WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсова робота

Ставлення договірних країн до українського питання виявилося, зокрема, у зустрічі голів делегацій, в ході якої А. І. Іоффе заявив: "Росія розуміє, що для Польщі конечна галицька нафта, але для Росії конечне українське зарубіжжя. Це для Росії справа передусім економічна". Україна цікавила обидві держави, насамперед, як сировинний придаток.

Хід радянсько-польських переговорів в Росії перебував у прямій залежності від військової ситуації на фронті. Під впливом успіхів польської армії, наступ якої почався 19 вересня 1920 р. рада оборони Польщі, зібралася 1 жовтня для обговорення радянського проекту, визнавала його умови неприйнятними. "Наша делегація віднеслася до радянського проекту вороже", - повідомив в Польщу Я. Домбровський. Слід відзначити, що як в цьому повідомленні, так і в інших звітах Я. Домбровського говорилося саме про "російські проекти", "російські пропозиції", що свідчать про розуміння польським урядом фіктивності представництва УСРР. Уряд РСФРР усвідомлював, що вони готові видати навіть Врангеля, Петлюру, вони хочуть використати сприятливе воєнне становище і вигідний мир [27; 308].

Тому політбюро ЦК РКП (б) 4 жовтня 1920 року прийняло постанову – погодилася на запропоновану польською делегацією лінію кордону, що передбачала анексію Східної Галичини. 5 жовтня 1920 року А. Іоффе повідомив голову польської делегації про згоду уряду РСФРР на польські пропозиції на трьох умовах: підписання прямолінійного мирного договору не пізніше 8 жовтня, визнання РСФРР і УСРР права транзиту в Литву і Німеччину, узгодження суми сплати Польщі за її активну участь у економічному житті Російської імперії. Переговори про умови попереднього мирного договору про перемир'я не були поза увагою делегації УНР і ЗУНР пішли різними шляхами. Якщо західноукраїнська делегація шукала підтримки у радянської сторони, то представники УНР налагоджували стосунки з польськими делегатами. 6 жовтня делегати УНР були прийняті головою польської делегації Я. Домбровським. Під час бесіди виявився той факт, що посол УНР в Польщі без погодження з Директорією вів переговори про можливість визнання радянської України польським урядом. За твердженням С. Шелухіна, у Варшаві українськими дипломатами "велася закулісна гра, про яку не знав уряд" [21, 145].

За таких обставин, коли польська і радянська делегації узгоджували останні питання перед підписанням попереднього миру, за висловлюванням голови делегації УНР С. Шелухіна "Україна почувала себе ізольованою і покинутою. 12 жовтня 1920 року в Ризі був підписаний договір між Польщею з одного боку і РСФРР та УСРР з іншого про перемир'я і умови миру. За попереднім миром польський уряд визнавав "незалежність України".

Ще у квітні 1920 року визнав Директорію верховною радою в Україні, а в жовтні цього ж року відмовився від її підтримки як організації, що боролася державного устрою УСРР, договірної на Ризьких сторони, це передбачалося в статті 2, за якою сторони зобов'язувалися не створювати і не підтримувати організацій, що ставлять за мету збройну боротьбу з іншою договірною стороною. Це була значна перемога радянської дипломатії, тому що в першому міжнародному договорі було визнане існування УСРР. За преміальним миром договірної сторони зобов'язувалися включити в кінцевий мир постанови про гарантування національним меншинам вільного розвитку, мови, виконання релігійних обрядів, про вільний вибір громадянства, про обмін військовополоненими, про амністію, про взаємну відмову покриття воєнних витрат, про повернення Польщі предметів культури мистецтва, вивезених за часів розділів Польщі в Росію, про відшкодування Польщі збитків періоду революції та громадянської війни в Росії й Україні. За додатковим протоколом, включення до преміального миру, радянська сторона зобов'язувалася компенсувати Польщі її активну участь в житті Російської імперії золотом, сировиною, фактично за рахунок природних ресурсів України і Білорусії.

Незважаючи на заяви польських делегатів, що відношення до України залишається як до союзного народу, амбіції польських політиків цим договором не обмежилися. Так, виступаючи 14 жовтня 192 р. в сеймі, прем'єр-міністр Польщі В. Вімос зазначив: "Мир, підписаний в Ризі 12 жовтня, не задовольняє повністю аспірацій польського народу, він залишає поза кордонами Польщі велику кількість поляків".

Наприкінці осені 1920 р. уряд Польщі, визнавши УСРР і надалі допомагав Директорії матеріально і фінансово. Допомога Польщі армії УНР викликала протест з боку радянського уряду, і на засіданні конференції голова радянської делегації погрожував, що йдучи за Петлюрою, Червона Армія може опинитися в Польщі. Серед польських політичних кіл переважала тенденція до закріплення територіальних надбань, здобутих в Ризі, тому за наказом головнокомандуючого збройними силами Польщі 21 жовтні 1920 р. всі українські військові частини під загрозою інтегрування були залишити польську територію. Уряд Директорії на польських теренах, згідно з рішенням Ради міністрів Польщі від 6 грудня 1920 р., перебував як приватний, без права функціонування окремих урядових установ". 2 листопада 1920 р. припинила свою діяльність в Ризі УНР. Голова делегації А. Шахунін зауважив на зміну зовнішньополітичного курсу уряду Польщі, неефективну діяльність українських дипломантів у Варшаві та обережну в українському питанні політику Антанти.

Після військової поразки армії УНР доля України цілковито залежала від рішень Ризької конференції, яка продовжила свою роботу 12 листопада 1920 р. був підписаний протокол про передачу польській стороні 70% волинського цукру в обмін на ліквідацію "польського коридору" (передбаченої миром 15-кілометрової нейтральної зони). Більше того, радянського делегація пропонувала сплатити частину боргу Російської імперії збільшенням експорту зерна, концесіями на розробку криворізької руди.

Про маріонетко вість українського представництва в Ризі свідчить голова радянської делегації в Москву: "Я згідний, якщо ми вважаємо за потрібне... попри всякий юридичний зміст і через повагу до інтересів пролетаріату... підтримували ілюзію незалежної від РСФРР України". У наступній телеграмі А. Іоффе повідомив: "Наступає закінчення роботи, потрібно негайно вислати перекладача або інакше я не в стані буду скласти український текст".

Важке внутрішнє становище радянської Росії, переважання мирних настроїв в обох країнах сприяли прискоренню переговорів. Заключним актом радянсько-польської конференції стало підписання 18 березня 1921 року Ризького миру. Деякі історики-дослідники називають Ризький мир другим Андрусовим, тому що польський уряд ідеї українсько-польського союзництва протиставив концепцію поділу з Росією українських земель.

3.2. Територіальні наслідки війни 1920 року

Проведений у Сілезії, Варшаві та Мазурах плебісцит виявив несприятливим для Польщі. Основна частина середньовічних польських земель на заході залишилося за Німеччиною. Польща зберігала здобула перемогу в українсько-польській війні 1918-1919 рр. І окупувала майже всю Білорусію та українські землі по Збруч і Горинь. Опинившись влітку 1920 р. на краю загибелі у двобої з налаштованою на "світову революцію" Червоною Армією, польська держава витримала військовий тиск і відповіла ударом на удар. Звичайно "чудо на Віслі" пояснюється не військово-економічними перевагами Польщі, а крахом авантюристської політики воєнного комунізму в радянських республіках.

Завоювання на сході були підкріплені дипломатичними методами. Зокрема, про відсутність домагань на українські землі під польським контролем офіційно оголосили і УНР (Варшавський пакт), і УСРР та РСФРР (Ризький мирний договір).

18 березня 1921 року в Ризі був підписаний мирний договір між Польщею та Радянською Росією. Польща визнавала УСРР. До Польщі відійшли українські землі, обіцяні їй Петлюрою у Варшавському договорі: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. Доля Галичини під час підписання мирного договору не буда вирішена. У договорі було обумовлено заборону перебування на території Польщі антирадянських організацій.

За ризьким мирним договором 1921 року Волинська губернія була поділена на дві частини: Західна Волинь з Поліссям відійшли до Польщі, а Східна Волинь (Житомирщина) залишилась у складі УСРР.

Також у Ризькому трактаті біла постанова про права української та білоруської меншин у рамках польської держави. Договір постановив, що особи російської, української та білоруської народностей мають право, у рамках внутрішнього (а значить польського) законодавства плекати свою рідну мову, організувати й утримувати своє власне шкільництво, розвивати власну культуру і з тією метою закладати власне виробництво, розвивати власну культуру і з тією метою закладати власні товариства і спілки.

Доля Галичини у Ризі вирішена не була.

12 лютого 1923 року польський сейм у зверненні до західних держав постановив за вимогу узаконити умови Ризького договору від 18 березня 1921 року як чинила господарської і політичної необхідності, неодмінної умови стабільності в Європі. Водночас уряд В. Скіфського оголосив декларацію, в якій пообіцяв на підставі Конституції 1921 року врегулювати відносини у Східній Галичині і захищати права місцевого українського населення. Цього було досить, щоб Рада послів Антанти в Парижі 19 березня 1923 року надала Польщі всі юридичні права на володіння Східною Галичиною і офіційно визнала східні кордони Польської держави, встановлені Ризьким мирним договором.

Loading...

 
 

Цікаве