WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зародження української державності - Курсова робота

Зародження української державності - Курсова робота

Р Е Ф Е Р А Т

з політології

Тема: " Зародження української державності "

П л а н

  1. Джерела української народності.

  2. Зародження державності у східних слов'ян

  3. Становлення Давньоруської держави

  4. Державно-політичний устрій Київської держави

  5. Причини розпаду Київської держави

  6. Висновок

Література

1. Джерела української народності.

Процеси походження народів та виникнення їх держав постійно викликають підвищений інтерес дослідників, що цілком закономірно. Адже проблеми етногенезу та державотворення фундаментальні і визначальні для буття кожного народу.

Особливого значення сьогодні набуває розв'язання таких складних теоретичних питань, як походження українського етносу, визначення його місця в колі слов'янських народів, виникнення особливостей мови, своєрідності культури та політичної організації.

Серед розмаїття вироблених раніше й сучасних наукових концепцій та гіпотез етногенезу українців найбільш помітними та поширеними є:

  • проросійська, що має чітко визначену великодержавну, імперську, антиукраїнську спрямованість, зміст якої загальновідомий:окремішнього українського народу ніколи не було, це лише складова, так звана бездержавна, "малоросійська" частина народу великоросійського;

  • давньоруської спільної колиски"-"триєдиної Русі, суть якої полягає у твердженні, що українці разом з росіянами та білорусами виникли з єдиного кореня – давньоруського народу, творінням якого була Київська Русь;

  • автохтонна, яка проголошує український народ автохтонним на своїй землі ще з часів сивої давнини ( від гр. аутос - сам, хтонес - земля, належний за походженням до даної території, місцевий).

Досліджуючи першоджерела української цивілізації та державотворення, М. Грушевський наголошував, що порогом історії українського народу слід вважати IVст.н.е. До цього часу племена, на основі яких сформувався український етнос, були фактично лише частиною слов'янської групи племен.

2. Зародження державності у східних слов'ян.

Про існування державних союзів слов'янських племен на території України свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок сародавнії городищ Подніпров'я, Подністров". Саме на цій території в IV ст.н.е. об'єдналася в державний союз група слов'янських племен – антів

Як повідомляли тогочасні історики, анти являли собою частину словя"н – венедів, що проживали між Дніпром і Дністром і далі на схід від Дніпра. Мовою антів була Слов'янська. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення.

Виходячи з цього, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов"янами, або просто слов'янами. Сучасний український історик М. Брайчевський зазначив, що сами себе ці люди називали полянами, степові сусіди – сармати ( а від них уже і інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто " крайніх,", тих, що живуть на краю ", окраїнних людей ". Цілком можливо, що саме звідси, від цих окраїнних людей "- антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.

Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. За свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.

Суспільний і політичний лад антів привертав до себе пильну увагу дослідників. Зокрема, Прокопій Кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, вони вирішують спільно ( демократія).

Проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя, авторитет якого визнав увесь народ. Воєнна здобич, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. Все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.

На думку вчених, у цей період виникає перехідна ( між докласовою та класовою формаціями) форма управління суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. Таку форму управління суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. Військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. В результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класового поділу суспільства й утворення держави.

Факт об'єднання антів у союз фактично був першою відомою спробою прямих предків українського народу створити власне державне утворення з організованим військом та участю населення в політичному житті, яке проіснувало три сторіччя ( к.IV - п.VIIст.).

В 602р. Держава антів упала під тиском кочових племен аварів. Після цього анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов'яни.

Поступово ця загальнослов'янська спільність ділиться на три великі відгалуження: східну, західну та південну. Подальший розвиток цих слов'янських угруповань веде до їх дроблення і формування досить стабільних етно-політичних утворень – союзів племен.

Найбільш ранніми племінними об'єднаннями вважаються полянське ( з осередком у Києві), дулібське і волинянське, на території пізнішої Волинської землі. Академік Б.Греков припускав, що в VI-VII ст. існував величезний і потужний дулібсько-волинянський союз племен, який був одним із найдавніших союзів східно-слов"янських племен. Як зазначає сучасний дослідник стародавньої історії М.Котляр, дулібське об'єднання племен було зародком державності східних слов'ян, що в майбутньому, поряд із полянським союзом, стало основою формування Давньоруської держави – Київської Русі.

В процесі подальшої консолідації у VIII – XI ст. Виникли ще ширші політичні об'єднання східних слов'ян, своєрідні " союзи союзів " та " надсоюзи". В арабських джерелах, зокрема, згадується про існування в цей період трьох великих політичних центрів: Куяби (Куявії ), Славії та Артанії. Майже всі дослідники сходяться на тому, що Куявія чи Куяба – це Київська земля з Києвом.

У вітчизняних літописах політичні об'єднання навколо Києва відомі під назвою Русь (VIII ст.) та Руська земля (IX ст.).

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін " Русь". Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви

" Русь" в інших народів. У літописах та інших давніх джерелах Руссю називалася уся територія, яку посідали руськи люди, тобто східні слов'яни. Цим же словом ( варіант – Руська земля) іменували й Давньоруську державу з центром у Києві.

Як вважає сучасна дослідниця Р.Іванченко, до появи Рюриковичів у Києві правила династія Києвичів (Кий, Дир, Аскольд). У 882р. Олег, який володів словенським князівством, здійснив у Києві династичний переворот, усунувши від влади династію Києвичів. Повідомленням про захоплення Олегом Києва літописи традиційно починають історію єдиної східнослов'янської держави – Київської Русі.

3. Становлення Давньоруської держави

Київська Русь ( умовна назва першої Давньоруської держави з центром у Києві) в IX – XIII ст. об'єднувала фактично усіх східних слов'ян і була однією з найбільших держав середньовічної Європи. Її територія простягалася з півночі на південь – від Балтики та Льодовитого океану до Чорного моря, зі сходу на захід – від Волги до Карпат. У стародавніх літописах ця держава, як правило, називається Руською землею.

Землі Київської Русі були багаті родючими ґрунтами, в лісах водилося безліч звірини. Це давало змогу слов'янам вести осілий спосіб життя. Водночас кількість людей , які тут мешкали, залишалася невеликою. Внаслідок цього густота населення тривалий час залишалася незначною. Така розпорошеність населення і території значною мірою зумовила специфічність функціонування державного утворення східних слов'ян. Головне завдання такої держави полягало у тому, щоб утримати, захистити величезні території, що були в її розпорядженні, а не нападати і завойовувати нові землі.

Вітчизняні історики у своїх працях, як правило, доводять, що Київська Русь утворилася на власній основі, внаслідок тривалого процесу розкладу первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян. Розвиток феодальних елементів у суспільно-економічному ладі, а також переростання органів племінного управління в державні органи влади сприяли перетворенню союзів племен у " княжіння " і " землі " державного типу. Князівська влада набула спадкового характеру, внаслідок чого виникли слов'янські князівські династії.

Loading...

 
 

Цікаве