WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Предмет топоніміки, її зв’язок з іншими науками; загальні відомості про чеські топоніми" - Курсова робота

" Предмет топоніміки, її зв’язок з іншими науками; загальні відомості про чеські топоніми" - Курсова робота

Крім лінгвістичного й географічного аспектів дослідження процесу творення географічних назв не можна забувати й про третій – історичний. Цей аспект є чи не найважливішим, бо розкриває суспільні підстави виникнення об'єктів і різних історичний генезис назв. За своєю функціональністю історичний аспект універсальний. В. Никонов говорить, що історизм виражений не в поодиноких назвах, а становить "основу всіх назв". Географічні назви історичні "не у вузькому розумінні, повідомляючи про якусь подію або наймення, а завжди". Історія диктує суспільству вибір з-поміж навколишньої дійсності тих чи інших прикмет об'єкта, властивостей явища, які характеризують об'єкт, власні назви колективу або осіб, що заселяють об'єкт. Дані історії, рідше географії, у топонімії, крім самостійної функції оцінки як підстави реальної вказівки на відповідну одиницю географічного об'єкта, створюють передумови лінгвістичного аналізу назви. Вони надзвичайно важливі для визначення загальної мовної приналежності топонімів до певного часу чи регіону. При відсутності достатніх історичних відомостей ми не маємо можливості встановити значення багатьох стародавніх назв (лінгвістичне етимологізування не дає цілком повної розв'язки) навіть тоді, коли сама мова нам добре відома. Історія в таких випадках, зауважує Ю. Карпенко, може підказати етимологу сферу пошуку, запроектувати, наприклад, перелік мов, історично ймовірних на цих територіях, або, що дуже важливо, познайомити з духом часу, соціальною і етнічною структурою населення, а це, в свою чергу, не рідко дозволяє реконструювати з більшим чи меншим наближенням (і узагальненням) забуту мікро-історію виникнення власної географічної назви. Саме в цьому полягає та підвищена роль позамовного фактора у власних назвах, передусім у топонімії, якої позбавлені загальні слова.

Історизм виявляється насамперед у властивості появи географічної назви. Чому виникла назва і яка конкретна історична ситуація послужила підставою для її утворення? Що стало реальною історією топоніма? У виникнення саме цієї, а не іншої історичної назви історично обґрунтоване, визначене відповідними факторами (правда, сьогодні ми в більшості випадків їх не знаємо). Немає випадкових і позбавлених значення назв. Інша річ, що сам привід для називання в одних випадках міг бути вагомим та історично важливим, в інших – мало суттєвим.

Топонімія кожного народу – це продукт його історії й культури в широкому розумінні. Розвиток власних назв закладений в історичному потенціалі різноманітних сфер людської діяльності. Топоніми виникають у колективі виходячи з його потреб. Вони відображають головні риси способів мислення і поглядів колективу на певному ступені його історичного розвитку. Уже від найдавніших часів склалося так, що підставою для появи назв була необхідність позначення окремих природних об'єктів з метою орієнтації в місцевості, об'єктів, особливо важливих у господарському відношенні, хоч би це було ще в докласовому суспільстві (місце багатьох рибних місць, вдалих полювань тощо). Уже в глибоку давнину виникла й потреба в позиченні родових і племінних територій та інших.

Іншою важливою рисою історичності географічних назв є їх стійкість. Вони закладені у внутрішньому зв'язку назви й об'єкта, який зберігає суспільне життя назви. Проте не лише цим пояснюється "гідна подиву живучість" географічних назв. Часто об'єкт, прикмета якого стала підставою для утворення назви, знали поселенці (навіть цілі народи, які заселяли дану територію), забувалися їх імена, а географічна назва жила далі й живе понині. Історична стійкість географічних назв забезпечувалася стихійним, неусвідомленим, але закономірним прагненням зберегти назви, які ввійшли в ужиток, оскільки вони полегшували переміщення і спілкування між племенами й народами. Тривала прив'язка назв найчастіше поширювалась на постійні й значні природно-ландшафтні об'єкти (ріки, озера), а також на ті об'єкти, на долю яких випали важливі історичні події ("гради", міста). Менш довготривалим є зв'язок назв сіл, полів, дрібних водойм з їх об'єктами, тобто тих назв, які мали обмежену сферу вжитку, були місцевими.

Для історичної науки використання топонімії як окремої джерелознавчої бази найбільш важливе у дослідженні географічного аспекту історичного процесу суспільства. Топонімічна інформація успішно використовується при опрацюванні питань як нової, так і давньої історії, хоч з огляду на специфіку об'єкта дослідження більш тяжіє до останньої. За допомогою топонімії найчастіше вивчаються питання історичної географії у сферу якої конкретна, створена суспільством географія природи, в умовах якої жили ці люди минулого. Це в першу чергу стосується питань історичної фізичної географії, особливо якщо йдеться про період, не засвідчений або мало засвідчений у писемних джерелах. Ландшафт завжди мав великий вплив на історичну географію імен, як і зрозуміло, на історично зв'язані з цими назвами населені пункти. Тісно пов'язані з цими обставинами різниця в топонімії осілих, кочових і бродячих племен.

Суспільно-історичні факти, які впливають на утворення назв, більш загальні, вони аналогічно діють у всіх народів одного культурного рівня, оскільки базуються на суспільній психології людини в певну епоху її розвитку. Лінгвістичні фактори номінації, навпаки, більш конкретні й залежать від будови й стану розвитку мови, але завжди обумовлені часом і історичними умовами етносу. У конкретних ситуаціях на основі діалектичної єдності суспільно-історичного та лінгвістичного факторів утворюється певний топонімічний тип, що містить у собі загальні топонімічні ознаки як у структурно-граничній сфері, так і в сфері семантики.

У процесі вивчення географічних назв як джерела історико-географічних досліджень історично склалися два основних напрямки: 1) аналіз окремо взятих топонімів і 2) аналіз тієї чи іншої топонімічної сукупності, яка типологічно об'єднується на підставі лексико-сематичного значення основ чи структурно-морфологічної будови (або одного й другого) і досліджується в межах певного регіону (ареалу). Поряд з цим, історична наука черпає інформацію з топоніміки, як з галузі науки, що формується на стику різних суспільних наук, створюючи свої закони. Різний підхід до вивчення географічних назв породив різні методи дослідження, відповідно й принципи аналізу.

Протягом останніх десятиріч цент ваги топонімічних досліджень, передусім історико-географічного плану, переноситься з семантики назв у межах відповідних ареалів на їх словотвір, на дослідження їх морфологічної структури й певною мірою фонетичних топонімічних явищ, причому обмежуються не лише форма, а й функція форматів на різних історичних етапах. Таке вивчення даних топонімічної інформації у плані історичної географії, на наш погляд, більш ефективне й надійне. Це особливо впадає у вічі, коли йдеться про найдавніші шари топонімії, дослідження яких ведеться на основі їх суфіксальних топоформатів. Нанесені на карту топоформанти певного топонімічного типу, які багато разів повторюються, уже самі по собі, без окремих коментарів, є "проекцією історії" у більшості випадків вони не регламентуються сьогоднішньою територією того чи іншого народу, у жодному випадку не вкладаються в сучасні державні кордони і часто-густо виходять за межі етнічних формацій та національних мов.

Loading...

 
 

Цікаве