WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

армією.

Колонізатори тверезо оцінювали силу молодої держави. Вони воліли не вступати в збройне зіткнення й не ставили перед собою безпосереднього завдання негайного завоювання Пенджабу. Незважаючи на занепад в економіці й політичній роздробленості конфедерації маратхских князівств вони представляли серйозну перешкоду для зміцнення англійської влади в Індії.На початку XIX в. загарбницька політика Ост-Индской компанії різко активізувалася. Одним зі знарядь підпорядкування феодальних князівств з'явилася так звана субсидіарна система.

Компанія примусила феодальних князів укласти ряд договорів. По них створювали на території князівств і за їхній рахунок військові загони під командуванням англійських офіцерів. Феодальні князівства втратилися права зовнішніх угод і перетворювалися у васалів Ост-Индской компанії. Такий характер носили договори з Хайдарабадом (1800 р.), Аудом (1801 р.) і рядом інших князівств.

Почалася смуга довгих воєн з маратхами. У другий англо-маратхской війні 1802-1805 гг. англійським військам удалося розгромити маратхских князів по одинаку. Для додання видимої законності політичному пануванню компанії англійці фіктивно зберегли династію Великих Моголів і оголосили, що компанія править країною від її ім'я.

Наступна військова компанія англійців на території Індії боротьба за скорення Пенджабу розгорнулася лише через тридцять років.

Експлуатація Індії й колоніальний режим

Колонії служили інтересам панівних класів і як джерела особистого збагачення, і як прискорювачі економічного розвитку країни. Характерним методом експлуатації було насильницьке пограбування колоніальних народів. Всевладдя в колоніях спрощувало для англійців це завдання. Не знаючи над собою контролю, вони стягували тут довільні податки й збори, вимагали хабарі й підношення, податкові чиновники були наділені судовою й поліцейською владою.Позаекономічний примус залишався важливим методом витягу колоніального прибутку на всіх етапах історії колоніалізму. Однак його роль не була незмінної: з розвитком капіталізму на перший план висувається підпорядкування колоній потребам і інтересам буржуазії в цілому.

Колоніальна торгівля забезпечувала перевагу вивозу над ввозом. Аж до кінця XVIII в. багатство країни ототожнювалося із грошима у формі дорогоцінних металів і уряд проводив політикові протекціонізму: воно обмежувало й навіть забороняло ввіз іноземних товарів і продуктів, без яких країна могла обійтися, і всіляко заохочувало свій власний вивіз.

До кінця XVIII в. у системі намітилися зміни. Значення звичайних колоніальних товарів, відходить на другий план, зростає частка продовольчої сировини.

Перетворення Індії в ринок збуту англійських товарів, що супроводжувалося припиненням вивозу продукції індійського виробництва, привело до масового руйнування й загибелі індійських ремісників.

Англійська митна політика в колоніях була спрямована на те,

щоб штучно затримати розвиток тут національної промисловості й примусити населення все необхідне купувати в Англії.

Починаючи із другої чверті XIX в. колоніальні володіння починають виступати як об'єкти вивозу.

Уряд Англії вело активну колоніальну експансію, не жалуючи зусиль і засобів на збереження й розширення імперії, деякі представники панівних класів різко критикували цю політику й засуджували її, періодично пропонуючи ліквідувати колонії. Період 30-40 гг. XIX в. відзначався особливо гострою критикою колоніальної політики як у цілому, так і особливо в Індії й країнах Середнього Сходу.

Одна група "імперіалісти", побоювалася, що реформа колоніальної політики приведе до відділення колоній від метрополій. Тому вони наполягали на посиленні контролю над колоніями з боку Англії. Така політика асоціювалася з курсом партії торуй.

До іншої групи належали прихильники вігів. Вони виступали за витяг максимальних вигід шляхом надання більшого самоврядування колоніям.Англійська промислова буржуазія домагалася не відмови від колоній, а реформи колоніальної політики у своїх інтересах. Вона висловлювалася за розвитку вільної торгівлі. Фритредерские кола виступали за ослаблення "політичного колоніалізму". І ратували за посилення економічного проникнення Англії.

Висновок

Втративши свої колонії в Північній Америці, Англія звернула свій погляд на Індію, і, у період від 1838 по 1849 р. у війнах із сикхами й афганцями британське панування було остаточно встановлене в межах етнографічних, політичних і військових границь усього ост-индского континенту в результаті приєднання Синда й Пенджабу.

Скарбу, поступаемые з Індії в Англію здобувалися шляхом прямої експлуатації країни й захоплення величезних багатств.

Індію наводнили виробу англійської промисловості. Що стосується місцевої промисловості, наприклад, що ніколи славилася бавовняної промисловості, то вона перебувала в занепаді.

З 1784 р. фінансове становище Індії усе більше й більше погіршувалося.

Позики в Англії, вкладення капіталів англійської буржуазії в певні галузі виробництва, приводило до занепаду в інших галузях виробництва.

Створюється індійська армія, організована й вимуштрувана британськими офіцерами; з'являється вільна печатка, під патронажем англійських колонізаторів. З корінних жителів виростає нова категорія людей, що володіють знаннями, необхідними для керування країною й прислухаються до європейської науки.

Поліпшуються й відроджуються іригаційні спорудження й внутрішні шляхи сполучення.

Залізниці вели до розвитку галузей, які обслуговували залізницю.

Сільська громада, її економічна основа, що трималася на самоврядуванні була зруйнована.

Всі ці наслідки мали й позитивний і негативний характер.Загальним результатом колоніального пограбування Індії в другій половині XVIII в. початку XIX в. було величезне руйнування продуктивних сил.

Відбувалося зменшення чисельності населення й скорочення оброблюваних площ.Таким чином, з розвитком капіталізму в імперській економічній системі відбувалися певні зрушення: колонії повністю зберігали своє значення як джерела збагачення панівних класів, але значно збільшилася їхня роль як ринки збуту товарів, об'єктів вигідного вкладення капіталів і, почасти, об'єктів заселення.

83. "Чотири пункти" Наполеона 3.

У Санкт-Петербурзі далеко не відразу зрозуміли всю небезпеку дипломатичної блокади Росії; ілюзії почали розвіюватися тільки на початку 1854 р., після провалу місії А.Ф. Орлова у Відень ( січень-лютий 1854 г.). Імператор Франц-Йосип дав ясно зрозуміти, що він зацікавлений у збереженні цілісності й незалежності Туреччини й у виводі російських військ з дунайських князівств. У червні 1854 р. Микола був змушений віддати наказ про вивід російських військ з Молдавії й Валахії; у противному випадку йому довелося б воювати ще й з Австрією.

18 липня Наполеон III висунув свої чотири пункти: 1) дунайські князівства надходять під загальний протекторат Франції, Австрії, Росії, Англії й Пруссії; 2) всі ці 5 держав оголошуються колективними покровительками всіх християнських підданих султана; 3) ці ж 5 держав одержують колективно верховних нагляд і контроль на устями Дунаю; 4) договір держав з Туреччиною про прохід судів через Босфор і Дарданелли 1841 р., повинен бути докорінно переглянутий. Хоча російський посол у Відні князь Горчаков настійно радив прийняти цю пропозицію, цар Микола на нього не відповів: видимий, у Петербурзі усе ще сподівалися на доблесть російської зброї. Імператор погодився на ці умови лише в листопаді 1854 р., коли англійці й французи вже висадили десант у Криму й осадили Севастополь.

Акад. Тарле вважає, що після виводу російських військ з дунайських князівств війна була програна; дійсно, з політичної точки зору вся близькосхідна авантюра царського уряду закінчилася повним крахом. Але й із чисто військової точки зору Росії довелося пережити принизлива поразка. Затоплення Чорноморського флоту, англо-французький десант у Криму; цілий ряд програних боїв; нарешті, падіння Севастополя все це продемонструвало перед усім миром гнилість і безсилля (Ленін) кріпосної самодержавної Росії. Нарешті, не слід забувати й про економічну сторону війни: в 1855 р. Росія була на грані фінансового краху: державний борг досяг 278 млн. руб., і уряд був навіть змушений обмежити вільний обмін кредитних квитків на срібло. У країні бушувала інфляція. Малоприбуткове й інертне кріпосницьке господарство не справлялося з потребами діючої армії; але навіть наявні в наявності військові матеріали було практично неможливо доставити до театру воєнних дій: південніше Москви залізниць не було.

84. Третя опіумна війна.

В січні 1860 р. урядами Англії і Франції почалися приготування до третьої опіумної війни, котра почалася влітку того ж року з метою нав'язування Китаю нових кабальних умов.

Приводом для цієї війни стала англо-французька військова провокація на річці Байте. В червні 1859 р. англійська ескадра і два французьких судна намагалися силою пробитися до Пекіну. В усті ріки Байте союзники були зупинені вогнем фортів Дагу. Спроба союзників захопити форти виявилися безуспішною, англо-французькі судна відступили з великими втратами. Однак, загальне співвідношення сил було знов не на користь Китаю.

Loading...

 
 

Цікаве