WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Громадянські війни в Англії в 17 ст. - Курсова робота

Громадянські війни в Англії в 17 ст. - Курсова робота

Тоді в березні 1629 р., виразивши відкриту непокору королеві, що наказав відстрочити парламентську сесію, нижня палата оголосила, що всякий, хто введе нововведення в релігію, хто "спонукає накладати й стягувати" мита, не затверджені парламентом, хто добровільно внесе або сплатить такого роду мита, повинен бути визнаний "зрадником вільностей Англії й ворогом батьківщини". Без обговорення палата одноголосно прийняла ці речення, і її члени покинули зал засідань.

У відповідь на цю революційну акцію Карл розпускає парламент для того, щоб, як він сподівався, не збирати його зовсім.

Найважливішою передумовою суспільно - політичного конфлікту стали релігійні протиріччя. Політика абсолютистського уряду була спрямована на зміцнення позиції англіканської церкви й практично на примус суспільства брати участь у культі державної церкви. Були розширені склад та повноваження Високої комісії, вона одержала право розгляду взагалі будь-яких релігійних справ, цензурних питань, з 1613 р. - навіть скарг дружин на невірність чоловіків. Примусовість релігійної політики поширилася й на іноземців, що тягло розрив фінансових і торговельних відносин з Голландією, настільки важливих для Англії тієї пори.

У той же час із XVI ст. в Англії, особливо на півночі, у Шотландії зміцнився плин протестантизму, кальвінізму. Склалася особлива ідеологія – релігійного й політично одночасно – пуританізму, прихильники якої не приймали державно-підконтрольної церкви й священиків, наполягали на повнім церковному самоврядуванні громад й, у підсумку, проголошували хоча б часткове вивільнення громадянина з-під влади держави. Ряд невдалих політичних рішень Якова й Карла, спроби примиритися з Іспанією на династичній основі, шлюбний сполучник з католицькою Францією, включаючи таємні угоди про послаблення при англійському дворі католицьким священикам, - все це викликало небувалий ріст суспільної опозиції.

Криза відносин абсолютистської державності й суспільства знайшла конкретний вид протистояння корони й парламенту.

Яків і Карл послідовно відстоювали прерогативи корони й пріоритет почав абсолютизму на шкоду історичної конституції Англії. Практичний вплив парламенту на державні справи ослаб: з 1611 по 1640 р. парламент у цілому не засідав і двох років. Корона воліла обходитися без парламенту, тому що зустрічала в ньому постійну опозицію. І не могла обходиться без схвалених парламентом податків і субсидій, тому що опозиційне населення відмовлялося платити податки, і суди займали в цьому двояку позицію, дотримуючись принципів "загального права".

У жовтні пройшли вибори нового парламенту, а 3 листопада 1640 р. відкрилися його засідання. Цьому парламенту призначено було стати Довгим. З початком його засідань почалася по суті нова глава англійської історії - історії Великої соціальної революції [3].

2. Перша громадянська війна

Щоб убезпечити себе від несподіваного наказу про розпуск, Довгий парламент прийняв два важливих акти: так званий трирічний акт, що передбачає регулярне скликання парламенту кожні три роки незалежно від волі короля, а також акт, відповідно до якого даний парламент не може бути розпущений інакше як по його власному рішенню.

Улітку 1641 року парламент розганяє політичні трибунали абсолютизму - Зоряну палату й Високу комісію.

Скасовується юрисдикція Таємної ради й обмежується його компетенція взагалі.

Узаконюється, що ніякий податок і ніякі мита не можуть бути стягнені без згоди парламенту.

Проголошується незалежність суддів від корони і їхня незмінюваність.

У розпачливій спробі зупинити революцію Карл І особисто звертається в нижню палату з вимогою видачі лідерів опозиції, але зазнає невдачі.

Із середини 1641 р. через всі конфронтації, що підсилюється, Довгий парламент бере на себе виконання урядових функцій. Парламент самовільно розпоряджається скарбницею й військовими справами [5].

Довгий парламент повідомляє про розпущення королівської армії й створює парламентську. У парламентській армії висунулася плеяда талановитих генералів. Одним з найбільш видних став Олівер Кромвель (1599 - 1658).

В 1646 р. Карл І змушений був здаватися шотландцям, а ті видали його парламенту.

Перемога парламенту в громадянській війні не відкрила масам знедолених доступу до землі. Анічогісінько не мінялося в привселюдно - правовому положенні низів. Як і раніше виборчим правом при виборах парламенту користувалися в селі тільки фригольдери з річним доходом 40 шил., а в місті - вузьке коло повноправних міських корпорацій, а в інших випадках - платники податків.

Отже, широкі маси міських низів, залишалися за рамками офіційно визнаного "народу Англії", тобто представленого в парламенті. Точно так само незмінною залишалася система правосуддя й судочинства з її дорожнечею, підкупом і залицяльником, так само як і повністю архаїзована система права, до крайності заплутана й до того ж фіксована на чужоземній мові - на латині.

Однак, обдуривши очікування широких демократичних низів, парламент при цьому не врахував одного - революція розбудила їх від політичної летургії.

До літа 1646 р. склалися основні конституційні вимоги левелерів. У документі, названому "Ремонстрація багатьох тисяч громадян", утримувалася розгорнута програма демократичного етапу революції:

1) знищення влади короля й палати лордів;

2) верховенство влади громад;

3) відповідальність цієї палати перед своїми виборцями - народом Англії;

4) щорічні вибори в парламент;

5) необмежена воля в парламент;

6) конституційні гарантії проти зловживання державною владою шляхом фіксування "природжених" прав громадян, які невідчужувані й абсолютні [8].

На цьому етапі революції левелери виступили глашатаями республіканізму, заснованого на принципах народовладдя, і тим самим вказали шлях до поглиблення демократичного змісту революції.

Перемога в першій громадянській війні й поразка монархії стимулювали відокремлення різних ідейних і політичних плинів у колах парламентських прихильників. Пресвітеріанська більшість парламентів прагнула до досягнення угоди з королем на основі історичної конституції й підтвердження Великої ремонстрації. Індепенденти, що становили меншість в парламенті прагнули закріпити верховенство парламенту, включаючи навіть можливість установити республіку. Згідно індепенденської ідеології, воля совісті вважалася природним правом людини, таким же, як взагалі воля думки; парламент же повинен був тільки очолювати систему незалежних і вільних громад, які вирішували б справи представницьким чином. У роки підйому революції в армії й серед міських низів позначився й новий плин - левелерів (зрівнювачів), лідером яких став Д. Лільберн. Левелери орієнтувалися на визнання народного верховенства й вільного управління народу на основі загального виборчого права.

3. Ситуація в Англії після першої громадянської війни

Полоном короля й падінням останніх роялістських опорних пунктів в Уельсі в березні 1647 року закінчилася перша громадянська війна. Перемога над королем викликала ріст авторитету армії Олівера Кромвеля, до якої населення вже безпосередньо зверталося з петиціями, скаргами, проханнями, ігноруючи парламент. У парламенті більшість становили пресвітеріане, що виявляли собою консервативне крило революції. Через свою позицію вони втратили значну частину населення, що підтримувало їх раніше. Також пресвітеріане становили більшість в "Комітеті обох королівств", що були фактично урядом на той момент. Вони вважали революцію вже закінченою й побоювалися її подальшого розвитку, що могло спричинити нові перетворення, а також втрату влади. Тому парламент чекав угоди з Карлом I. Король, що втратив владу у свою чергу, з огляду на складну обстановку в країні, а також сподіваючись на порятунок, затягував ці переговори й намагався ні в чому не поступатися: "Без моєї влади не може бути відновлений мир".

А ситуація в країні була дійсно складною. Крім негод, принесених війною, в країні була посуха, у парламенту не вистачало грошей на утримання армії й своєчасну виплату зарплати солдатам. Невдоволення жителів також викликав постій військ, коли населення повинне було розміщати в себе війська, а також харчуати їх. Парламент зобов'язався відшкодовувати всі витрати, але далеко не всі одержували гроші, до того ж зі значною затримкою. Все це, а також небажання пресвітеріан продовжувати революцію виразилося у відкритому зіткненні армії й парламенту.

4. Друга громадянська війна й індепендентська республіка

У травні 1647 р. на зборах армії сформувався особливий орган - Рада армії, що займався не тільки військовими справами, але й поступово ставав інститутом державного керування.

Loading...

 
 

Цікаве