WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

78. Проект Пальмерстона щодо Росії та Кримська війна.

Проект ослаблення й розчленовування Росії висунутий Палъмерстоном

Від формального обьявления війни Росії Англією й Францією 27 і 2б березня 1854 р. і до листопада й грудня 1855 р., коли відновили негласні зносини

між російськими й французькими дипломатами, дипломатична діяльність великих держав зосереджувала свій інтерес головним чином на Відні. Зусилля Англії й Франції були спрямовані на те, щоб змусити Австрію будь-що-будь виступити проти Росії. Дії австрійської дипломатії мали на увазі дозвіл дуже важкого завдання: не повідомляючи формально війни Росії, змусити Миколу забрати війська з Молдавії й Валахії й улаштувати це так, щоб не розсердити Наполеона, але й не рассориться із царем. Що стосується дипломатичних відносин між самими союзниками, те спочатку ще не виявлялася корінна розбіжність між цілями Англії й Франції. Однак зараз же після падіння Севастополя воно виявилося зі зробленою ясністю. Пальмерстон, душу кабінету лорда Эб^рдина, уважав, що війна може ґрунтовно послабити Росію. В Англії є такий союзник, як Французька імперія; у перспективі можна, обіцяючи компенсації за рахунок Росії, роздобути ще трьох союзників: Австрію, Пруссію й Швецію. Ніколи вже не повториться більше сприятлива комбінація. Ні країни на світі, що так мало програвала б від воєн, як Англія! - захоплювався Пальмерстон, наполегливо повторюючи цю фразу.

Власні цілі британської політики неодноразово з'ясовувалися в англійській пресі, але точка зору самого Пальмер-Стогону, найбільше повно викладена їм лордові Джонові Росселю, зводилася до наступного: Аландські острови й Фінляндія вертаються Швеції; Прибалтійський край відходить до Пруссії; Королівство Польське повинне бути відновлене як бар'єр між Росією й Німеччиною (не Пруссією, а Німеччиною}; Молдавія й Валахія й усе устя Дунаю відходять до Австрії, а Ломбардія й Венеція — від Австрії до Сардинскому королівству (П'ємонту); Крим і Кавказ відбираються в Росії й відходять до Туреччини, причому частина Кавказу, іменована в Пальмерстона "Черкеосией", утворить окрему державу, що перебуває у васальних відносинах до турецького султана. Підголосок Пальмерстона, статс-секретар по іноземних справах лорд Кларендон, нітрохи не заперечуючи проти цієї програми, постарався у своїй великій парламентській мові 31 березня 1854 р. підкреслити "помірність" і "безкорисливість" Англії, що нібито зовсім не боїться за Індію, не має потреби ні в чому для своєї торгівлі, а лише шляхетно й высокопринципиально веде "битву цивілізації проти варварства".

До пори до часу Наполеон III, із самого початку не співчував пальмерстоновской фантастичній ідеї роздягнула Росії, зі зрозумілої причини втримувався від заперечень: програма Пальмерстона була складена так, щоб придбати нових союзників. Залучалися таким шляхом і Швеція, і Австрія, і Пруссія, заохочувалася до повстання російська Польща, підтримувалася війна Шаміля на Кавказі, забезпечувався також виступ проти Росії Сардинского королівства. А нові союзники були Франції й Англії дуже потрібні; чим більше розпачливої робилася героїчна оборона Севастополя, тим вони ставали необхідніше. Але насправді Наполеонові III аж ніяк не хотілося ні занадто підсилювати Англію, ні надміру послабляти Росію. Тому, як тільки перемога була союзниками здобутий, зараз же Наполеон III почав підкопуватися під програму Пальмерстона й швидко звів її до нуля.

Але спочатку між Англією й Францією не було ні найменших розбіжностей. У Відні союзниками був даний дипломатичний бій Миколі, і цей бій був царем програний.

79.Австро-пруська війна 1866 та її міжнародне значення.

Війна між Пруссією й Австрійською імперією за гегемонію в Німеччині. Союзником Пруссії виступала Італія, стремившаяся відвоювати североитальянские землі. На стороні Австрії боролися війська ряду германських держав - Баварії, Бадена,Саксонії, Ганноверу, Гессену й Вюртемберга. Вирішальна битва відбулася в села Садова (Кениггрец) у Чехії.

Прусскі війська під командуванням генерала фон Мольтке закінчили зосередження й вторглись у Богемію 15 червня відразу ж з оголошенням війни. Австрійський головнокомандуючий генерал Бенедек запізнився з розгортанням своїх сил і змушений був доганяти ворога. Після декількох приватних зіткнень, що не дали вирішального успіху ні однієї зі сторін, дві армії 3 липня зійшлися в Кениггреца. Перед цим, 27-29 червня при Лангензальце пруссакам удалося розбити союзну австрійцям ганноверскую армію. Бенедек не організував розвідки місцевості й не зміг налагодити взаємодія своїх корпусів. Позначилася й перевага пруссаків в артилерії. До того ж у багатонаціональній австрійській армії багато народів не палко бажали воювати за Габсбургов. Розстроєна австрійська армія не витримала прусских атак і безладно відступила, втративши, разом із союзними саксонськими військами, 23 тисячі вбитими й пораненими й 21 тисячу полоненими й дезертирами, а також 187 знарядь.

Втрати пруссаків не перевищували 9 тисяч чоловік. Від повного знищення австрійців урятували контратаки їхньої кавалерії й потужний загороджувальний вогонь 700 знарядь, що дозволили напівоточеної армії відійти за Ельбу.

З політичних причин прусскі війська не стали переслідувати супротивника і йти на Відень. Італійські союзники пруссаків потерпіли важку поразку в битві в Кустоццы, а італійський флот був майже повністю знищений у морському бої при Лиссе в Адріатичне море 20 липня. Австрійський уряд передало під контроль Франції Венеціанську область і перекидало армію з італійського театру в Богемію, коли було досягнуте перемир'я із пруссаками.

Парижзкий мирний договір: Умови його були досить м'якими. Австрія передавала Пруссії Гольштейн, захоплений у Данії в 1864 році в ході австро-пруссько-датської війни (Пруссії тоді дістався Шлезвиг), і виходила з Германського союзу. Італії дісталася Венеціанська область. Політичним результатом війни 1866 року стала остаточна відмова Австрії від об'єднання германських держав під своїм початком і остаточний перехід гегемонії в Німеччині до Пруссії, що очолила Северогерманский союз. Прусская армія нараховувала 437 тисяч чоловік, з яких 3473 загинули в бої або вмерли від ран, головним чином у бої при Садової, 8 459 пропали без звістки. Крім того, 12 675 пруссаків було поранено. Втрати Італії були ще менше. З армії в 200 тисяч чоловік було вбито й уміло від ран 1633 італійця. Австрійська армія нараховувала 407 тисяч чоловік. Її втрати у війні проти Пруссії склали 7631 убитих і померлих від ран, а у воїні проти Італії - 1492 чоловік. Загальні втрати германських союзників Австрії досягали 1147 убитими й померлими від ран, у тому числі саксонців - 660, а сукупна чисельність їхніх армій не перевищувала 120 тисяч чоловік. Число поранених в австрійській і саксонській арміях склало 30418 чоловік, що пропали без звістки (в основному- дезертирами) - 12494чоловік, а полоненими- 22040чоловік. Крім того, у прусской армії від хвороб умерло 5219 чоловік, в австрійської- 10079 чоловік і в саксонської - 126 чоловік. Співвідношення втрат виявляє гнітючу якісну перевагу прусской армії над своїм супротивником.

80. Друга опіумна війна

У 1856 році почалася друга опіумна війна. В жовтні 1856 р. Кантон був підданий обстрілу з боку англійців, в якості приводу був використаний арешт китайською владою команди китайського піратського судна "Ерроу" (Стріла), яке ходило під англійським прапором і під командою ірландця Томаса Кеннеді. Консул Гаррі Паркс одразу ж заявив протест імператорському комісару Е. Останній приніс свої вибачення, заявивши, що один з матросів був батьком відомого пірата. Але потім, зважаючи на те, що хоча судно і було записано в Гонконзі, куди воно і повинно було прибути саме в день захоплення екіпажу, термін його свідоцтва вже збіг і воно не мало права ходити під англійським прапором відмовив консулу у будь-якому задоволенні його вимог.

12 грудня 1857 року комісару Е був поданий ультиматум, а 15 англійськими військами взятий Хайнань. 25 грудня Е відмовився евакуювати місто Кантон. 29 грудня сухопутні і морські сили під командуванням контрадміралів Майкла Сеймура і Ріго де Женуль'ї бомбардували Кантон і захопили його. 5 січня 1858 року були взяті в полон генерал-губернатор Е, губернатор провінції Бо Гуй і один маньчжурський генерал. Е був в якості полоненого відісланий до Калькутти, а управління містом віддано Бо Гуй'ю під контролем трьох іноземних комісарів.

Під час цих подій китайцями був вбитий французький священик-місіонер. Це дало формальний привід для втручання Франції у другу опіумну війну. Війна велася у 1856-1858 рр. з метою завоювання нових привілеїв для західних країн і подальшого поневолення Китаю.

Loading...

 
 

Цікаве