WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

У свою чергу англійці вже в 1874 р. почали підготовку до війни з Афганістаном. Віце-король Індії лорд Норсбрук, супротивник інтервенції в Афганістан, був замінений лордом Литтоном, прихильником Дизраэли й т.зв. forward policy, тобто політики колоніальної експансії. Була захоплена Кветта, були побудовані мости через Інд, у районі афгано-індійської границі почалося зосередження англійських військ. Зрозуміло, англійці зволіли б домогтися своїх цілей без війни; у зв'язку із цим в 1877 р., під час російсько-турецької війни вони підсилили свій натиск на Кабул, щоб змусити Шер-Алі пустити свої війська на афганську територію й разом з ними провести диверсію проти російського Туркестану, щоб змусити Росію воювати на 2 фронти. Однак спроба Лондона встановити свій контроль над Афганістаном закінчилася повним провалом. У ході другої афганської війни ( 1878-1880) Англія зазнала невдачі. У Петербурга залишалася одна можливість дипломатичне маневрування, і нею він скористався сповна. В 1884 р. був продовжений "Союз трьох імператорів" на нове триріччя, а згідно ст. 3 договору три імператори повинні спільно домагатися закриття чорноморських проток у випадку війни. І Берлін зробив усе від нього залежне, щоб викрутити Стамбулу руки й змусити його закрити протоки. У надання натиску на Туреччину Берлін і Петербург утягнули також Австро-Угорщину, Італію й Францію. Крім того, російський уряд почало також кроки до забезпечення нейтралітету Швеції й Данії й закриття датських проток. Нарешті, удалося налагодити контакт із еміром Абдуррахманом, що вирішив не починати війну через прикордонний конфлікт. У результаті вдалося влагодити конфлікт шляхом переговорів, обмінявши Пенджде, що відходив до Росії, на Зульфагар, що відходив до Афганістану. Таким чином, удалося перебороти саму небезпечну фазу англо-росіянці "великої гри" але сама гра тривала. Так, наприклад, протягом останньої третини XIX в. обидві держави вели запеклу боротьбу за вплив у Персії. Персія була дуже важлива для Росії як важливий торговельний партнер, а також як південний сусід, що граничив з неспокійним Кавказом. При цьому для Петербурга величезне значення мала одвічний ворожнеча турок і персів. Величезне значення мала Персія й для англійців як країна, що граничила з "перлиною британської корони" - Британською Індією. В 1872 р. Лондон почав рішучу спробу встановити свій контроль над економікою країни. Англійський банкір Ю. Рейтер (при офіційній підтримці британського кабінету) уклав з перським урядом безпрецедентний договір, що фактично надавав Рейтеру на 70 років виключні права на залізничне будівництво, видобуток корисних копалин, іригаційні роботи й навіть виключне право на експлуатацію державних лісів Персії. Нарешті, як гарантія одержання Рейтером доходу на вкладений їм капітал йому надавалася оренда на керування всіма перськими митницями строком на 25 років. Але й це ще не все - Рейтеру надавалося краще право на установу банків, міський благоустрій, пристрій почт і телеграфів і навіть установа фабрик і заводів. Фактично Рейтер ставав необмеженим хазяїном всієї перської економіки; так сказати, "другим перським шахом". У ході відвідування Наср Эд-Дином Петербурга (весна 1873 р.) йому було прямо сказане, що цей договір компрометує його авторитет і достоїнство. Горчаков прямо сказав шахові, які наслідки цей договір може мати для російсько-перських відносин. Шах був "вражений" і явно наляканий. Скориставшись як привід невиконанням Рейтером строків будівельних робіт, шах 23 жовтня 1873 р. розірвав концесію, про що відразу ж повідомив російського посланника. Зірвавши концесію Рейтера, росіяни спробували взяти будівництво залізниць у Персії у свої руки. 1 січня 1874 р. (н.ст.) відбулося під головуванням Горчакова Особлива нарада, на якому було визнано "досить бажаним і корисним у всіх відносинах" провести залізницю від Тифлиса до Тавризу. Однак восени 1874 р. шах відхилив цю пропозицію, побоюючись посилення російського впливу в Азербайджані. Проте, незважаючи на невдачу цієї витівки з будівництвом залізниці, Росія зберігала величезний вплив у Персії. Свідченням цього впливу стало створення т.зв. "перської козачої бригади". В 1878 р. у Тегерані відбулося повстання солдатів шахської армії. Переляканий шах звернувся в Петербург із проханням допомогти в створенні надійної військової частини, що зуміла б захистити його особу від власного народу. В 1879 р. у Тегеран прибув полковник Домантович, якого супроводжували три офіцери й шість козачих урядників. Під їхнім керівництвом і була створена "перська козача бригада", командиром якої став Домантович, що підкорявся особисто шахові. Ця військова частина повинна була охороняти шаха, а також готовити офіцерські кадри з персів. Бригада була єдиним боєздатним і по сучасному навченим і збройним з'єднанням перської армії.Таким чином, результатом запеклого англо-російського суперництва на Середньому Сході стало розмежування англійських і російських сфер впливу в Центральній Азії, а також зміцнення російського впливу в Персії. Однак зміцнення російського політичного впливу в Тегерані не означало припинення економічної боротьби між російським і англійським капіталом. Мабуть, Персія стала першою країною, де Росія випробувала, поряд із традиційними військово-політичними важелями нетрадиційні для неї економічні важелі. Так, уже в 1880-е рр. російські товари почали інтенсивно витісняти англійські в Північній Персії. В 1890 р. великий російський капіталіст Поляків заснував Обліково-позичковий банк Персії, що мав право карбування монети. Наприкінці 1890-х рр. росіянами була побудована шосейна дорога від порту Энзели на Каспійське узбережжя до Тегерана, що сприяло подальшому збільшенню російської торгівлі в Персії. А в 1890 р. російська дипломатія навіть домоглася від шахського уряду не надавати протягом 10 років яких-небудь залізничних концесій інакше, як за згодою уряду Росії. Настільки великому впливу Росії в Персії сприяли й російські урядові позики.Однак у південних районах Персії панував англійський капітал, що опирався на Шахиншахский банк. Уже в 1890-е рр. в англійських колах була широко поширена думка про бажаність розмежування росіянці й англійської сфер впливу в Персії, так щоб на Півночі панувала б Росія, а на Півдні - Великобританія. У той час, однак, у Петербурзі були впевнені, що цей розділ не вигідний Росії, тому що розраховували підкорити собі всю Персію.

Однак незабаром царський уряд було все-таки змушене погодитися із цією ідеєю. І причиною тому була поява нового могутнього учасника "Великої гри" - Німеччини.

72. Уінкіар-Іскелеський договір 1833.

Турецько-єгипетський конфлікт і позиція великих держав( 1832-1833гг.) Зненацька й майже катастрофічно загострилося східне питання. Відбулося це загострення цього разу зовсім не з ініціативи Миколи. Виникло воно з обставин внутрішнього життя Турецької імперії.

Могутній васал Туреччини, паша Єгипту Мехмед-Алі, повстав проти султана й пішов на нього війною. Зайнявши Сирію, єгипетське військо, навчене й збройне краще, ніж армія султана, рушило до півночі, і 21 грудня 1832 р. у битві під Конии, син Мехмеда-Алі, Ибрагим, зовсім розгромив турецьку армію. Султан Махмуд II опинився в розпачливому положенні: у нього не було ні грошей, ні часу, щоб хоча б нашвидку зібрати нову армію.

Махмуд звернувся по допомогу до держав. Але французька дипломатія, що давно облюбувала Єгипет і Сирію як майбутню сферу свого впливу, відмовилася йому допомогти. Пальмерстон запропонував султанові почекати, поки допоможе Австрія: він розраховував не доводити султана до необхідності звернутися до Миколи.

Пальмерстон сподівався, що потрібне Англії справа буде, таким чином, виконано австрійськими руками.

Але вийшло зовсім по-іншому. По-перше, австрійська армія зовсім не була готова до опору переможному єгипетському війську в далеких пустелях Малої Азії; по-друге, Меттерних, скриплячи серце, повинен був миритися з російською небезпекою на Сході, щоб зберегти могутнього союзника в боротьбі з революційною небезпекою в самій Європі. Тому він найменше бажав відкрито сваритися з Миколою.

А Микола зараз же, ще до битви під Конии, запропонував султанові збройну допомогу проти Ибрагима; ще раніше російський генерал Мурах раптово висадився на березі Босфору. Небезпека від російської допомоги султан усвідомлював добре. Згодом па обурене питання англійського посла, як султан взагалі міг погодитися прийняти "допомогу" від Миколи, один зі членів Дипапа повторив слова, сказані Махмудом: "Коли людина тоне й бачить перед собою змієві, то він навіть за неї вхопиться, аби тільки не потонути". Мурах, улаштувавши свій табір на Босфорі, з'явився до султана як спеціальний посланець від царя з такою пропозицією: якщо султан бажає Николаи зажадає від заколотного єгипетського паші Мехмеда-Алі, щоб він негайно забрав свої війська й велів Ибрагиму вернутися в Єгипет. У випадку відмови цар повідомляє Мехмеду-Алі війну.

Але Мехмед-Алі не скорився, та й султан барився дати Миколі своя згода. Мало того, Ибрагим рушив ще трохи далі до півночі. У повній паніці султан зважився на всі, і 3 лютого 1833 р. російський представник у Константинополі, Бутенев, одержав, нарешті, довгоочікуваний дипломатичний документ: Махмуд формально просив царя надати йому допомогу проти заколотного васала. Російський флот, що давно вже коштував напоготові в Севстополі, знявся з якоря й відплив у Константинополь. 20 лютого 1833 р. цей флот з'явився в Босфорі. Тоді французький посол адмірал Руссэн кинувся до султана, рішуче переконуючи його просити російський флот вийти. Англійський посол підтримав Руссэна. Вони обоє заявили, що негайно відбудуть із Константинополя, якщо росіяни займуть місто. Це значило, що, у випадку відмови султана, Англія й Франція підтримають Мехмеда-Алі. Султан зажадав від Руссэна зобов'язання підтримати його проти Мехмеда-Алі, і Руссэн підписав з рейс эфенди це зобов'язання.

Loading...

 
 

Цікаве