WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Києво-Могилянська Академія - Курсова робота

Києво-Могилянська Академія - Курсова робота

"Прощальна елегія" полонила серця читачів, її переписували віршами й прозою, перекладали різними мовами в різних країнах аж до Англії.

Бібліотека, що комплектувалась протягом двох століть, являла собою унікальне зібрання світового значення, на якому вигострювали свій розум вихованці Академії. Вона відіграла важливу роль не тільки у формуванні знань і світогляду багатьох поколінь викладачів і студентів, а й мала вплив на розвиток української культури взагалі, її скарби були відкриті для всіх охочих. За академічними правилами "...бібліотекок вчителям у всі дні й години користуватися не забороняється, а учням іншим бажаючим — у визначені дні й години". З фондів бібліотек" Академії розпочали своє існування книгозбірні Переяславського Чернігівського колегіумів. А численні вихованці Академії, яким було прищеплено любов до книги, стали невтомними збирачами власних: бібліотек, які, у свою чергу, заповітами їх власників поклали почате численним бібліотекам навчальних закладів України й Росії. На жаль бібліотека Академії не збереглася до нашого часу. Значно постраждала вона від пожеж. Тільки 1780 р. згоріло близько 9 тис. томів, 1811 р.т близько 1000, а з ними — ті цінні відомості, які, можливо, пролили б більше світла на нашу історію. У 1920-х рр. із закриттям Духовна академії бібліотека була розформована, її книги потрапили до різних книгосховищ. Частина їх знаходиться нині в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. На деяких з них можна побачити автографи власників — професорів, ректорів Акадамії, її покровителів, меценатів.

4. Козацькі літописці – вихованці Києво-Могилянської академії

Виділення історії в самостійний предмет відбувалося в Академії поступово, одночасно зі становленням самої історичної науки, відокремленням її від історичної повісті й літописання.

Певний час історичні знання студенти набували в класах поетики й риторики, де їм рекомендувалися окремі історичні праці для перекладу або як взірець художнього стилю, красномовства тощо. Таким чином відбувалося знайомство з історією народів світу, їх суспільними відносинами, культурою, міфологією і т. ін. З часом в Академії зростає інтерес до власної, української історії. Цьому значною мірою слугували ті політичні й культурні зрушення, які відбувалися в Україні на початку XVII ст.— боротьба за національну незалежність, пошуки власного місця серед європейських держав.

До історичних фактів звертаються автори полемічних творів. Широкого розголосу набули "Протестація" (1621) Йова Борецького, Копинського та Ієзекіїля Курцевича, "Палінодія" (1622) Захарії Копистенського, "Вірші на жалосннй погреб... Петра Конашевича Сагайдачного" (1622) Касіяна Саковича, Сильвестра Косова, "Тератургіма" Афанасія Кальнофойського, низка творів Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького, членів Лаврського гуртка Єлисея Плетенецького, Петра Могили та ін.

Автори цих праць проводили ідею безперервності історичного поступу від Київської Руси до сучасної їм України, оспівували такі поняття, як Вітчизна, народ, його земля й віра, славили їх захисників — від руських князів до козацтва і його гетьманів. Такі праці пробуджували свідомість українців, спонукали до роздумів і до дії.

У другій половині XVII ст. зростає значення Академії як осередку історичної й суспільно-політичної думки. Історичні праці пишуть Інокентій Ґізель, Йоаникій Ґалятовський, Теодосій Софонович, Данило Туптало (Димитрій Ростовський). Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, творення власної незалежної держави, участь у цих історичних звершеннях усіх, кому була небайдужа доля вітчизни, викликали потребу розповісти про побачене, почуте, пережите своїм дітям, нащадкам, історії. З'являється безліч різних творів на історичну тематику — переказів, повістей, легенд, історичних пісень, дум, щоденників, хронік, хронічок та літописів. Вони були найбільш правдивими. На жаль, більшість їх втрачена. Деякі увійшли до складу Густинського, Львівського, Київського, Острозького, Межигірського літописів.

Почесне місце серед них посідає Теодосій Софонович (р. н. невід.— 1677). Вихованець Академії, її професор, пізніше, за сприяння Богдана Хмельницького, ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря. 1672—1673 рр. він пише свою "Кройніку з літописців стародавніх". Автор викладає в ній події в Україні з давніх часів до 1673 р. в контексті історії Литви й Польщі. Як зазначав сам Софонович, написав він свою "Кройніку" "руським синам, бо кожному потрібна річ про свою вітчизну знати, звідкіля Панство руське, з початку ставши, де цього часу йде, й іншим, питаючим, розказати, бо людей, що свого роду не знають, за дурних вважають".

Цілу епоху в становленні історичної науки в Україні складають так звані Козацькі літописи, авторами яких були вихованці Академії.

Роман Ракушка-Романовський, або Самовидець (бл. 1622—1703). Брав участь у Визвольній війні Богдана Хмельницького. Обіймав різні: військові посади від сотника до генерального підскарбія (за гетьманг І. Брюховецького), виконував дипломатичні доручення в уряді гетьмана Петра Дорошенка. 1676—1702 рр. жив у Стародубі, де мав парафію. Саме тут написав свій "Літопис Самовидця" — одну з найвидатніших історіографічних і найдостовірніших пам'яток XVII ст., яка лягла в основу багатьох пізніших літописів аж до "Історії Русів".

Григорій Трав'янка (поч. 1670-х —1738). По закінченні Києво-Могилянської академії розпочав службу як рядовий козак, згодом сотник, полковий осавул, полковий суддя, полковий обозний і полковниі Гадяцького полку. Брав участь у військових походах. Загинув 1738 р. І Російсько-турецькій війні 1735—1739 рр. у бою при Гайман-Долин (тепер с. Балки Запорізької обл.).

Свій літопис, датований 1710 р., Граб'янка назвав "Дійствія презільної ... брані Богдана Хмельницького" і присвятив його "...в пам'яті послідуючого роду,... щоб знаменні події не прийшли в крайнє забуття". Автор прагнув розкрити роль козацтва у Визвольній війні україн ського народу, визначити місце України у всесвітній історії, довести вагоме значення історичної науки у житті суспільства й особливо - знань з рідної історії. Посилався на "Літопис Самовидця", поему польського поета Самуїла Твардовського й Веспасіана Коховського", на польських хроністів: Мартіна Кромера, Мартіна та Йоахіма Бєльських, Мацея Стрийкоя ського, німецьких істориків Йогана Гібнера й Самуеля Пуффендорфа розповіді очевидців. Праця Граб'янки являє собою предтечу науково монографії. Збереглася в численних списках XVIII ст.

Самійло Величко (бл. 1670 — після 1728). Навчався в Києво-Могилянській академії. Служив у Глухівській генеральній канцелярії старшим канцеляристом і в домі генерального писаря Василя Кочубея. Свій літопис "Сказаніе о войні козацкой з поляками через Зіновп Богдана Хмельницкого" (Літопис Величка), над яким трудився кількг років, завершив у селі Жуки на Полтавщині 1725 р. Присвятив свою працю Визвольній війні 1648—1657 рр., особі Богдана Хмельницького й добі Руїни. Як і попередники, використав численні матеріали: поема Самуїла Твардовського "Wojna domowa", яку виправив і доповнили даними з козацьких літописів, опрацював "Вступ в історію європейську" Самуеля Пуффендорфа, польські хроніки Гваньїні, Мартіна Кромера; посилався на вітчизняних письменників-могилянців Данила Туптала, Йоаникія Ґалятовського, Симеона Полоцького; наводив уривки з поетичних творів Лазаря Барановича, Івана Величковського Праця Величка, як і Граб'янки, це і літопис, й історичне дослідження й художній твір.

Всі три літописи написані книжною українською мовою і являють собою прообраз сучасних наукових монографій.

Автори їх, навчаючись у Києво-Могилянській академії, чудово оволоділи законами риторики, правилами версифікації, опанували методику викладу історичного матеріалу.

5. Що ви знаєте про випускника КМА Петра Івановича Прокоповича?

Петро Іванович Прокопович (10.07.1775-3.04.1850). Родом із с. Митченки, що на Чернігівщині. Після закінчення Академії повернувся в рідне село. Зайнявся бджільництвом. 1814 р. першим у світі винайшов рамковий вулик і отримав чистий мед без попереднього знищення розплоду й бджіл, 1828 р. у с Пальчики, неподалік Батурина, організував школу бджільництва. Вона була єдиною на той час у Європі. Тут учні набували практичних знань, вивчали медоносні рослини, засоби лікування бджіл, створення їх кормової бази тощо. За 50 років існування школа підготувала 640 спеціалістів-бджолярів. Дослідники вважають, що "історія бджолярства після Арістотеля подібної подібної особистості не знала".

Loading...

 
 

Цікаве