WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія розвитку, завдання та розділи Антропології - Курсова робота

Історія розвитку, завдання та розділи Антропології - Курсова робота

Величезне значення для розвитку знань про раси мали великі географічні відкриття XV і XVI століть. Їм передували подорожі веніціанця Марко Поло (1254-1323), що познайомило європейців з високою культурою китайського народу і перші зведення, що повідомило, про населення багатьох азіатських країн.

Одним з важливих для антропології наукових результатів далеких подорожей було перше безпосереднє ознайомлення європейців з мавпами. Так, супутник Магелана Пігафета (1598) писав, що на африканських берегах "водиться безліч мавп, що наслідуючи людським рухам роблять велику приємність знатним особам". Знання про африканських антропоморфних мавп у XVII ст. накопичувалися завдяки мандрівникам (наприклад, англієць Пуркас — 1625) і анатомам (голландець Тульпіус—1641, англієць Тайсон — 1699). Можливо, що описаний Пуркасом "понго" — це горила, а "энджеко" — шимпанзе. Об'єктами досліджень Тульпіуса і Тайсона були шимпанзе.

Названі дослідження послужили важливим матеріалом для обґрунтування надалі ідеї близькості предків людини до тварин. Ця ідея одержала свій розвиток у боротьбі матеріалізму проти ідеалізму у французьких філософів-матеріалістів XVIII ст. (Дідро, Гельвеції, Ламетри, Гольбах).

Одночасно з висловленнями сміливих здогадів про походження людини від тварин у XVIII ст. будувалися класифікаційні схеми. Найбільший натураліст Карл Ліней (1707-1778) виділив загін приматів, у який він помістив разом з кажаном, лемуром і мавпою також і людину. Йому ж належить і виділення виду Homo sapiens і його поділ на чотири раси.

Серед численних подорожей найбільш велике значення мали три плавання англійського мореплавця Джемса Кука, зроблені ним з 1768 по 1779 р. у Тихому океані. У результаті цих плавань було спростовано чисто умоглядне переконання, що панувало тоді в науці, в існуванні величезного континенту "Невідомої Південної землі" (у південній частині Тихого океану). Крім того, було відкрите східне узбережжя Австралії, були вперше нанесені на карту такі великі острови, як Нова Зеландія, Нова Каледонія і безліч інших великого і малого розмірів. Були зібрані зведення про природу острівного світу Тихого океану, про зовнішній вигляд і культуру його населення.

Найважливішим періодом у розвитку антропології й у її формуванні як особливої науки була середина минулого сторіччя. 60-і і 70-і роки XIX ст. характеризуються ростом інтересу до питань систематики людських рас, їхнього походження і розселення. У Парижі, з ініціативи Поля Брока, у 1859 р. ґрунтується Антропологічне наукове суспільство, при якому були організовані музей і Антропологічна школа. У 1863 р. ґрунтується Антропологічне суспільство в Лондоні, у 1864 р. — антропологічний відділ Суспільства аматорів природознавства в Москві. Пізніше аналогічні організації виникають у Німеччині, Італії й інших країнах.

У числі основних задач цих суспільств значиться вивчення людських рас. Увага широких кіл суспільства до расових розходжень у людини характерно для епохи імперіалізму — епохи остаточного територіального розділу світу між найбільшими капіталістичними державами і загострення протиріч між невеликою жменею пануючих націй і поневолених народів колоніальних і залежних країн. Колоніальна експансія європейських держав, різкі національні протиріччя в самій Європі в зв'язку з об'єднанням Німеччини і її перемогою у франко-пруській війні, загострення національного питання в царській Росії, війна Північних і Південних штатів Америки і пов'язане з ними негретянське питання — усі ці обставини надзвичайно підсилюють інтерес різних груп суспільства до проблеми расових особливостей у людини. У цей період прогресивні суспільні сили вступають у запеклу боротьбу з апологетами реакції, що відстоюють теорію нерівності рас. Расизм знаходить собі особливо благодатний ґрунт у середовищі американських і англійських полігеністів, що намагаються обґрунтувати законність торгівлі неграми, аргументами на користь "теорії" близькості темношкірих рас до тварин. Найбільш принципову і послідовну критику ці рабовласницькі погляди зустріли з боку російських революційних демократів, головним чином Н. Г. Чернишевського. Фактичне їхнє спростування було дано дослідженнями Н. Н. Миклухо-Маклая на Новій Гвінеї.

Висновок

Найбільшою подією в історії антропології була поява праць Чарлза Дарвіна "Походження людини" (1871) і "Про вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Вони були підготовлені насамперед ідеями еволюціоністів XVIII ст., працею Ламарка "Філософія зоології" (1809), працею самого Дарвіна "Походження видів" (1859), поруч робіт його прихильників — Гексиля, Геккеля й ін., а також успіхами археології палеоліту (Бушу де Перт), четвертинної геології (Ляйелль) і інших галузей знання. Роботи Дарвіна завдали нищівного удару телеологічним поглядам на людину, і в цьому — найважливіша сторона прогресивного значення його праць для антропології.

Питання походження й еволюції людини розроблялися в часи Дарвіна головним чином зоологами. Антропологія 60-70-х років зосереджувала свою увагу на вивченні рас. У ці ж роки посилено розробляються питання методики антропометрії (Брока, Бер, Велькер, Богданов), а пізніше — прийоми варіаційно-статистичного дослідження, що дозволяють шляхом обліку статистичної вірогідності результатів встановлювати чи відкидати розходження між середніми арифметичними групами, що зіставляються.

Однак уже наприкінці минулого сторіччя проблема антропогенезу робиться невід'ємною частиною антропологічної науки. Разом з цим природно народжувалося питання про взаїмовідносини між расознавством, з одного боку, і навчанням про виникнення і розвиток людини — з іншого. Ідеологи реакції перенесли закономірності природного добору в людське суспільство. Так виникли тенденційні, глибоко помилкові напрямки — "антропосоціології", "соціальний дарвінізм", "расистська євгеніка" і інші лжетеорії, покликані виправдати експлуатацію і винищування колоніальних народів. Усім цим побудовам протистоїть справжня наука і, насамперед, величезна маса фактичного матеріалу, зібрана вченими багатьох країн світу.

З досліджень в області антропогенезу особливо широку популярність набули роботи Абеля, Болька, Буля, Вейденрейха, Грегорі, Дюбуа, Кизса, Ле Гро, Кларка, Ліки, Лота, Матейки, Монтегю, Серджи, Швальбе, А. Шульца; в області расознавства — Біасути, Боаса, Деникера, Джиуфріди, Руджери, Заллера, Куна, Г. Шапіро; в обох областях — Валлуа, Грдлічки, Столигво і багатьох інших.

Використана література:

1. Вовк Х. Основи антропології. // Київ, 1995.

2. Вовк Х. Антропологія. // Київ, 1994.

3. Гинзбург. Елементи антропології для медиків. // Київ, 2000.

4. Дяченко В. П. Антропологічний склад українського народу // Львів, 1994.

5. Сегеда С. Антропологія // Київ, "Либідь", 2001.

4

Loading...

 
 

Цікаве