WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Видатні вчені Стародавнього Риму - Реферат

Видатні вчені Стародавнього Риму - Реферат


Реферат
на тему:
Видатні вчені Стародавнього Риму
Великого розвитку в I - II століттях нашої ери отримали освіта й наука. У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років. Наступною ланкою освіти була "граматика", де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи "риторики", яку можна порівняти із сучасною вищою школою. Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. "Ритори" - вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.
У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової думки - власне Рим, Александрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген, Массилія. В Александрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах - славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і Арістотелем (Лікейон). Великими культурними центрами залишалися Пергам і Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр - Асклепіон.
Тепер, власне, про наукові досягнення. У другій половині I ст. Пліній Секунд написав велику "Природну історію", яка була першою енциклопедією з фізичній географії, ботаніки, зоології і мінералогії. У кінці I - на початку II ст. відомий римський історик Тацит у своїх двох творах "Діяння Публія Валерія Агріколи" і "Німеччина" описав побут і суспільний устрій племен Центральної Європи, які продовжували зберігати свою незалежність від Римської імперії.
У II ст. високого рівня розвитку досягла медична наука. Ще під час правління імператора Августа в Римі було створено школу для підготовки лікарів. Такі школи існували і в Малій Азії. У кінці II ст. прославився лікар Гален, який проводив досліди з вивчення дихання, діяльності спинного і головного мозку.
Нарівні з природними науками набули подальшого поширення астрономія та астрологія, але тут успіхів було не так багато, як в інших областях знань. Так, Клавдій Птолемей відмовився від геліоцентричної теорії Арістарха Самосського. Замість її він запропонував теорію, згідно з якою центром Сонячної системи була Земля, а Сонце й інші небесні тіла оберталися навколо неї. Пізніше ця теорія була запозичена християнськими теологами і стала основою середньовічного розуміння устрою Всесвіту. Астрологія була занесена в Рим з Месопотамії і була популярна у II і особливо у III століттях.
Головним філософським центром у I - II століттях залишалися Афіни. На перших етапах великою популярністю користувалися стоїцизм та епікурейство. Серед плебса популярністю користувалися бродячі філософи - кіники, які часто виступали з різкою критикою представників аристократії. Найбільш відомим філософом-стоїком у II ст. був імператор Марк Аврелій Антонін (121 - 180 р.р.). Роки його правління знаменні тим, що у цей час кризові явища всередині імперії ставали все більш інтенсивними, вищі суспільні класи відмовлялися будь-що змінювати для того, щоб зберегти існуючий суспільний лад. У стоїчній етиці вони бачили певні засоби морального відродження суспільства. У своїх роздумах "До самого себе" імператор проголошував: "Єдине, що перебуває під владою людини, - це її думки…Заглянь у своє нутро. Там, всередині, знаходиться джерело добра, яке здатне бити, не вичерпуючись, якщо до нього постійно докопуватися".
Природною, виразно матеріалістичною для свого часу філософією античності в Римі було епікурейство, яке значно розповсюдилося в останні роки Римської республіки і на початку імператорського правління. Основоположники цієї філософської течії, як, наприклад, Тіт Лукрецій Кар (95 - 55 р.р. до нашої ери), підтримували переконання ранніх представників атомістичного вчення і захищали основні принципи атомізму. Вони говорили про нестворюваність матерії як такої. З незнищенністю і нестворюваністю матерії, тобто з її нескінченністю у часі, вони пов'язували і нескінченність матерії у просторі. Атомам, згідно Лукрецію, властивий рух. Лукрецій намагався обгрунтувати відхилення від прямолінійного руху атомів. Разом з величиною і формою атомів, рух, на думку філософа, є причиною строкатості і різноманітності речей у світі. Душу Лукрецій вважає матеріальною - особливою сполукою повітря і тепла. Вона протікає через все тіло і утворена найтоншими і найменшими атомами.
ЛУКРЕЦІЙ, ТИТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus) (біля 99 - біля 55 до н.е.), римський поет, автор дидактичного епосу Про природу (De rerum natura). Лукрецій - римський громадянин, можливо шляхетного походження, судячи з виражень, у яких він присвячує свою працю видному державному діячу Гаю Меммію (претор у 58 до н.е.). Усе, що ми знаємо про життя Лукреція, зводиться до повідомлення св. Ієроніма, що, по всій імовірності цитуючи Світонія, говорить: "Наповнений любовним зіллям, Лукрецій позбавився розуму, у світлі проміжки він написав кілька книг, пізніше виданих Цицероном, і позбавив себе життя". Історія божевілля і самогубства Лукреція (що надихнула Теннісона на створення поеми Лукрецій) і роль Цицерона в його літературній долі зробилися предметом жарких суперечок. У листі брату Квінту, написаному в лютому 54 до н.е., тобто незабаром після смерті поета, Ціцерон згадує його поему, але лише для того, щоб визнати в ній "багато проблисків генія, але також і чимале мистецтво".
Поема Про природу є самим великої з викладів філософії, що дійшли до нас, Епікура (ок. 340-270 до н.е.). Вона складається із шести книг. У перших трьох установлюються фундаментальні принципи ("Ніщо не виникає з нічого", "Ніщо ніколи не гине"). Далі Лукрецій систематично викладає навчання про Уселеної, що складається з нескінченної кількості малюсіньких неподільних часток (атомів) і нескінченного порожнього простору, через которое вічно падають ці частки. Лукрецій затверджує також, що атоми не мають ніякі якості, крім визначеного розміру і форми, а всі інші сприймані нами властивості об'єктів (колір, запах, тепло і т.д.) виникають у результаті впливу на людські органи почуттів різних сполучень атомів. Усе, що утворено з атомів, у тому числі земля і небо, людські розум і душа, підданоруйнуванню, безсмертя душі - вигадництво. У наступних книгах ці принципи застосовуються для пояснення різних явищ. IV книга присвячена зору, слуху й іншим почуттям, а також любовної пристрасті, що дає автору можливість
Loading...

 
 

Цікаве