WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Громадянські війни в Англії в 17 ст. - Курсова робота

Громадянські війни в Англії в 17 ст. - Курсова робота

Зміст

Вступ 3

1. Передумови - початок революції (конституційний етап) 5

2. Перша громадянська війна 10

3. Ситуація в Англії після першої громадянської війни 13

4. Друга громадянська війна й індепендентська республіка 14

5. Оголошення палати громад носієм верховної влади 19

6. Суд і страта короля 21

7. Проголошення республіки й створення Державної ради 22

8. Загострення боротьби між індепендентами й левелерами 24

9. Відновлення монархії 27

Висновок 29

Використана література 31

Вступ

Історія людства знає дати, високо підняті над низкою не тільки років, але й сторіч, дати, якими відзначені битви народів за волю. Однієї з них є Велика англійська революція середини XVII століття.

Це був воістину героїчний період в історії англійського народу, що збагатив своєю революційною творчістю скарбницю всесвітньо - історичного досвіду визвольної боротьби. Із цієї скарбниці революційної думки й революційної дії черпали історичні уроки соціальні й політичні мислителі наступних часів, причому не тільки в Англії, але й далеко за її межами.

Саме тому дана тема є актуальною, перша соціальна революція європейського масштабу, проголосила політичні принципи нового, буржуазного суспільства, шедшего на зміну феодальному старому порядку.

Аж до середини XIX століття прийшовший в Англію в 40-х роках XVII століття суспільний переворот залишалося в тлумаченні істориків подією майже виняткової національної, британської історії.

Однак із часом центр наукової полеміки в даній області змістився в іншу площину - проблема цієї революції поступилася місцем проблемам сугубо національної історії Англії в XVII столітті. У новому центрі її виявилися - і донині по суті залишаються - питання про причини, характер, соціальну природу подій, що розгорнулися в Англії в 40-х роках XVII століття. У цьому полягає проблемність даної теми, суперечки навколо Англійської буржуазної революції не стихають дотепер.

Наприклад, н. В.А. Томсинов у своїй статті "Юридичні аспекти англійської буржуазної революції. Законодавча діяльність "Довгого парламенту"" говорить про те, що англійська революція 1640 - 1660 р. не була фатально неминучою - вона цілком могла й зовсім не відбутися, але той факт, що вона все-таки відбулася, означає, що, в англійському суспільстві склалися для неї відповідні умови або передумови [2].

Він вважає, що економічні протиріччя, соціальні й політичні конфлікти, що існують в англійському суспільстві в перші десятиліття XVII ст. не мали такої глибини й сили, щоб їх не можна було вирішити еволюційним і мирним шляхом, без революції й громадянської війни.

Це аргументовано доводять і багато істориків.

Саме тому, головною метою моєї роботи є - розкриття причин, обумовили початок Великої буржуазної революції в Англії, її основні етапи, а також роль Англійської буржуазної революції в розвитку парламентаризму.

Для цього необхідно звернутися до передумов революції, розглянути основні етапи її розвитку, а також простежимо її роль у світовій історії.

Історію англійської буржуазної революції прийнято ділити на чотири етапи:

1. Конституційний етап (1640 - 1642 рр);

2. Перша громадянська війна (1642 - 1646 р.);

3. Друга громадянська війна (1646 - 1649 р.);

4. Індепендентська республіка (1649 - 1653 р.).

Кінцевим етапом цієї революції можна назвати - реставрацію монархії.

  1. Передумови - початок революції (конституційний етап)

На початку XVII ст., розвиваючись у сприятливих умовах, Англія виглядала в деякому відношенні країною набагато більш буржуазною, ніж феодально-кріпосницькою. Обгородження й збезземелювання встигли розділити сільську громаду й пролетаризувати значну частину селянства. Більших успіхів досягли промисловість і морська торгівля. За сторіччя, що передує революції, Англія в 14 разів збільшила видобуток кам'яного вугілля, друге - видобуток залізної руди й т.д. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головним предметом експорту з'явилася вже не вовна, а готове сукно. Виникали й швидко багатіли великі торговельні компанії, організовані капіталістично. Уже не рідкістю були підприємства, на яких під одним дахом працювали сотні найманих робітників [1].

Проте буржуазія була незадоволена. Вона тяготилася типовою для феодалізму урядовою опікою над виробництвом товарів й їхнім продажем, обмеженням числа підмайстрів й учнів, збереженням цехового ладу й перешкодами, які створювалися для мануфактурного виробництва. Постійне роздратування викликало відверте вимагання грошей, яким займався уряд то під видом довільних податків, то за допомогою нових мит, то примусовими позиками.

Предметом гострої критики стає система керування країною: позасудова юстиція, зосереджена в політичних трибуналах; постійні насильства над судами загального права; солдатські постої в будинках приватних осіб; жалюгідний стан збройних сил, особливо військово-морського флоту; ігнорування парламенту; зловживання всесильного й безчесного фаворита, герцога Бекінгема, і т.д.

Глибоке невдоволення існуючим порядком захопило англійське село, особливо копігольдерів, що становили не менше половини селянства. Обгородженнями й довільним збільшенням земельної ренти, непомірної величини платежами, стягуваними при переході землі в спадщину (файнами), землевласники або зовсім зганяли селян із землі, або перетворювали їх у здольників, що працюють на чужій землі за частину врожаю. Заодно з копігольдерами минулого й батраки - котери - найбільш принижена й експлуатована частина англійського селянства.

Революційна армія, що звалила короля й відкрила дорогу для буржуазного розвитку Англії, була переважно селянською армією, армією "залізнобоких".

Ознаки революційної ситуації виявлялися всюди - у селянських виступах і робітниках "безладдях", у відкритому опорі податковому обкладанню, у діяльності різного роду релігійних сект, що наполягали на розриві з офіційною церквою. Кризова ситуація з усією різкістю виявлялася й у парламенті. Сформована тут опозиція переходить у наступ на уряд.

Отже, перші ознаки опозиції, що зріла в парламенті, з'явилися ще в останні роки правління Єлизавети 1. У повний голос ця опозиція заявила про себе вже в першому парламенті її спадкоємця - Якова І, де предметом обговорення виявилася стрижнева проблема конституції - про граничні прерогативи, тобто виключних прав корони, і привілеях парламенту. Яків І був схильний розглядати парламент лише як підсобний інститут, що виник і функціонує по милості короля, що володіє абсолютною владою божественного походження. Відповіддю на ці домагання з'явилася "Апологія палати громад" - документ, складений палатою громад до "відомості" короля - чужоземця, що досить недвозначно затверджує, що король Англії не є ні абсолютним, ні незалежним від парламенту главою держави, конституційний пристрій якого засноване на визнанні парламенту верховним органом країни на чолі з королем, але аж ніяк не одного короля, що діє незалежно від парламенту. Рішуче відкидаючи сам принцип божественності королівської влади, палата громад підкреслювала, що влада смертного короля не є ні божественною, ні одноособовою [5].

В 1614 р. парламент був розпущений позастроково, чотири його члени посаджені у в'язницю. На нагадування про "права парламенту" король відповів, що є тільки милості, які можуть бути дані й можуть бути відібрані. Бурхливі сцени супроводжують парламентську сесію 1621 р. Король власноручно вириває з парламентських протоколів сторінку із протестом, розправляється з вождями опозиції.

Основні протиріччя між політикою короля й інтересами представлених у парламенті торгово-підприємницьких прошарків власницьких класів, що становили в парламенті громад опозицію цій політиці, складалися в питанні про границі королівської прерогативи, навколо якого велася боротьба практично у всіх парламентах Якова І і зводився в області внутрішньої політики до наступного: чи має король право вводити нові мита й примусове обкладання без ведена й згоди парламенту й стягувати їх? А в області зовнішньої політики - чи належний король "радитися" з парламентом, перш ніж уживати який-небудь крок у міжнародних справах?

Відповідь опозиції була однозначна: верховна влада належить не королеві поза парламентом, а королеві в парламенті, тобто отримавшому підтримку обох палат. Яків І навпаки, у відповідності зі своєю доктриною абсолютної влади короля вважав своїм "безперечним" правом обходитися в обох випадках без "ради" парламенту й, більше того, підтвердив цю доктрину на практиці, не скликавши після розпуску парламенту 1611 р. аж до 1621 р. жодного парламенту [2]. Це було власне кажучи нова для Англії форма абсолютної монархії, що імітувала "французький зразок".

Особливо пам'ятною стає парламентська сесія 1628 р. Ледь зібравшись, парламент приймає "Петицію про право", що містить ідею буржуазної конституційної монархії: ніяких податків без парламенту, ніяких арештів інакше, як за законом, скасування всіх і всяких надзвичайних судів. Прийнявши петицію й давши спершу на неї позитивну відповідь, король незабаром перервав сесію парламенту, мотивуючи цей акт "неприйнятним для королівської прерогативи" змістом "Петиції".

Loading...

 
 

Цікаве