WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Києво-Могилянська Академія - Курсова робота

Києво-Могилянська Академія - Курсова робота

Український вірш завоював собі право в усіх видах літературної творчості. Віршування називали "мовою Богів", віршами пишуть передмови, похвали на шляхетські герби, віршують календарі, частини граматик, навіть цілі твори, як-то "Богородиця діво радуйся" Йоана Максимовича тощо.

Академічна поезія дедалі виразніше набуває громадсько-політичного змісту, живиться народною творчістю і, в свою чергу, справляє неабиякий вплив "на широкі кола людей... на співців, боянів народу, козацтво".

Від Олександра Митури і Касіяна Саковича до Григорія Сковороди творилася академічна, власне київська поетична школа Відомими її представниками були: Касіян Сакович, Лазар Баранович, Теофан Прокопович, Георгій Кониський, Митрофан Довгалевський, Стефан Яворський, бароковий поет Іван Максимович, поет і етнограф Климентій Зіновіїв, славетний Григорій Сковорода й багато інших, їхня творчість справила великий вплив на літературне й загалом культурне життя не лише України.

На "російський ґрунт" прищепили в XVII ст. "руський вірш" могилянці Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Теофан Прокопович; на культурне життя Білорусі великий вплив мала творчість Георгія Кониського, Молдови — Стефана Почаського й Паїсія Величковського, Сербії — Михайла Козачинського та інших могилянців.

Любов'ю до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Київської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьсьогодні безцінне "Слово о полку Ігоревім". В рукописі, зробленому зі списку XV ст., "Слово" зберігалося в одному з "Хронографів" в бібліотеці вихованця Академії Івана (Іоїля) Биковського (1706-25.08.1798). Як і багатьох інших могилянців, його було викликано до Росії, де він працював у Шляхетському кадетському корпусі (С-Петербург), згодом мандритом архімандритом Спасо-Ярославського монастиря і згодом став архітектором Ярославської семінарії. І завжди з Биковським була його бібліотека, якою він дозволяв користуватися всім книголюбам. Так "Слово" потрапило до рук доброго знайомого архімандрита, відомого збирача давніх рукописів обер-прокурора Синоду О. Мусіна-Пушкіна. Після опрацювання його палеографом та археографом М. Бантишем-Каменським, також вихованцем Академії, "Слово" було видане 1800 р. під назвою "Героическая песнь о походе на половцев удельного князя Новгород-Северского Игоря Святославича..."

Поезія, що творилася в Академії і поза нею її вихованцями, була тісно пов'язана з народною творчістю. Багато "шкільних" пісень стали народними. Це дума "Всі покою щиро прагнуть (Самі себе звоювали"), пісні "Ой, горе тій чайці", "Бідна моя головонька", творцем яких вважається Іван Мазепа, "Дума козацька про Берестейську битву 1651, 31 липня", пісня "Їхав козак за Дунай" та багато інших. Деяким судилося довге життя і за межами України, зокрема в Австрії, Німеччині, Франції. Так, пісня "Їхав козак за Дунай" і до сьогодні не залишає байдужими її виконавців і слухачів. А патріотичний зміст творів свідчить про те, що в Академії прищеплювалась вихованцям повага до народних героїв, любов до Батьківщини і її захисників.

2. Напишіть про навчання і життя студентів Києво-Могилянської академії

Навчальний рік в Академії, як і в інших європейських університетах, розпочинався 1-го вересня. Але шукачі знань часом приходили "не за правилами": у жовтні чи грудні, "після Різдва Христового", а то й у квітні чи травні. Але в Академії їх приймали.

Не було й вікових обмежень. Так, у списках учнів граматичних класів можна побачити хлопців від 10-11 до 24 років. Деякі богослови закінчували навчання, маючи 30 і більше років. Тобто в Академії з розумінням ставилися до можливостей різних сімей відпустити дитину чи парубка з дому на навчання в той чи інший час.

З новоприбулими префект проводив співбесіду — "отведывал память и остроумие". Академічні інструкції попереджали: "Якщо попадеться зовсім тупий, не приймати, бо літа втратить, а нічому не навчиться, а тим часом гадатиме, що він мудрий. А якщо котрий прикидатиметься тупим, щоб його відпустили додому, досвідчений вчителі знайде як його спокусити й істину вивідати". Тобто Академія дотримувалася просвітницьких ідей — дати знання якнайбільшій кількості молоді. Після тестування префект направляв прибулого до того чи іншого класу. Там їхній учитель, він же наставник, записував до "реєстрів акуратних", зазначаючи "якого стану", "коли і звідки прибув" "скільки від роду літ" і "чий він син".

Уроки (лекції) тривали 1 годину. З 8-ї ранку до 6-ї вечора всього було 8 уроків з перервою на 2 години. Організацією навчання займався префект, він, як і ректор, мав право контролювати уроки й знання студентів. Зважаючи на те, що в граматичних класах завжди було багато учнів — до 100 і більше, учителю призначався помічник із старших студентів — аудитор. Обов'язком аудитора було перевіряти наявність учнів у класі та виконані ними домашні завдання — окупації. В окупаціях аудитор зазначав: S (scit) — знає, ns (non scit) — не знає, еr — помилився, nt (non totam) — не все завдання, рns (рrorsus non scit) — не знає нічого, пr (non scit) — не здавав урок. З поміткою "соrrecta", аудитор здавав зошити вчителю. Старшим над аудиторами був аудитор аудиторіс також зі студентів.

Були й інші виборні посади серед студентів: дзвінник — будив бурсаків і дзвонив до початку і закінчення уроку; калефактор (від лат. робити гаряче) — призначався, як правило, з ледачкуватих студентів, він носив із собою щось на зразок сагайдака з різками й лінійками і за наказом учителя виконував дрібні покарання. Окрім того, він мав топити в класі й бурсі грубки.

Кожної суботи учні граматичних класів тримали своєрідний іспит з матеріалу, пройденого за тиждень — суботівки. Підсумовувалися домашні (окупації) й урочні (екзерциції) завдання, учні читали й перекладали з іноземних мов, демонстрували знання граматичних правил, статей Катехізису тощо. Студенти класів поетики й риторики зачитували зроблені ними переклади з іноземних мов, написані вірші й промови, розв'язували логічні й математичні задачі. Філософи й богослови не підлягали суботньому контролю, їхні знання оцінювалися під час диспутів.

Диспути вважалися складовою навчального процесу. Поділялися вони на ординарні, де в присутності академічного керівництва й професорів захищалися так звані малі дисертації, й урочисті, публічні, де студенти захищали свої філософські чи богословські дисертації перед опонентами в присутності покровителя Академії — митрополії ректора, префекта, усіх професорів і студентів старших класів, а також — усіх охочих взяти в них участь як опоненти або просто послухати "вчене слово".

Учасники диспуту повинні були проявити високі знання предмета й суміжних наук, уміння користуватися різними засобами впливу на слухачів, тонкощами логіки й риторичного мистецтва й, безумовно, культурою ведення дискусії.

Здебільшого диспути присвячувалися тій чи іншій поважній особі, що зазначалося в тезах (конклюзіях) диспуту, які потім підносилися патрону та іншим знатним гостям. Проводилися диспути надзвичайно урочисто. Митрополит виїздив з Лаври каретою, запряженою восьмериком, у супроводі золотої коругви магістрату, що знаменувало урочистий момент; за ним тягнулися у більш скромних каретах різного сану й рангу духовні й цивільні особи, а за ними котили вже вози обивателів київських і батьків студентів. На подвір'ї Академії гостей зустрічав хор та інструментальний оркестр студентів. Коли митрополит ступав на подвір'я, дзвонили у дзвони Богоявленського монастиря, а за ними — всіх подільських церков. В конгреґаційній залі проголошувалися на його честь вітальні орації й декламації. Після цього розпочинався сам диспут. Німецький протестантський пастор Христофор-Вільгельм Хегельмайєр, який бував у Києві в 1730-х рр., часто відвідував Академію, знав її професорів, проводив з ними тривалі бесіди на філософські й богословські теми, брав участь у диспутах, про хід диспуту писав у своїй книзі "Безсторонні повідомлення про різноманітні визначні пам'ятники Російської імперії" (Штутгарт, 1739): "Коли закінчено зі звичайними (ординарними) опонентами, яких буває три, тоді виступають запрошені екстраординарні, серед яких часто бував і я. Не було жодного диспуту, на який я, коли перебував у Києві, не був запрошений деякими студентами. Це дозволяло мені як у філософських, так і теологічних матеріях висловлювати свою думку, хоча мене могли сприйняти за єретика". Побоювання пастора були марними, бо в Академії панував дух толерантності, терпимості до чужих думок і людей іншої віри, що й відзначив Хегельмайєр. Завершувалися диспути урочистим богослужінням і сальвією (феєрверком). Загалом, оцінюючи стан ученості в Україні й Росії, Хегельмайєр писав: "На підставі правдивих свідчень я вважаю цю націю схильнішою і здібнішою до вченості, ніж власне росіян" і що "в козацьких душах зростає потяг до високих і кращих справ та мудрого знання". В кінці року на основі поточного контролю виставлялися річні оцінки. Так, у графі студентського реєстру "какого учення" класу інфими за 1736/37 навчальний рік значаться: "доброго", "мерного", "худого", "тщательного", "не слабого", "слабого", "безнадежного"; у графі "какого состояния": "мерен в состоянии, в учений мало надежен", "изрядного состояния й доброй надежды", "постоянен, к ученню иссело охочий", "добронравен, в учений скоропостижен" і т. п.

Loading...

 
 

Цікаве