WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Германія на початку століття вийшла на друге місце у світі за рівнем промислового виробництва (після США) і перше місце в Європі (в 1913 р. Німеччина виплавила 16,8 млн. т чавуну, 15,7 млн. т стали; Англія відповідно - 10,4 млн. т і 9 млн. т (для порівняння Франція - 5,2 млн. і 4,7 млн. т відповідно, а Росія - 4,6 млн. т і 4,9 млн. т). Досить швидкими темпами розвивалися інші сфери національного господарства Німеччини, наука, утворення й т.д.

У той же час геополітичне положення Німеччини не відповідало зростаючій моці її монополій, амбіціям міцніючої держави. Зокрема, колоніальні володіння Німеччини були досить скромними в порівнянні з іншими індустріальними країнами. З 65 млн. кв. км сукупних колоніальних володінь Англії, Франції, Росії, Німеччини, США і Японії, у яких проживало 526 млн. тубільців, на частку Німеччини до початку Першої світової війни доводилося 2,9 млн. кв. км (або 3,5%) з населенням в 12,3 млн. чоловік (або 2,3%). При цьому варто враховувати, що населення самої Німеччини було самим численним із всіх країн Західної Європи.

Уже на початку XX в. підсилюється експансія Німеччини на Близькому Сході у зв'язку з будівлею Багдадської залізниці; у Китаї - у зв'язку з анексією порту Цзяочжоу (1897) і встановленням її протекторату над Шаньдунским півостровом. Германія також установлює протекторат над Самоа, Каролінськими й Марианскими островами в Тихому океані, здобуває колонії Того й Камерун у Східній Африці. Це поступово загострювало англо-германські, германо-французькі й германо-російські протиріччя. Крім цього германо-французькі відносини були ускладнені проблемою Ельзасу, Лотарингії й Руру; германо-росіяни втручанням Німеччини в Балканське питання, її підтримкою там політики Австро-Угорщині й Туреччині. Загострилися й германо-американські торговельні відносини в області експорту продукції машинобудування в Латинській Америці, Південно-Східній Азії й Близькому Сході (на початку століття Німеччина експортувала 29,1% світового експорту машин, у той час як частка США становила 26,8%. Провісниками Першої світової війни стали марокканські кризи (1905, 1911), Російсько-японська війна ( 1904-1905), захоплення Італією Тріполітанії й Кіренаїки, Італо-турецька війна ( 1911-1912), Балканські війни ( 1912-1913 і 1913).

Напередодні Першої світової війни різко підсилилася пропаганда мілітаризму й шовінізму практично у всіх країнах. Вона лягала на вздобренную ґрунт. Розвинені індустріальні держави, що домоглися відчутної переваги в економічному розвитку в порівнянні з іншими народами, сталі відчувати й своя расова, національна перевага, ідеї якого вже із середини XIX в. культивувалися окремими політиками, а до початку XX в. стають істотним компонентом офіційної державної ідеології. Так, створений в 1891 р. Пангерманський союз відкрито проголосив головним ворогом народів, що ввійшли в нього, Англії, призвавши до захоплення приналежних їй територій, а також Росії, Франції, Бельгії, Голландії. Ідеологічною підставою цього стала концепція про перевагу німецьких націй. В Італії велася пропаганда розширення панування в Середземне море; у Туреччині культивувалися ідеї пантюркізму із вказівкою на головного ворога - Росію й панславізм. На іншому полюсі - в Англії процвітала проповідь колоніалізму, у Франції - армійського культу, у Росії - доктрина захисту всіх слов'ян і панславізму під егідою імперії.

Підготовка до війни. Одночасно велася військово-економічна підготовка світової бойні. Так, з 90-х рр. по 1913 р. військові бюджети провідних країн виросли більш, ніж на 80%. Бурхливо розвивалася військово-оборонна промисловість: у Німеччині в ній були зайняті 115 тис. працівників, в Астро-Угорщини - 40 тис., у Франції - 100 тис., в Англії - 100 тис., Росії - 80 тис. чоловік. До початку війни виробництво військової продукції в Німеччині й Австро-Угорщині лише небагато уступало аналогічним показникам у країнах Антанти. Однак Антанта одержувала явну перевагу у випадку затяжної війни або розширення своєї коаліції.

З огляду на останню обставину, германські стратеги вже давно розробляли план бліцкригу (А. Шлифен ( 1839-1913), Х. Мольтке ( 1848-1916), 3. Шлихтинг, Ф. Бернарди й ін.). Німецьким планом передбачався блискавичний переможний удар на Заході при одночасних стримуючих, оборонних боях на східному фронті, з наступним розгромом Росії; Австро-Угорський штаб планував війну на два фронти (проти Росії й на Балканах). У плани противної сторони входило настання російської армії відразу на двох напрямках (північно-західному - проти Німеччини й південно-західному - проти Австро-Угорщині) силами в 800 тисяч багнетів при пасивно вичікувальній тактиці французьких військ. Германські політики й військові стратеги покладали надію на нейтралітет Англії на початку війни, для чого влітку 1914 р. підштовхували Австро-Угорщину на конфлікт із Сербією.

Початок війни. У відповідь на вбивство 28 червня 1914 р. спадкоємця Австро-Угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда в м. Сараєво Австро-Угорщина негайно відкрила воєнні дії проти Сербії, у підтримку якої 31 липня Микола II оголосив загальну мобілізацію в Росії. На вимогу Німеччини припинити мобілізацію Росія відповіла відмовою. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня - Франції. Не виправдалися надії Німеччини на нейтралітет Англії, що виступила з ультиматумом у захист Бельгії, після закінчення якого вона початку воєнні дії проти Німеччини на море, офіційно оголосивши їй війну 4 серпня.

На початку війни заявили про нейтралітет багато держав, у тому числі Голландія, Данія, Іспанія, Італія, Норвегія, Португалія, Румунія, США, Швеція.

Воєнні дії в 1914 р. на Західно-Європейському фронті були наступальними з боку Німеччини, війська якої, пройшовши Бельгію з півночі, вступили на територію Франції. На початку вересня між містами Верденом і Парижем відбувся грандіозний бій (брало участь близько 2 млн. чоловік), програне німецькими військами. На Східно-Європейському напрямку наступала російська армія; війська Північно-Західного й Західного фронтів (під командуванням генерала Ранинкампфа й генерала Самсонова) були німцями зупинені; війська ж Південно-Західного фронту досягли успіху, зайнявши м. Львів. Одночасно бойові дії розверталися на Кавказькому й Балканському фронтах. У цілому Антанті вдалося зірвати плани бліцкригу, у результаті чого війна придбала затяжний, позиційний характер, і чаша ваг стала відмінюватися в її сторону.

71. Англо-російське суперництво на Середньому Сході в к.18-сер19 ст.

ДО 1870-м рр. просування росіян у Середній Азії стало серйозним фактором, що ускладнював англо-російські відносини. У цьому регіоні зштовхнулися колоніальні інтереси Петербурга й Лондона; обидві держави думали, що кращою обороною є напад, а кращим способом захистити свої володіння це їх розширити за рахунок т.зв. "висунутих уперед рубежів" і "буферних зон". При цьому й англійці, і росіяни на всі лади обвинувачували один одного в "експансії" і "агресії"; ну, а себе, улюблених, представляли як носіїв "прогресу" і "цивілізації", благодійників колоніальних народів.

У Петербурзі й Лондоні усвідомлювали, що пряме військове зіткнення між двома державами в Центральній Азії зовсім небажано й чревате самими непередбаченими наслідками. Важкі природно-кліматичні умови, відсутність комунікацій, далекість від життєвих центрів як Англії, так і Росії, нарешті, недружественно настроєне населення все це робило великомасштабний англо-російський конфлікт у регіоні вкрай малоймовірним. От чому цей конфлікт залишався, так сказати, "конфліктом низької інтенсивності": Англія й Росія посилено інтригували друг проти друга, нацьковували один на одного місцеві племена, наводнювали регіон своїми розвідниками й диверсантами.

От чому в 1869 р. у Петербурзі почалися англо-російські переговори про розділ сфер впливу на Середньому Сході. Відповідно до угоди між Росією й Великобританією, Англія була зобов'язана втримувати свою маріонетку, афганського еміра Шер-Алі, від спроб розширити свої володіння; у свою чергу, Росія зобов'язувалася перешкодити своєму васалові, емірові Бухарському, нападати на афганську територію.

Особливо загострилися англо-російські протиріччя після 1874 р., коли ліберала Гладстона перемінив на пості прем'єра Дизраэли, прихильник невтримної колоніальної експансії. Ідея створення "буфера" між Індією й росіянином Туркестаном була відкинута; новий британський кабінет запропонував Петербургові розділити Середню Азію. Собі британці "скромно" залишали Афганістан. У Петербурзі вирішили скористатися наданої Лондоном волею рук, приєднавши в 1876 р. Кокандское ханство.

Loading...

 
 

Цікаве