WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Історія міжанродних відносин - Курсова робота

Відповідно, аж до 1861 р. зовнішня політика США була не стільки БУРЖУАЗНОЇ, скільки РАБОВЛАСНИЦЬКОЮ. Вона переслідувала головну мету - ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЕКСПАНСІЮ. Звідси - війна з Мексикою ( 1846-1848), анексія Техаса, Каліфорнії, Нью-Мексико, плани захоплення Куби й усього Карибського басейну. Рабовласникам були потрібні нові землі - федеральний уряд намагалося задовольнити їхнього бажання.

До речі, ПРИЧИНОЮ громадянської війни було не бажання Линкольна скасувати рабство (в 1861 р. він і мріяти про цьому не смів). Однак він твердо був настроєний обмежити рабство його тодішніми територіальними границями - а це була смерть рабовласницького укладу.

Проводячи політикові територіальної експансії, Сполучені Штати в перші десятиліття свого існування прагнули запобігти втручанню європейських держав у справи Західної півкулі. ДОКТРИНА МОНРО була практичним вираженням доктрини "АМЕРИКАНСЬКОЇ СИСТЕМИ", сформульованої вперше державним секретарем США Дж.К. Адамсом в 1821 р. Президент США Дж. Монро, виступив в 1823 р. із заявою про неприпустимість спроб європейських держав колонизовать країни Південної Америки, які

недавно здобули незалежність у ході антиколоніальної війни проти Іспанії. Зрозуміло, цей демарш не зупинив би Священний союз, стремившийся відновити принцип легітимності всюди у світі - однак негативне відношення "володарки морів", Великобританії до цієї витівки, робив інтервенцію Священного союзу практично неможливої.

Таким чином, уже в перші десятиліття свого існування США проводили досить активну зовнішню політику, політику РЕГІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ, що прагне бути гегемоном у своєму регіоні миру й перешкоджає втручанню в цей регіон інших великих держав.

Остання третина XIX століття американської історії наочно показало, що таке БУРЖУАЗНА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА, очищене від усяких сторонніх домішок. Принцип THE BUSINESS OF AMERICA IS BUSINESS виявився у всій своїй вроді. За винятком покупки Аляски в Росії (1867 р.) і організації Панамериканської конференції (1889 р.), важко навіть пригадати які-небудь здійснення американської дипломатії за цей період часу. Сполучені Штати повністю пішли в себе, у рішення своїх внутрішніх проблем. Американська ж дипломатія займалася в цей період або рутиною, або висновком угод

торгово-економічного характеру.

Наприкінці XIX століття, однак, змінилася ситуація як у самих США, так і на міжнародній арені. З одного боку, Сполучені Штати перетворилися з досить слаборозвиненої (за західноєвропейськими стандартами) аграрної країни в найбільшу економіку у світі. А по чисельності населення США випереджали будь-яку іншу велику державу (крім Росії). При цьому набагато виріс обсяг американських інвестицій за рубежем і обсяг американської зовнішньої торгівлі.

З іншого боку, намітилося ОСЛАБЛЕННЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ, що відігравала роль ГЕГЕМОНА в системі "європейського концерту" після 1815 р. Гегемонії Великобританії був кинутий виклик з боку Німеччини. У цих умовах США не могли більше проводити свій ізоляціоністський курс.

Сполучені Штати повинні були повернутися до навколишнього світу. ІСПАНО-АМЕРИКАНСЬКА ВІЙНА (1898) показала, що Вашингтон вертається до активної зовнішньої політики, причому не тільки у своїй півкулі. Фактична анексія Філіппін показувала, що США активізували свою зовнішню політику на новому для Вашингтона - ТИХООКЕАНСЬКОМУ напрямку.

Показником зрослого міжнародного впливу Сполучених Штатів стала посередницька роль Вашингтона у висновку ПОРТСМУТСКОГО МИРУ між Росією і Японією в 1905 р.

56. Перша опіумна війна в Китаї

Опіумні війни – загальна назва загарбницьких війн проти Китаю, котрі вела Англія (сама у 1839-1442 рр.) і спільно з Францією у 1856-1858 рр. і 1860 р. Причиною опіумних війн було прагнення капіталістичних країн нав'язати Китаю вигідні їм нерівноправні умови торгівлі, отримати якомога більший доступ на китайський внутрішній ринок.

Приводом до першої опіумної війни стало знищення китайською владою в Кантоні запасів опіуму, який належав англійським купцям. В цій війні Китай зазнав поразки. Скориставшись поразкою відсталого феодального Китаю англійські колонізатори по закінченні першої опіумної війни нав'язали Китаю нерівноправний Нанкінський договір (1842), який передбачав відкриття для англійської торгівлі п'яти китайських портів, перехід острова Гонконг у "вічне володіння" Англії і сплатою Китаєм великої грошової контрибуції.

1843 року додатково до Нанкінського договору 1842 р. був підписаний англо-китайський договір. За додатковим договором 1843 р. англійці домоглися нових поступок від Китаю: права створення у відкритих портах особливих поселень для іноземців (сетльментів), екстериторіальності, тобто незалежності іноземних підданих від китайської влади, непідсудності їх китайським судам. Договір передбачав також прийняття принципу найбільшого сприяння, котрим користувалися в Китаї інші держави.

57. Політика Німеччини щодо розколу Антанти на початку 20 ст.

МАТЕРІАЛ ІЗ ШПОР НЕ ПІДХОДИТЬ

  1. 58. Зовнішня політика Росії в період утворення Балканського блоку та балканські війни.

На чолі російського зовнішньополітичного відомства із квітня 1856 р. стояв талановитий політик і дипломат Олександр Михайлович Горчаков ( 1798-1883). Розумна, широко освічена людина, проникливий і гнучкий політичний діяч, А.М. Горчаков піклувався про згоду держав, наполягаючи на виключному праві Росії відстоювати свої національні інтереси.

Зовнішня політика Росії при Олександрі II була спрямована насамперед на рішення східного питання. Поразка в Кримській війні підірвала міжнародний авторитет Росії, привело до втрати нею переважного впливу на Балканах. Нейтралізація Чорного моря робила беззахисними південні морські границі країни, перешкоджала розвитку Півдня й гальмувала розширення зовнішньої торгівлі.

Головним завданням російської дипломатії було скасування статей Паризького трактату. Для цього необхідні були надійні союзники. Англія продовжувала залишатися самим небезпечним супротивником Росії через суперництво в Закавказзі й Середній Азії. Австрія сама намагалася закріпитися на Балканах. Туреччина у своїй політиці орієнтувалася на Англію. Пруссія була ще слабка. Найбільшою мірою інтересам Росії відповідало зближення із Францією, що суперничала з Англією в Середземномор'я.

Із цього моменту на перший план висувається східне питання, що загострилося через успішне просування Росії в Середній Азії в 70-х роках. Торговельні зв'язки із Середньою Азією, настільки важливі для російської економіки, ускладнювалися через постійні міжусобиці в цьому регіоні. Занепокоєння російського уряду викликали спроби англійської дипломатії через афганського еміра впливати на Кокандское й Хівинське ханства. В 1864 р. було почато рішуче настання на середньоазіатські ханства. Улітку загони полковників М.Г. Черняева й Н.А. Верьовкіна вступили на територію Кокандского ханства зі сходу й півночі. Незабаром були захоплені міста Туркестан і Чимкент. Із зайнятих земель була утворена Туркестанська область на чолі з військовим губернатором генералом Черняевым. У червні 1865 р. Черняев за власною ініціативою штурмом взяв найбільше місто Середньої Азії Ташкент (100 тис. жителів). Навесні 1866 р. почалися успішні воєнні дії проти бухарського еміра. В 1867 р. на зайнятих землях було утворено Туркестанське генерал-губернаторство із центром у Ташкенті.

У квітні 1873 р. була укладена російсько-германська військово-оборонна конвенція. У тому ж році Росія й Австро-Угорщина підписали політичну конвенцію, до якої приєдналася Німеччина. Так був оформлений "Союз трьох імператорів". Незважаючи на серйозні протиріччя між сторонами, "Союз" значно впливав на міжнародні відносини 70-х років. Висновок "Союзу" означало й вихід Росії з міжнародної ізоляції.

Берлінський конгрес викликав у Росії найсильніше невдоволення позицією Німеччини. В 1879 р. збурювання в суспільстві проти політики Бісмарка підсилили початі Німеччиною дії по обмеженню російського імпорту (заборона на ввіз худоби, введення мит на російський хліб). Германія здобувала все більшу вагу в Європі. Бісмарк бачив у Росії небезпечного суперника. 7 жовтня 1879 р. був укладений секретний австро-німецький договір, спрямований проти Росії. Однак франко-російському союзу, що міг би зрівноважити розміщення сил у Європі, заважав англо-російський антагонізм. З огляду на погрозу можливого військового зіткнення з Англією, Росія була зацікавлена в забезпеченні нейтралітету Німеччини і її спільниць Австро-Угорщині. З 1879 р. фактичне керівництво зовнішньою політикою перейшло до Н.К. Гирсу, що придерживались, на відміну від Горчакова, прогерманской орієнтації, і тоді ж почалися тривалі таємні переговори про висновок російсько-германської політичної угоди.

Loading...

 
 

Цікаве