WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Тому знову постало питання щодо В. Винниченка у РНК УСРР та наркомом закордонних справ СРР. 9 вересня політбюро ЦК КП(б)У прийняло його до партії і попросило ЦК РКП(б) направити замість Д. Мануїльського на мирні переговори з поляками. Одночасно від В. Винниченка вимагали переробити заяву про вступ до більшовицької партії. 11 вересня Л. Троїцький висловив політбюро ЦК РКП(б) та Х. Чаковському свою думку щодо В. Винниченка: "...Потрібно, щоб Винниченко заявив: 1). Щоб сам він був головою демократичної Укрреспубліки. 2). Що Петлюра ніколи не отримував демократичної санкції. 3). Що Петлюра є агентом польської шляхти. 4). Що за цих умов він, Винниченко, не дивлячись на ті суперечки, що у нього малися в минулому з Радвладою, вважає своїм обов'язком вступити до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю у руках битися за незалежну радянську Україну проти польської шляхти та її найманців" [9; 237].

Такі жорстокі вимоги означали для В. Винниченка необхідність відійти від своїх життєвих принципів та офіційно зробити облудні заяви на кшталт: "Петлюра – агент польської шляхти". Очевидно, що Х. Чаковський передав вимоги Л. Троїцького В. Винниченку, який відмовився їх виконати і виїхав з України. Раковський міг бути спокійним – загрозливий конкурент самоусунувся. Одночасно міжнародна ситуація склалася таким чином, що уряд РСФРР мусив враховувати в переговорах з поляками існування формально незалежної радянської України.

В той же період у КП(б)У поширилася думка, що тільки радянська Україна здатна виконати роль інтегратора усіх українських етнографічних земель і лунали заклики до радянізації Західної України. 14 травня Р. Кон написав листа до ЦК КП(б)У, в якому стверджував, що ані Відень, ані Варшава не можуть бути центрами економічного тяжінні до Галичини, яка становить єдине ціле зі Східною Україною. Тому політичний центр радянської України мусить стати центром для Галичини.

На початку липня 1920 р. Червона армія захопила 16 повітів Східної Галичини й проголосила там радянську владу. 8 липня на спільному засіданні Галицького оргкомітету та політбюро ЦК КП(б)У сформували галицький революційний комітет начал з В.Задонським. цей орган повинен був "виконувати функції тимчасового уряду у Галіції".

16 липня 1920 р. був затверджений склад галицького революційного комітету на пленумі ЦК РКП(б). Х. Чаковському доручили підібрати комуністів для організації Румунського ревкому.

19 серпня В. І. Ленін написав В. Затонському: "Повідомте якнайдетальніше, що робити для того, аби підняти галицьких селян. Озброєння послано вам. Нещадно громіть панів та куркулів, щоб бараки, а також селянська маса відчула крупну зміну на їх користь. Чи очікуєте аеропланів?" У спогадах В. Затонський писав: "Ленін нам наказав не панькатися з буржуазією та куркульнею і якнайшвидше трощити єдиний національний фронт, кожне національне угрупування, виховуючи замість того інтернаціональну солідарність трудящих...".

Виконуючи такі вказівки, Галицький ревком оголосив націоналізацію промисловості, банків, запровадження 8-годинного робочого дня, загальної трудової повинності, втілення основного принципу соціалізму – "Хто не працює, той не їсть", створення профспілок, конфіскацію поміщицьких земель, врожаю, обладнання та передачу їх органам радянської влади, організацію комітетів незаможних селян, відокремлення церкви від держави та школи. 1 вересня Гал ревком, що знаходився у Тернополі, видав наказ щодо переходу до нього усієї повноти влади, об'єднання Галицької республіки з радянською Україною. Водночас робилися спроби організувати численні комуністичні та комсомольські організації. 6 вересня 1920 р. В. Задонський написав листа в. Леніну та Ф. Дзержинському:" У нашій політиці я також взяв найрішучіший та відвертий курс на розв'язування революції. Намагаюся скрізь, зокрема навіть демагогічно, підкреслити робітничо-селянський характер радянської влади. Підняв шалену кампанію супроти інтелігенції. У Росії або на Україні за це назвали б махновцем. Але тут, нині, - це необхідне. У маси кинули гасло "Руйнуй усе старе, жени, знищуй поміщика, його економів і прихвоснів, розбирай землю, не чекаючи докладних інструкцій, грабуй буржуазію у с моєму сущому сенсі цього слова, з виселенням із квартир, залучення до громадянських робіт і т. ін..".

Однак під тиском польських військ червоні частини стрімко відкочувалися на схід. 20 вересня Задонський із рештками Галицького ревкому опинився у Вінниці. Звідти він надіслав листа до Леніна, ЦК КП(б) У. РВР Південно-Західного фронту: "Галицьке дійство звершилося. Я не знаю, як складеться міжнародна обстановка, як повернуться події на фронті. Можливо, що з Польщею буде укладено мир і радянський уряд, який прагне миру та його потребує, не стане за будь-якої ціни домагатися самовизначення Галичини у нашому розумінні цього слова... Але, якби не було, Галичину довелося б рано чи пізно радянізувати. Необхідно врахувати досвід першої спроби такого роду. Констатую: до такої серйозної спроби перенесення соціальної революції та радянської влади в Європу ми були дуже погано підготовлені, а саме: а) партійного комуністичного апарату не існувало. Закордонні підпільні організації майже не мали зв'язку з центром, що знаходився на Україні. Цей центр був дуже слабким, а на момент нашого вступу до Галичини його фактично і н6е існувало..."

б) Ревком був сформований надто пізно. Не потрібно було негайно повідомити про нього, але дати йому можливість підготуватися, зібрати сили й техніку, було б абсолютно необхідне... [8; 39].

Як бачимо, прагнення радянізувати європейські території, зокрема Галичину, залишалося, але готуватися до того необхідно було більш ретельно. Доки ж керівники РКП (б) аналізували причини невдач. 22 вересня В. Ленін виступив з комуністичним звітом ЦК РКП (б) на ІХ Всеросійській партійній конференції, де відверто заявив: "Ми вирішили використати наші військові сили, щоб домогтися радянізації Польщі. Ми формували це не в офіційній резолюції, що записана у протоколі ЦК, проте між собою говорили, що ми повинні багнетами помацати – чи дозріла соціальна революція пролетаріату в Польщі?..."[10; 88].

Сучасний імперіалістичний світ тримався на Версальському договорі. Більшовики, які охопили такі настрої, відхили ультиматум Д. Керзона та загрозу застосування санкції Ліги Націй. Кирилівські "геополітики" мріяли захопити Східну Галичину. Вождь російських більшовиків пояснював: "Отримуючи Східну Галичину, ми мали базу проти усіх сучасних держав. За таких умов ми сховали сусідство з Прикарпатською Руссю, яка кипить більше, ніж Німеччина, та є прямим кордоном до Угорщини, де невеликого поштовху достатньо для того, щоб спалахнула революція... Ми чудово розуміємо, що ставка поставлена велика, що ми сильні, що ми, узявши Галичину, де радянський лад забезпечений, узявши Галичину, яка має зв'язок з Чехословаччиною та Угорщиною. Через це варто контролювати, нехтувати таким фактом не можна. Але однозначно ми усвідомлюємо, що зимова компанія вимагатиме багато життя, й ми говоримо: ми повинні уникнути зимової компанії".

Остання фраза була побічним визнанням поразки. Проте мрія світової революції залишалася, що комунізм у Росії самостійно не побудувати.

Наступного дня, 23 вересня, надзвичайна сесія ВЦВК РСФРР вирішила відмовлятися від раніше поставлених до Польщі вимог щодо підписання пропімінарного мирного договору. Під час переговорів, що відбувалися в Ризі польський уряд визнав повноваження УСРР, який представляли делегати на чолі з Мануїльським. Делегація УНР відмовилася брати участь у переговорах, а делегація ЗУНР на чолі з Левицьким , провела консультації з представником УСРР, під час яких Д. Мануїльський заявив, що в разі відновлення Східної Галичини "ми дамо вказівку комуністам, щоб не підкопували під галицький уряд, а він повинен нам дати можливість проникти в Європу" [23; 294].

Водночас голова російсько-української делегації А. Іоффе сказав одному з представників галичан: "Хто знає, ми і половину України могли б відступити Польщі за мир, бо не можливо воювати зі всім світом". Торги українськими землями та національними інтересами України відбувалися з усіх сторін.

4 жовтня радянсько-українська делегація виступила із заявою, що питання про незалежність Східної Галичини пов'язане з волевиявленням галицького населення та вимогою припинити діяльність структур УНР на польській території.

12 жовтня на умовах, висунутих радянською стороною, був підписаний мирний договір між РСФРР, УСРР, БСРР, з одного боку, та Польщею – з іншого.

Для узгодження тексту остаточного договору польська сторона передала пропозиції радянським керівникам. Ознайомившись із ними, 15 жовтня, Раковський надіслав телеграму Л. Троцькому та Г. Чичеріну щодо неприйнятності тез. Він наполягав, щоб спеціальним пунктом обумовлювався вихід військ Петлюри за Дністер, а С. Булак-Балаховича – на захід від Мозира, посилаючись на історичний прецедент: у1918 р. командування німецьких військ відмовилося поширити перемир'я з радянською Росією на Ростовську ділянку фронту, що надало можливість генералу П. Краснову розпочати бойові дії проти більшовиків.

З точки зору більшовиків логіка Х. Чаковського мала сенс. У жовтні війська УНР розпочали загальний наступ від Бара до Ямполя, дійшли до Врацлава, зайняли Жмеринку, Бар, Вінницю, Пітин. Але Червона армія завдала контрудару й 16 листопада захопила Кам'янець-Подільський. Підрозділи Петлюри відійшли за р. Збруч. 12 листопада у Білорусії загін С. Булак-Балаховича захопив Мозир та Калениковичі. Тільки у 20-х числах радянським військам вдалося відтіснити його на територію, де знаходилось польське військо.

Loading...

 
 

Цікаве