WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Володимир Великий і проблема вибору монорелігії - Курсова робота

Володимир Великий і проблема вибору монорелігії - Курсова робота

Майже одночасно з походом київських князів на Цар-град, в південних російських областях святий Кирило, просвітник слов'ян, хрестив двісті сімейств, в яких знайшов Євангеліє і Псалтир свого ж перекладу. Для звернутих був посланий митрополит Михайло, що хрестив все плем'я на чолі із старійшинами. І цьому водохрещенню передувало чудо - кинуте на вимогу язичників в багаття Євангеліє не згоріло. Але і це водохрещення Русі не зробило впливу на її долю. Вогнище православ'я на півдні землі Російської з часом чи то згасло, чи то виявилося таким слабим, що не змогло просвітити навколишню язичницьку тьму.

Склад суспільного життя такого варварства змінюється з ухваленням християнської релігії, з якою із Візантії, - найосвіченішої за тих часів держави, перейшли до нас як поняття юридичні і державні, так і початок розумової і літературної діяльності. Ухвалення християнства було переворотом, що відновив Русь і що вказало їй історичну дорогу.

Цей переворот зроблений Володимиром, сином войовничого Святослава, київського князя і рабині Малуши, ключниці його бабці княгині Ольги.

1.2. Язичницька Русь до хрещення

Святослав (батько Володимира), виїжджаючи до Болгарії, розділив всю державу свою на три частини: старшому сину Ярополку - віддав він Київ, другому - Олегу - Землю Древлянську, молодшому - Володимиру - Новгород. Від розділення Землі російської предки наші зробилися дуже нещасливі: замість одного государя було в них три. Після смерті Святослава між дітьми його почалася міжусобиця.

Першими посварилися Ярополк з Олегом. Винуватий в цьому був старий воєвода Свенельд. В 975 року син Свенельда, на ім'я Лютий, вийшов з Києва в ліс на охоту; побачивши його, Олег, князь древлянський, запитав в своїх: "Хто це такий?" Йому відповіли: "Син Свенельда"; тоді Олег напав і вбив Свенельдича за те, що той полював з ним разом в одному лісі. Звідси пішла ненависть між Ярополком і Олегом; Свенельд, бажаючи помститися за сина, все підмовляв Ярополка: "Піди на брата і відніми в нього володіння". На третій рік Ярополк пішов на Олега, в древлянську землю. Князь київський переміг древлянського. Коли Олег з вошами своїми втікав в місто Овруч, то на мосту, перекинутому через рів до міських воріт, стовпилася безліч утікачів, і вони зіштовхнули ненавмисно свого князя в глибокий рів. За ним впало туди безліч людей і коней. Олега роздавили на смерть. Тим часом Ярополк увійшов до міста Олегів, захопив там всю владу і послав шукати свого брата в рові. З ранку до полудня витягували трупи з рову: нарешті знайшли Олега на самому дні, внесли в палац і поклали на килим. Ярополк, хоча був легковірний, але зовсім не мав злого серця. Коли прийшов, довго плакав над Олегом, забувши, що він переможець. Олега погребли в міста Овруча. Володимир взнавши, що Ярополк захопив Древлянську землю і вбив Олега, злякався і втік з своїм дядьком Добринею до Швеції.

Після цього варяги сказали Володимиру: "Місто те наше; адже ми його узяли, і тому хочемо брати викуп з громадян, по дві гривни з людини". Володимир відповідав їм: "Почекайте небагато, поки зберуть гроші за місяць". Варяги чекали, чекали - і нічого не отримали; тоді вони сказали Володимиру: "Обдурив ти нас ; дозволь нам принаймні йти до Греції". Володимир відповідав: "Ступайте". Потім вибрав з них чоловіків добрих, тямущих і хоробрих і роздав їм міста; інші ж пішли в Цар-град, до греків. Але Володимир ще раніше них послав сказати імператору: "Йдуть до тебе варяги: не тримай їх в місті, а не то нароблять вони тобі лиха, як і у нас тут; краще розішли їх по різних місцях, а сюди до нас не пускай жодного".

З великою достовірністю можна прийняти взагалі звістку про те, що Володимир, будучи ще язичником, був повелителем великого простору нинішньої Росії і боровся про розширення своїх володінь, так і про зміцнення своєї влади над ними. Таким чином, він керував Новгородською землею - берегами річок : Волхова, Неви, Мсти, Луги, - землею Білозерською, землею Ростовською, землею Смоленською у верхів'ях Дніпра і Волги, землею Полоцькою на Двіні, землею Сіверською на Яснах і Семі, землею полян, або Київською, землею Древлянською і, ймовірно, також західною Волинню. Радимичі, що жили на Сожі, і в'ятичі, жителі берегів річки Оки і її приток, хотіли відкластися від підданства і були приборкані. Володимир підпорядкував даниною навіть окремих ятвягів, напівдикий народ, що жив в лісах і болотах нинішньої Гродненської губернії. Це володіння мало характер державний: воно обмежувалося збиранням данини, де можна було збирати її, і таке збирання мало вигляд грабежу. Сам Володимир зміцнився в Києві за допомогою скандинавів, званих у нас варягами і роздав їм в управління міста, звідки з своїми озброєними дружинами вони могли збирати дань з жителів.

1.3. Перші роки правління Володимира

Після смерті Ярополка Володимир, 17-річний хлопець почав князювати один в Києві і поставив собі на горбі різних богів за князівським двором: Перуна дерев'яного з срібною головою і золотими вусами, Хороса, Стрибога, Даждь-бога (сонця), Симаргла і Мокоша. Приносили їм жертви, називаючи богами своїми, приводили синів і дочок своїх і приносили жертви. "Й поганилася кров'ю земля Російська і горб той" (під 980 рік). В подяку богам за перемогу, взяту над ятвягами (983 рік) вирішено було принести людську жертву. Старики і бояри сказали: "Кинемо долю на хлопчиків і дівчат; на кого пастиме, того і заріжемо богам". В цей час жив в Києві один варяг; двір його стояв там, де тепер церква св. Богородиці, побудована Володимиром; варяг цей прийшов з Греції, тримав віру християнську, і був в нього син прекрасний особою і душею; на нього і випала доля. Послані від народу прийшли до старого варяга і сказали: "На твого сина випала доля; боги вибрали його собі, щоб ми принесли його їм в жертву". Варяг відповідав: "То не боги, а дерево; нині є, а завтра згниє; не їдять, не п'ють, не говорять; зроблені руками з дерева; бог же один, якому служать греки і кланяються; він створив небо і землю, зірки і місяць, і сонце, і людину і дав їй жити на землі; а ці боги що створили? Вони самі зроблені руками людськими; не дам сина свого бісам". Посланці переказали слова варяга громадянам; тоді народ, узявши зброю, пішов на варяга і розламав огорожу біля його будинку. Варяг стояв на сінях з сином; йому кричали "Віддай сина; нам потрібно принести його в жертву богам". Він відповідав: "Якщо те насправді боги, то хай пошлють одного бога узяти мого сина; а ви з чого так клопочете?" В народі пролунав лютий крик; натовп кинувся, підрубали сіни під обома варягами ; і таким чином вбили їх, і ніхто не знає, де їх поховали.

Керований язичником Добринею, якому, після великих успіхів останніх років, не міг не довіряти, юний Володимир, природно, піддався чарівливості влади, могутності, багатства і розкоші Київського двора. Дійсно, за два роки стати в 17-річному віці з хлопчика-емігранта повелителем величезної країни, від Балтійського моря до Чорного, переможцем могутніх князів, володарем численних теремів і багатств, народним героєм, що переміг іноземний вплив, - чи це не обстановка, в якій хлопець може захопитися своїм щастям і дати волю пристрастям? До двох своїх дружин, Олові і Рогнеди, він приєднує красуню вдову Ярополка. Від цих дружин в нього незабаром народиться по сину: від Олови - Вишеслав, від Рогнеди - Ізяслав, від нещасної вдови брата - Святополк, вже в самому народженні якого лежить як би зміст його майбутніх лиходійств. Чеська княжна Мальфреда і ще одна чешка стають його 4-ою і 5-ою дружинами. Величезні гареми з'являються в місцях його князівських резиденцій: по 200-300 жінок живе в нього в теремах в Білгороді, Вишгороді і Берестові. Поруч з життям терему, князь любить бенкети і веселощів з дружиною.

Не мало знає історія прикладів, коли молоді государі, підпадаючи таким же спокусам, гинули духовно і фізично серед розкоші і розпусти. Але молодий князь не дає собі зніжитися в Київській розкоші. Майже безперервно, один за іншим слідують його звитяжні походи.

Обидва царі почувши це сильно засмутилися і відповідали: " не пристойно християнам видавати сестер своїх за невірних, якщо хрестишся, то і сестру нашу отримаєш, а разом з нею і царство небесне. А з нами будеш одновірним; якщо ж не хочеш хреститися, то не можемо видати за тебе сестри". Володимир відповідав послам імператорським: "Скажіть царям, що я готовий хреститися, тому що і раніше випробував ваш закон, і мені подобається ваша віра і богослужіння". Царі, почувши це, зраділи і послали до Володимира сестру свою, на ім'я Ганна, яку насилу умовили йти; вона сіла на корабель, попрощалася з рідними і з плачем поплила через море. Коли царівна Ганна прибула в Корсунь, Володимир хрестився, а після водохрещення повінчався з Ганною, і пішов з нею до Києва. Прийшовши туди, він оголосив щоб всі - і бідні і багаті хрестилися. Почувши це люди йшли з радістю, кажучи: "Якщо б ця віра була не добра, то князь і бояри не прийняли б її". На інший день Володимир вийшов з духівництвом на Дніпро, де зібралася безліч людей: всі увійшли до води і стояли в ній - одні по шию, інші по груди, малолітні біля берега, старі ж далі, і тримали на руках немовлят, а священики читали молитви.

Loading...

 
 

Цікаве