WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

На початку червня 1-ша Кінна армія при підтримці військ 12-ої та 14-ої армій прорвала фронт польського війська у районі Житомира, Бердичева, Козятина і почала стрімко просуватися на захід. Війська Південно-Західного фронту при підтримці військ лівого крила Західного фронту розгорнули широкий контрнаступ з ціллю звільнення території України від польської інтервенції. До кінця червня радянські війська нанесли тяжку поразку військам інтервентів і петлюрівців на Україні.

Одночасно Червона Армія вела боротьбу з військами Врангеля на Півдні. З початком активних військових дій буржуазно-поміщицької Польщі Антанта вжила заходи стосовно укріплення і прискорення наступу Врангеля.

Наступ військ Врангеля розпочався 7 червня. Війська 13-ої радянської армії не змогли витримати наступ більшого за чисельністю білогвардійського війська. З тяжкими боями, неодноразово переходячи у контрнаступ, вони змушені були відступати.

Війська 13-ої армії виявилися розділеними Дніпром на дві частини. Білогвардійцям вдалося захопити значний район на півдні України. Наступ Врангеля став загрозою тилу радянських військ Південно-Західного фронту і змусив радянське керівництво використати частину резерву для забезпечення тилу Південно-Західного фронту.

Між тим наступ радянських військ на Південно-Західному фронті продовжувався. Він відкрив сприятливі умови для переходу у наступ радянських військ у Білорусії, який розпочався 4 липня. Таким чином, розгорнувся загальний наступ Західного і Південно-Західного фронту.

Ще 1 червня ЦК Комуністичної партії Литви і Білорусії випустив звернення до робітників і селян Білорусії, закликавши їх до рішучої боротьби проти окупантів, надавати допомогу Червоній Армії і встановленню у звільнених районах робітничо-селянської влади. Тилу польської армії активно діяли білоруські партизани. Вони підривали мости, військові потяги, вступали у бій із невеликими підрозділами противника.

До кінця 1920 р. Червона Армія майже повністю звільнила від інтервентів Україну і Білорусію. На звільнених територіях була встановлена Радянська влада.

Переслідуючи відступаючі частини польської армії, Червона Армія у другій половині липня змушена була в інтересах оборони Радянської країни, перенести бойові дії на територію Польщі. Не дивлячись на чергову поразку антирадянської авантюри, Антанта і польські реакційні кола не хотіли сідати за стіл переговорів і вживали заходи щодо продовження війни.

Радянській війська вступили на територію Польщі не як завойовники, а як захисники "свободи в незалежності Радянської країни" [5; 440]. У Польщі Червона Армія об'єдналася із Польською комуністичною партією.

Успіхи Червоної Армії полегшували боротьбу робітників і селян Польщі за свободу і мир. Спираючись на підтримку Червоної Армії, представники революційних робітників і селян Польщі організували у Білостоці в кінці липня 1920 р. Польський тимчасовий революційний комітет.

Польревком у повідомленні від 30 липня 1920 р. вказував, що, беручи владу до своїх рук, він ставить перед собою завдання закласти підвалини Польської радянської соціалістичної республіки. В той же день був проголошений маніфест Польревкому.

Однією з корінних проблем, яку Польревкому необхідно було вирішити, було аграрне питання. Більшу частину населення Польщі складало селянство, яке страждало від малоземелля. В той же час у колишньому Королівстві Польському 7,5 тисяч поміщиків володіли 40% всієї землі. На поміщиків працювали більше чверті всіх селян Польщі. Життєві потреби польського селянства необхідно задовольняти за рахунок конфіскації поміщицьких земель, розділивши їх між безземельними і малоземельними селянами. Однак, більшість членів Польревкому вважали можливим наділити селян лише церковними землями і землями занедбаних поміщицьких маєтностей, що, звичайно, не змогло задовільнити потреби польського селянства. Основні поміщицькі землеволодіння Польревком призначив для створення великих господарств, які повинні були знаходитися в руках виборчих батрацьких комітетів на чолі з підданими керівництва.

ЦК партії, В. І. Ленін уважно слідкував за діяльністю Польревкому і надавав йому постійну допомогу. 14 серпня 1920 року по телеграфу Ф. Е. Дзержинському було повідомлено, що Центральний Комітет занепокоєний тією частиною призначення Польревкому, яка торкається селянського питання [5; 441] .

Без сумніву, що Польревком усунув би допущені ним помилки. Однак, короткочасний термін його діяльності не дозволив йому цього зробити. Між тим, неправильна позиція Польревкому стосовно аграрного питання була однією з вагомих причин того, що значна частина польського населення зайняла вичікувальну позицію. Все ж, не дивлячись на помилки і короткочасність існування, Польревком справив великий революційний вплив на трудящих Польщі, в першу чергу на польський робітничий клас.

Протягом липня – першої половини серпня Червона Армія продовжувала наступ. У боях проти сил контрреволюції замість Червоної Армії діяли польські революційні частини, які були сформовані польськими революціонерами за підтримки радянського командування: революційний полк червоної Варшави (у Вітебську), Люблінський, Сідлецький, Мінський, Суванський полки; Варшавський полк червоних гусарів.

Авантюрна політика польських революційних класів поставила їх на межу катастрофи. У народних масах Польщі посилилося незадоволення існуючим у країні режимом, зростало дезертирство у польських частинах. Пілсудський згодом писав, що під впливом наступу Червоної Армії та невдач польських військ все ясніше і виразніше вимальовується, що, крім зовнішнього фронту, найбільш небезпечним для польських правлячих класів є фронт внутрішній. "Країна тріщала, - підкреслював Піл судський, - зусилля військ роздроблювалися в спробах контратак, а робота командування з кожним днем ставала морально тяжчою" [29; 135].

Всі надії на порятунок буржуазно-поміщицького режиму польські реакційники плекали надію на її покровителя – Антанту. За дорученням Верховної ради Антанти міністр закордонних справ Великобританії лорд Крон 11 липня 1920 р. відправив Радянському керівництву ноту з вимогою призупинити наступ Червоної Армії проти буржуазно-поміщицької Польщі. Фактично це був ультиматум Антанти радянській країні. У ноті висувалися наступні умови перемир'я між Радянською Росією та Польщею Польська армія відступає до лінії, накресленої в 1919 р. на Празькій мирній конференції: Гродно, Немирів, Брест-Литовськ, західними Рави-Руської, східними Перемишля до Карпат. Радянським військам пропонувалося відійти 50 кілометрів на схід від цієї лінії. Антанта також вимагала від радянського керівництва підписання перемир'я з Врангелем за умов відступу його армії у Крим. У випадку відхилення цих умов Антанта погрожувала надати допомогу Польщі всіма засобами, якими вона розпоряджалася [12; 60].

Верховна Рада Антанти, надсилаючи радянському керівництву ультиматум Керзона, керувалася зовсім не миролюбивими устремліннями. Весь задум його маневру полягав у тому, щоб зупинити переможні наступи Червоної Армії шляхом заключення перемир'я і виграти час, привести до ладу здеморалізоване військо буржуазно-поміщицької Польщі і підготуватися до спільного з врангелівцями нового наступу.

У відповідь на ноту Радянське керівництво викрило справжню позицію Англії та інших країн Антанти з питань миру у Східній Європі. Воно рішуче відмовила натякам Антанти на роль вершителя долі інших народів, її залучення до справи перемир'я між Радянською Росією в Польщею.

У зверненні Раднаркому до трудящих Радянської Росії і України з приводу ноти Керзона від 20 липня 1920 р. підкреслювалося, що "немає ні одного питання між Росією і Польщею, яке б не можна було з'ясувати мирно і вигідно для обох сторін".

Оскільки польське керівництво не заявляло про свій намір розпочати мирні переговори, Червона Армія продовжувала бойові дії.

Згодом головний командир С. С. Каменєв виїхав зі штабу Західного фронту, звідки він 22 липня телеграфував у Реввійськраду республіки про свої враження і ситуацію на фронті. Він вважав, що у поляків більше немає кордонів, де б вони могли затримати наступ радянських військ. У мінську главком підписав директиву Західного фронту про облогу 12 серпня Варшави.

У цій ситуації Реввійськрада Південно-західного фронту 23 липня надала Каменєву свої роздуми про подальший хід дій військ свого фронту. Передбачалось змінити напрям головного удару з брестського на львівський. Главком схвалив цей намір.

Loading...

 
 

Цікаве