WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Реввійськрада Південно-західного фронту поставила перед своїми військами завдання не пізніше, ніж 29 липня зайняти Львів. Це призвело до того, що головні сили Західного і Південно-Західного фронтів повинні були діяти на значній відстані один від одного. Зміна напряму головного удару військ Південно-західного фронту напередодні вирішальних боїв негативно відобразилось на ході бойових дій Червоної Армії на заключному етапі війни. У липні, в період вирішального наступу Червоної Армії на польському фронті, Врангель активізував свої дії. Не знайшовши підтримки серед населення Криму І північної Таврії, він вирішив при підтримці Антанти розширити райони своїх дій і будь-якою ціною пробитися на Дон і Кубань. Він вважав, що козацтво цих областей може бути джерелом поповнення білогвардійської армії. До того ж, донські і кубанські краї вабили "червоного барона" своїми багатими продовольчими запасами. Врангель мав досягти цієї цілі шляхом висадки десантів на північному узбережжі Азовського моря і проведення широкого наступу на Донбас. У липні він висадив один десант у районі Кривої Коси (східніше Маріуполя), другий – західніше Таганрогу. Розрахунки Врангеля на те, що ці десанти будуть сигналом для антирадянського виступу козацтва, не виправдалися. Скоро десанти були розгромлені. Однак на Кубані було не спокійно: у багатьох місцях діяли антирадянські угрупування, у ряді районів вибухали заворушення.

25 липня Врангель розпочав наступ на Донбас. Білогвардійці прорвали лінію фронту 13-ої армії і почали просуватися на північ. Уже на наступний день за наказом командування Південно-Західного фронту війська 13-ох армії і щойно створена 2-а Кінна армія перейшли у наступ. У результаті боїв білогвардійці були знищені.

Не даючи відпочинку ворогові, радянське керівництво вирішило посилити наступ. Головний удар мали нанести силами 2-ох Кінної і частинами 13-ої армії, які знаходилися на лівому березі Дніпра, а допомога мала надійти із району Берислава на Перекоп. В ніч на 7 серпня радянські війська розпочали переправу через Дніпро в районі Каховки. Їм вдалося захопити плацдарм. Щоб вибити частини Червоної Армії, ворог кинув проти них із резерву кінний корпус, але атаки були відбиті радянськими військами. Захоплення Каховського плацдарму мало велике значення, звідси війська Червоної Армії загрожували флангу і тилу армії Врангеля. В умовах постійних атак, артилерійського обстрілу і бомбардування з повітря на плацдармі утворилися укріплення. Керував цією роботою військовий інженер Д. М. Карбишев. 10 серпня на Каховський плацдарм із сходу прибула 51-а дивізія (начальник В. К. Блюхер).

Розгорнуті бої показали, що врангелівська армія представляє велику небезпеку для Радянської країни, а її дії в тилу основних сил Південно-Західного фронту, наповнені різними несподіванками. Було також зрозуміло, що для ліквідації врангелівщини були необхідні більші сили, ніж ті, якими розпоряджався Південно-Західний фронт. До того ж командування фронтом було не в змозі одночасно керувати боями на польській і врангелівській ділянках.

2 серпня 1920 р. Політбюро ЦК РКП(б) розглянуло ситуацію на фронті. Було вирішено виділити врангелівську ділянку фронту у самостійний фронт. Пленум ЦК партії, який відбувся 5 серпня, визнав кубано-врангелівський фронт одним із найважливіших фронтів Радянської республіки. Сюди направилися частини із інших фронтів і з резерву.

Наступ Врангеля надав значну допомогу відступаючій здеморалізованій армії Піл судського. Польське керівництво намагалося будь-якою ціною виграти час, щоб обладнати і укріпити своє військо. 22 липня воно звернулося до радянського керівництва із пропозиціє. Підписати перемир'я і розпочати мирні переговори. 1 серпня в Барановичі прибула польська делегація. Однак з'ясувалося, що вона уповноважена мандатами, підписаними військовим командуванням лише для ведення переговорів про перемир'я. Переговори про мир мали стати димовою завісою, якою керівництво буржуазно-поміщицької Польщі прикривало нову авантюру.

На початку серпня польське керівництво здійснило нові кроки до вирішення антирадянської війни. 4 серпня міністр закордонних справ Польщі Санега на засіданні Ради оборони повідомив, що польське керівництво передало місії Антанти у Варшаві заяву про те, щоб "Англія та Франція об'явили війну Росії".

Керівні кола країн Антанти швидко відгукнулися на цей заклик. 4 серпня англійський прем'єр-міністр Алойд-Джордж і міністр закордонних справ Бонар Поу запросили до себе радянських представників П. Б. Каменєва і Л. В. Красіна, які знаходились в Лондоні і в ультимативній формі вимагали, щоб радянська країна негайно припинила наступ проти буржуазно-поміщицької Польщі. При цьому Алойд-Джордж погрожував, що через три дня англійському флоту буде відданий наказ про відновлення блокади.

Наближення Червоної Армії до кордонів Польщі викликало політичну кризу у Європі. Найбільш яскравим виявом цієї кризи були події в Англії 1920 р. У відповідь на погрози англійського керівництва відправити флот проти Радянської Росії робітничий клас Англії заявив, що він не допустить цієї війни. Під тиском робітничого класу проти антирадянської війни виступила і лейбористська партія.

У Англії, Франції, Італії, навіть і в Німеччині, розгорнулися революційні рухи робітничого класу проти антирадянської війни.

Для припинення війни Англії проти Радянської Росії 13 серпня в Лондоні забралася загально англійська робітнича конференція, яка закликала робітників не допустити антирадянської інтервенції і готуватися до протесту проти політики керівництва.

Успіхи Червоної Армії у боротьбі проти міжнародного імперіалізму виявили великий вплив на всю міжнародну ситуацію. У першій половині серпня 1920 р. червона Армія наближалася до Варшави і Львова. Однак порушення взаємодії Західного і Південно-Західного фронтів призвело до розпилення сил радянського війська і полегшило противнику підготовку сильного контрудару по флангу і тилу Західного фронту. Із 23 польських дивізій, що діяли на радянсько-польському фронті, для участі у варшавській операції було виділено 20 дивізій, а також велика частина кавалерії. Супротивник, який діяв тепер на своїй території, використав настрої деяких робітників і селян, що Червона Армія прийшла не як визволитель, а намагається захопити їхню батьківщину.

Польські війська виявилися укріпленими, війська ж Західного фронту були ослабленими. У ході боїв вони зазнали втрат, тому частини відставали, деякі з них знаходилися на відстані від 200 до 400 кілометрів, порушувався підвіз боєприпасів і продовольства. Війська не отримували необхідних поповнень.

Все це призвело до того, що до моменту вирішальної битви на Віслі співвідношення сил різко змінилося на користь військ Піл судського. До того часу небезпека і зі сторони білогвардійської армії Врангеля.

Ще 2 серпня Політбюро ЦК РКП(б), виходячи із ситуації, яка склалася, прийняло постанову про об'єднання радянських армій на польському фронті у складі Західного фронту і утвореного самостійного Південного фронту для боротьби з врангелівцями.

Враховуючи виняткову серйозність питання про перспективи війни, В.І. Ленін виніс його на обговорення пленуму ЦК РКП(б), який відбувся 5 серпня 1920 р.

Голова Реввійськради республіки Троїцький заявив, що 16 серпня Червона Армія вступить у Варшаву [16; 8]. Реввійськрада, а також главком і Польовий штаб явно переоцінили успіхи Червоної Армії. Між тим, вони мали дані про те, що радянські війська, які наступали, відірвалися від своїх тилів і отримали у боях значні втрати. При такому стані війська без попередньої підготовки не можна було розпочинати наступ на Віслі, де зосередилися основні сили польської армії, яка отримала значне поповнення. Значні прорахунки в оцінці співвідношення сили зробили М. М. Тухачевський, І. Сминга, І. Ушлихт, а також Реввійськрада Південно-Західного фронту.

Недооцінив серйозності труднощів Південно-Західного фронту Й. В. Сталін. 4 серпня він повідомив Леніну: заминка Будьоного на львівському напрямку тимчасова і вона не означає, що наступив перелом на користь противника. Львів, запевнив він, буде взято, очевидно, з деяким запізненням, а Врангель відкинутий у найближчі дні [16; 8].

6 серпня главком послав командуванню Південно-Західного фронту дві дерективи. Однак, головне командування фронту не проявило відповідної чіткості у керівництві.

10 серпня Тухачевський і Ушлихт підписали директиву на форсування Вісли. Військам фронту ставилося завдання переправитися через Віслу північніше Варшави. На ділянці фронту, яка залишилася, протяжністю 160 кілометрів повинна була діяти Мозирська група чисельністю 4-5 тис. бійців. У її склад главком переправив ще 53-у дивізію.

Із перехоплених наказів противника главком знав, що польське командування зосередилося південніше Варшави, в районі Любліна, де є значні сили для контрудару по військах Мозирської групи. Про це главком 11 серпня проінформував Тухачевського, попереджаючи, що залишення на лівому крилі і в центрі фронту невеликої кількості війська в умовах, коли ворог накопичує на цьому напрямку сили для контрудару може призвети до тяжких наслідків. При першому ж натиску противника слабкі частини лівого флангу Західного фронту можуть не витримати. Тухачевський не погодився із головкомом, який не став наполягати на своєму припущенні.

Loading...

 
 

Цікаве