WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

У зв'язку з перемогами Червоної армії на фронтах і укріплення радянської влади на Україні серед махновців виник розкол. Більшість махновців почали виступати за спільні дії з Червоною Армією.

2-а Кінна армія була направлена для розвитку наступу у Криму. Їй ставилося завдання разом з військами 6-ої армії наступати на Севастопіль. 4-а армія повинна була вести наступ в чонгарському напрямі, щоб увірватися в Крим і захопити плацдарм на південному березі Сиваша.

Таганрозька затока була перетворена врангелівцями в одну загальну укріплену смугу. Завдання форсування сиваша було полегшено тим, що в цей час західні вітри гнали його воду на схід. Тому у ряді місць утворилися броди, які дозволили перейти піхоті і навіть артилерії.

Форсування Сивашу, несподіване для білогвардійців, розпочалося 7 листопада 1920 р. із настанням темноти. Із передовими частинами радянських військ через Сиваш йшли провідники із місцевих жителів.

До ранку 8 листопада війська 15-ої і 25-ої стрілкових дивізій в ході жорстоких боїв зайняли майже весь Литовський півострів і незабаром вийшли на Перекопський перешийок. Врангелівці вводили в бій все нові частини, щоб не дати закріпитися радянським військам.

В цей час 51-а стрілкова дивізія розпочала артилерійську підготовку штурму сильно укріпленого Турецького валу. Полки дивізій під командуванням Блюхера розпочали штурм; однак атаки не увінчалися успіхом. Зупинено було і наступ радянських військ по Арбатській стрілці.

У такій ситуації Фрунзе віддав наказ 51-й стрілковій дивізії негайно знову атакувати Турецький вал, а 7-й кавалерійській дивізії і підрозділам Махна негайно переправитися через Сиваш для підкріплення частин 15-ої і 52-ої стрілкових дивізій, які вели бої на Литовському півострові. 9 листопада радянські війська знову заволоділи Турецьким валом. За наказом Фрунзе в ніч на 11 листопада 30-та дивізія розпочала штурм Чонгарських укріплень і незабаром оволоділа всіма трьома лініями ворожої оборони.

11 листопада ворог спробував востаннє відновити свої позиції на Литовському півострові. Врангелівці зібрали значні сили. Розпочалися важкі бої. Того ж дня командування Південного фронту запропонувало Врангелю скласти зброю, однак білогвардійці не стали здаватися. Під натиском Червоної Армії залишки врангелівських військ почали відступ у глиб Крим, зідки були евакуйовані на суднах інтервентів.

Розділ 2. Українсько-російські відносини під час радянсько-польської війни 1920 року

Просування польських частин у Білорусі та в Україні на початку 1920 року переконало більшовиків, що війна неминуча. Після фактичної відмови Польщі від мирних переговорів з РСФРР радянських лідерів серйозно непокоїли польсько-українські переговори, а також можливість у разі війни з'єднання польської армії з білою армією генерала П. Врангеля, що перебувала у Криму. За таких умов член політбюро ЦК РКП(б), нарком у справах національностей РС ФСРР Й. Сталін пропонував використати проти поляків український націоналістичний рух у Західній Україні. Нарком закордонних справ РСФСРР Г. Чичерін заперечував, щоб не спровокувати війну. 14 лютого 1920 р. він надіслав голові РНК РСФРР В.І. Леніну листа: "Товариш Сталін хоче, щоб ми вступили в зносини зі східними галичанами й обіцяли їм незалежність. Це є повне порушення нашої лінії щодо Польщі Ця лінія є послідовною примирливістю й униканням з нашого боку будь-якого наступу. Майбутнє (як кажуть) покаже, якими будуть результати, але в будь-якому випадку абсолютно необхідно, щоб провина повністю лягла на польський уряд. Це необхідно вже для того, щоб певним чином впливати на психіку польських проміжних елементів та наших власних мас" [1; 6].

Утім, Г. Чичерін не знав справжніх задумів В. І. Леніна, який того дня надіслав телеграму Й. Сталіну: "Повідомте точніше, які заходи пропонуєте для створення галицького ударного руху й для того, щоб не насувати дивізій, дипломатія наша повинна не шуміти, а мовчати щодо Галичини, чи зв'язатися з Тухачевським: наполягайте на відновленні транспорту".

Це свідчить про те, що в середині лютого 1920 р., що В. І. Ленін не тільки передбачав збройне зіткнення з Польщею, але й пропонував створити ударне військове угрупування для захоплення Східної Галичини.

Майже у ті ж дні, коли відбулося наведене вище листування між більшовицькими лідерами, пролунали узгоджені з ними заяви так званого "українського радянського уряду", що були спрямовані проти С. Петлюри. Слід зауважити, що цей уряд сам себе призначив: 11 грудня 1919 р. після закінчення VIII партконференції РКП(б) у Москві (2-4 грудня 1919 р.), присутні там українські більшовики створили Всеукраїнський революційний комітет на чолі з Х. Раковським. За наполяганням В. І. Леніна у другій декаді лютого 1920 р. Х. Раковський прибув з Москви до Харкова. Через кілька днів він надіслав В. Леніну телеграму про перетворення ВУРК на Раду народних комісарів. 22 лютого Х. Таковський на прохання Г. Чичеріна надіслав йому проект поки польському уряду і підписав її як нарком закордонних справ України: "Визнання з боку Польщі усілякої української влади, окрім влади робітників... України та її Ради народних комісарів, що панує нині від Донецького басейну до Дніпра, не може обговорювати умов міцного миру".

Й. Сталін бачив пасивність В. І. Леніна в здійсненні зовнішньо політичного курсу радянської Росії. Це не надавало йому поваги до визнаного вождя більшовиків. Особливі відносини між ними, ще й події під Царицином (Волгоградом) у 1918 р. залишалися складними, так само як і з членом політбюро ЦК РУП(б), головою Реввійськради РСФРР Л. Троцьким.

Після тривалого мовчання щодо радянських пропозицій укласти мирний договір 12 квітня 1920 р. польський уряд зробив офіційну заяву, в якій звинуватив Раднарком у зриві мирних переговорів. Уночі польські війська вивели дів галицькі роти, сформовані в Італії з військовополонених, на передові позиції проти 2-ї та 3-ї галицьких червоних бригад, що стояли в районі Петичева. Настрій цих людей чітко передавав календар, що був надрукований у бригадах: "Де б ми не були, до якої організації не ввійшли б, нам завжди буде світити зірка, що освітлюватиме шлях, то одна єдина дорога: до своєї власної держави, до самостійності, до повної свободи української нації... Хай живе самостійна Україна" [2; 159].

Після переговорів між земляками-українцями, які воювали в різних арміях, червоні бригади повстали. До них приєднались колишні галицькі жандарми. Вони захопили на деякий час низку радянських установ та залізничний вокзал. На придушення повстання частину галицьких вояків розстріляли, а решта розбіглася.

У Києві в ніч на 24 квітня заарештували всіх червоних галицьких командирів. Начальник особливого відділу 12-ї армії З. Кацнильсону телеграмі заступнику начальника особливого відділу ВЧК РСФРР В. Менжинському та начальнику особливого відділу Південно-Західного фронту В. Малишеву заявив, що всі галицькі частини "безумовно ненадійні". Тому їх роззброїли, а 3 тис. чоловік відправили в район Ніжина.

Із того часу колишні вояки УГА стали об'єктом репресивної політики більшовицького керівництва.

Л. Троцький, дізнавшись 26 квітня 1920 р. про повстання галицьких бригад, звернувся до членів політбюро УК РКП(б): "Становище в Україні потребує найсерйознішої уваги. Бандитизм високо підняв голову. Учинили заколот дві поліцейські бригади та спрямували зброю проти мас. Поряд із заходами воєнного характеру, потрібні широкі заходи характеру ідейного. Необхідно негайно перекинути на Україну дуже значну кількість місцевих працівників. Так само потрібно відрядити міцних керівників із центральних відомств. Мине можемо допустити нового "непорозуміння" на Україні – на цей час воно коштувало б надто дорого. Пропоную застосувати героїчні заходи".

За день до цього звернення, 25 квітня польські війська розпочали широкомасштабний наступ на Україну. Політбюро ЦК РКП(б) 28 квітня заслухало доповідь Й. Сталіна з питань стратегії й доручило Л. Троцькому скласти тези ЦК РКП(б) у зв'язку з початком нової війни. 29 квітня ВЦВК та РНК РСФРР прийняли звернення "До всіх робітників, селян та чесних громадян Росії" у зв'язку з Польською війною, написане Л. Троцьким. 30 квітня він відіслав у політбюро ЦК РКП(б) тези "Польський фронт і наші завдання" й виїхав в Україну.

Ще 4 квітня 1920 р. політбюро ЦК РКП(б)У створи в Харкові Галицький ревком у складі 5 осіб. Щоб не наразитися на міжнародні ускладнення, вирішили: "Галицький ревком не має жодних прав та функцій органу влади, не має не має жодного відношення до влади, але існує як політична представницька установа, що виступає офіційно у необхідних випадках".

23-24 квітня 1920 р. на конференції комуністів Східної Галичини у Києві було обрано Галицький оргкомітет Східної Галичини КП(б)У на чолі з Ф. Коном.

Після початку польського наступу 26 квітня 1920 р. ЦК КП(б)У заявив, що необхідно допомогти польському пролетаріату повалити буржуазію.

Такі дії свідчили, що керівники українських більшовиків також сподівалися скорегувати пролетарську революцію. 27 квітня 1920 р. Х. Раковський і член РВР Південно-Західного фронту Р. Берзін повідомили Л. Троцькому і Й. Сталіну, що під Києвом склалася критична ситуація. Як і в 1919 р. у тилу червоних військ в Україні спалахували селянські повстання.

Loading...

 
 

Цікаве