття для торгівлі інших портів крім Кантона. Коли Макартнея зі свитою й подарунками богдыхану везли на джонках по ріці Байхэ, те на його судні був вивішений прапор з китайським написом: "Посол, що везе данину з Англії". Цинские сановники зажадали від Макартнея, щоб він погодився стати покладене число раз на коліна й простягтися ниц перед імператором. На це Макартней нібито сказав, що зробить це, але лише в тому випадку, якщо цинский сановник відповідного рангу виконає те ж саме перед портретом англійського короля. Макартней одержав аудієнцію й, відповідно до китайських джерел, виконав те, що від нього вимагали, хоча сам посол затверджував, що нібито він тільки став на одне коліно. У всякому разі місія Макартнея залишилася зовсім безрезультатної, а в 1816 р. інший англійський посол, Амхерст, покинув Пекін, зовсім не одержавши імператорської аудієнції.

Взагалі посли європейських держав при приїзді в Китай приймалися дуже рідко, досить неохоче й лише після довгих дротиків. Відмова послом від виконання церемоніалу аудієнції по обряду " кэ-тоу" і від вручення грамот не особисто імператорові, а кому-небудь із сановників служив зручним приводом для недопущення іноземних послів у столицю й до двору.

Цинское уряд волів, щоб іноземні посли зверталися по своїх справах не в Пекін, а до влади окраїнних і приморських областей - начальникам округів, губернаторам провінцій, намісникам або генерал-губернаторам, що відали нерідко відразу декількома провінціями, або ж до спеціальних імператорських комісарів по справах тих або інших окраїн пли приморських провінцій і по зносинам з "варварами". Місцеві влади й імператорські комісари посилали в Пекін доповіді по зовнішніх справах.

Домогтися допуску в Пекін і аудієнції іноземним послам було дуже важко. Цинские влади висували звичайно безліч перешкод і придумували різноманітні приводи для затягування справи. Сановники цинского уряди нерідко зверталися з іноземними послами вкрай грубо й зарозуміло, щоб підкреслити своя перевага, застосовували погрози й залякування. Часто це робилося навмисне, для того щоб іноземні посли, не бажаючи роняти достоїнства своєї держави, відмовилися від своїх домагань і виїхали, не відвідавши Пекіна.

Ізоляція країни сприяла тому, що правляча верхівка Цинской імперії не мала ясного поняття про силу, місце розташування й життя інших держав. Цинское уряд зовсім не посилав своїх послів до західних держав і було погано орієнтоване в міжнародній обстановці.

Політика ізоляції країни якийсь час допомагала зміцненню влади реакційної Цинской династії й консервації феодально-абсолютистського режиму, але поступово Китай усе більше відставав в економічному й військовому відносинах від Англії й інших капіталістичних держав, стремившихся будь-якими засобами відкрити доступ до його ринку й піддати його поневолюванню. Політика ізоляції зрештою зазнала краху під ударами іноземних агресорів. Перший такий удар був нанесений Китаєві Англією.

Російсько-китайські дипломатичні відносини в XVIII в.

Якщо західні держави до 1842 р. не мали договорів з Китаєм, то російсько-китайські відносини ще з кінця XVII в. будувалися на договірних засадах, як про це свідчить висновок Нерчинского договору 1689 р. Нерчинский договір ліквідував російські поселення в Приамур'я, і закрив для Росії водний шлях із Забайкалья на Охотське узбережжя. Китайське населення й цинские влади на північний берег Амуру теж майже не проникали, і фактично області до півночі від Амуру не перейшли у володіння Китаю.

Нерчинский договір мав велике позитивне значення для обох його учасників, тому що він на довгі часи закріплював між ними мирні відносини. Особливістю російсько-китайських відносин XVIII і початку XIX в. була військова слабість обох сторін у районі їхньої загальної границі. Для Росії ця слабість виникала із крайньої далекості російсько-китайської границі від життєвих центрів країни й неможливості зосередити й містити в цих вилучених і бездоріжніх районах скільки-небудь значні військові сили. У Китаю військова слабість на російській границі була пов'язана з аналогічними причинами й загальною технічною й економічною відсталістю країни й слабістю її збройних сил. Росія й Китай звичайно прагнули до мирного врегулювання питань, що виникали між ними. Мирні й добросусідські відносини протягом століть полегшували обом сторонам боротьбу з агресорами, що нападали на Росію переважно із заходу, а на Китай - зі сходу, з боку моря.

Loading...

 
 

Цікаве