WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Києво-Могилянська Академія - Курсова робота

Києво-Могилянська Академія - Курсова робота

  1. Що ви знаєте про письменників і поетів – вихованців Києво-Могилянської академії?

Здобувши ґрунтовну філологічну гідготовку, оволодівши іноземними мовами, студенти переходили до класів humaniora — поетики (1 рік), затим риторики (1 рік), де "прилучались до... справжньої гуманітарної освіти".

Поетика, як і риторика, що певний час викладалися нероздільно, розглядалися як засіб опанування знаннями словесності, літератури й красномовства. Основи поетики були розроблені ще в ренесансній Італії. Базувалися вони на античній спадщині літературно-теоретичної думки й літератури. Першоосновою їм послужили "Поетика" й "Риторика" Арістотеля й "Наука поезії" (Лист до Пізонів) Квінта Горація.

Ренесансні італійські поетики й риторики швидко поширилися по всій Європі. В Україну вони потрапили, головним чином, через нільські єзуїтські зразки. Але в Києво-Могилянській академії були добре відомі Арістотель і Горацій, і латинські, італійські й німецькі посібники, зокрема Марко Джіроломо Біди "Про поетичне мистецтво", Джуліо Скалігера "Поетика в семи книгах", Якова Понтано "Поетичні настанови" та ін. Професори Академії або суміщали два курси, або розділяли їх "огорожею" на "поетичні квіти" й "корисні туліанові плоди".

Кожен професор Академії складав свій рукописний курс лекцій. І найбільш ранніми виявленими на сьогодні підручниками риторики є ("Оратор Могилянський, прикрашений найдосконалішими ораторськими розділами Марка Тулія Ціцерона"), прочитаний Йосифом Комоновичем-Горбацьким 1635/36 навч. року. До його риторики входив також курс діалектики — ("Вступ до дослідження діалектичного вчення"). Йосиф Кононович-Горбацький (р. н. невід.— лютий 1653). Професор риторики й філософії, ректор (1642-46) Академії. Знавець мов, класичної літератури, філософ, мислитель, богослов. Його курс "Оrator Mohileanus" визначні" зміст і стиль творчості багатьох його послідовників — Інокентія Гізеля, Йоасафа Кроковського, Стефана Яворського, Теофана Прокоповича, Георгія Кониського. Перший друкований посібник з красномовства був укладений професором і ректором Академії Йоаникієм Ґалятовським (бл. 1620—12.01.1688). Він був одним із найосвіченіших людей України XVII ст. Його посібник з красномовства мав назву "Наука албо способ зложеня казаня", входив як додаток до циклу проповідей "Ключ розумінія" (Друкарня Києво-Печерської лаври, 1659). На думку Й. Ґалятовського, проповідь, зокрема церковна, повинна утверджувати людей у вірі, морально їх настановляти, але й — пробуджувати живу думку, розширювати уявлення про навколишній світ, примножувати знання. Одна з основних вимог до промовця: проповідь має бути зрозумілою і цікавою, для чого він має вдаватися не тільки до Святого Письма й творінь отців Церкви, а й залучати приклади з історії, природи, народних переказів тощо. "Використовуй,- пише Ґалятовський,— гисториі і кройники о розмаітих панствах і сторонах, що ся в них діяло і тепер що ся дієт, треба читати книги о звірах, птахах, гадах, рибах, деревах, зелах, камінях і розмаітих водах, коториі в морю, в ріках, в студнях і на інших місцях знайдуются і уважати їх натуру, властивості й скутки і тоє собі нотувати і аплікувати до своєи речі, которую повідати хочеш".

1705 р. Теофан Прокопович читає студентам Академії свій курс "Ое агіе Роегдсае ІіЬгі... Аппо Оотіпі 1705", 1706 р.- лекцій, які справили величезний вплив на подальший розвиток теоретичної думки й виховали плеяду послідовників. Серед них Ґедеон Сломинський, автор курсу поетики, слухачем якого був Григорій Сковорода; Митрофан Довгалевський.

Поетика розглядалася як мистецтво (талант) викладу віршами людських дій і почуттів й одночасно як наука про закони і правила поетики. Академічні поетики не були простим повторенням європейських дидактичних теорій, їх практичний літературний напрямок був тісно пов'язаний з українською поезією й драмою XVI— XVII ст., що виділяло українську літературу у загальноєвропейському культурному контексті. Прикладна частина академічних поетик й риторик зосереджувалася на тих жанрах, що мали найбільше практичне застосування. Найважливішим вважалися трагедія, яка повинна зображати дії і вчинки великих мужів, комедія — зображення з жартами життя звичайних людей, і трагікомедія як "проміжний жанр".

У класі поетики студентам викладалися загальнотеоретичні засади предмета, їх знайомили з творами Гомера, Горація, Овідія, Езопа, Арістотеля, Вергілія, Ціцерона, Сенеки, Петрарки, поетів доби Відродження (латиномовна поезія), польських поетів, а також — із правилами складання віршів (до 30 видів) класичного, середньовічного й новітнього стилю. Це: епопея, трагедія, комедія, елегія, ода (буколічна чи іделічна поезія), епіграма, сатира, також курйозний вірш, акровірш і т. ін. Найбільш студенти захоплювалися тими віршами, які можна було застосувати в житті: присвятити професорам, поважним особам, проголосити на різних урочистостях — громадських, церковних, академічних чи родинних святах, взяти з собою у мандри по містечках і селах для здобування коштів "на прокорм" тощо.

Тобто студенти розділяли думку професорів, зокрема Теофана Прокоповича, що поезія — наука потрібна, вона є джерелом пізнання життя народів, засобом натхнення громадян і воїнів, бо прославляє героїзм і мужність предків, а також відтворює різноманітні людські вчинки, побутові ситуації, взаємовідносини, що є повчальними у життєвих справах. Проте успіху поезія досягне тоді, коли буде мати певну форму й приноситиме насолоду.

Риторику в ті часи розглядали як універсальну науку про слово взагалі. Теофан Прокопович величав риторику царицею мистецтв, визначав її предмет як уміння добре говорити, володіти мистецтвом слова і мови, уміти дати відповідь на питання й переконувати. Красномовство, за Прокоповичем, має суспільну користь й одночасно виконує роль мистецтва, бо зворушує почуття людини, приносить насолоду. Головним авторитетом у питаннях риторики академічні вчені вважали Арістотеля, який першим сформулював закони ораторського мистецтва, але й надзвичайно шанованими були Сенека, Ціцерон, Курцій, Салюстій, Тіт Лівій, Вергілій, Овідій, Горацій, Плавт, Теренцій та представники новолатинського красномовства Мельхіор, Кипріян, Лактанцій, а також Йоан Золотоустий.

Ось деякі поради з риторики, викладені Прокоповичем у розділі "Про закони і правила належного ведення диспуту" в курсі "Логіка для навчання української молоді, що вивчає одне і друге красномовство на благо релігії і Батьківщини, викладене... у Києві, славній православній; Могилянській академії року 1706":

"...Дуже важливо глибоко вивчити питання, про яке буде дискусія, а також точку зору супротивника.

Кожна сторона якнайбільше має піклуватися про ясність мови, уникати всього, що робить мову темною і двозначною.

Не треба зловживати словесними прикрасами та показним блиском — це завжди викликає підозру в хитрощах. Відшукати істину можуть лише простота й щирість.

Подумай також про те, що буде відповідати на твої запитання опонент, передбач його несподівані відповіді.

Але насамперед необхідне суворе і старанне дослідження власних тезисів — на істинність, на помилки.

Дотримуватися миру й спокою, стримувати безладний крик... Чи від крику аргументи стають переконливішими, а відповіді мудрішими?

Скромність і дружня прихильність між тими, хто сперечається повинні зберігатися як непорушний закон... Міра у всьому — найкраща річ!"

Студенти жадібно ловили настанови своїх учителів, оволодівали мистецтвом складання промов — поздоровчих, вітальних, похвальних судових, урочистих — на іменини, на одруження, на випадок перемоги, на одержання нагороди, титулу, а також — прощальних, на смерть тощо. Класи поетики й риторики завжди були переповнені, часом в них навчалося більше 270 осіб, як це було 1764/65 навчального року, тоді як в інших — від 90 до 160 учнів.

В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання — читання віршів різних епох різними мовами, в їх числі й власних, викладачами та студентами; увінчання вправних віршотворців лавровими вінками з присвоєнням звання "лавроносного поета" (лауреата). Жодне академічне свято, жодна знаменна подія в Академії чи місті не відбувалися без орацій і декламацій. Дні ангела митрополита-покровителей" ректора, префекта чи професора, церковні свята — особливо Різдво Великдень, Благовіщення й Богоявлення — відвідини Академії почесними гостями, вибори (промульгації) до студентського товариства (Конґреґації), обрання й висвячення ректора й архімандрита, походи за місто — все це було благодатною нагодою для віршування, для виявлення молодих талантів, справжнім поетичним святом для студентів і їхніх прихильників — киян.

Прилучення до загальноєвропейської літератури й історії сприяло появі в Академії багатомовної поезії різних стилів. Проза й поезія творилися українською, польською, латинською мовами. З кінця XVII ст. автори поетик все більше звертаються до вітчизняних джерел. У своїй поетиці Т. Прокопович зазначав: "За наших часів поширився звичай, аби професори обох гуманітарних дисциплін подавали своїм учням науку не за чужими формулюваннями, а беручи її з власної скарбниці знань". Український силабічний нірш поступово стає панівним (Теофан Прокопович, Митрофан Довгалевський, Ґедеон Сломинський та ін.). Професор риторики Митрофан Довгалевський у поетиці "Сад поетичний..." найбільш повно порівняно зі своїми попередниками виклав особливості українського силабічного вірша, дав пояснення його структури, краси та інших достоїнств.

Loading...

 
 

Цікаве