WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Галицько-Волинське князівство - Курсова робота

Галицько-Волинське князівство - Курсова робота

Найсерйознішою зовнiшньополiтичною проблемою князя Данила були монголо-татари. У 1241 р. вони пройшли Галичиною та Волинню, хоч i не завдали тут таких нищівних руйнувань, як в інших руських князівствах. Однак успіхи династії Романовичів привернули увагу монголо-татар. Незабаром після перемоги під Ярославом Данило отримує грізний наказ з'явитися до ханського двору. Щоб не накликати на себе гнів лихих завойовників, він не мав нічого кращого, як підкоритися. До певної мiри здійснена князем Данилом у 1246 р. подорож до міста Сарай — Батиєвої столиці на Волзі — була вдалою. Його добре прийняли i, що найважливіше, випустили живим. Але ціною цього стало визнання зверхності монголо-татар. Сам Батий так оцінив цей принизливий факт. Вручаючи Данилові кубок кислого кумису, улюбленого напою у монголо-татар, він запропонував звикати до нього, бо "тепер ти один з нас". Проте, на вiдмiну вiд пiвнiчно-схiдних князівств, розташованих у близькому сусiдствi з монголо-татарами й більш залежних вiд їхнього прямого диктату, Галичині й Волині щастило уникати такого пильного нагляду. Їхній головний обов'язок перед новими сюзеренами зводився до надання допоміжних загонів під час монголо-татарських нападів на Польщу й Литву. Спочатку вплив монголо-татар у Галичині та Волині був настільки слабким, що князь Данило міг проводити досить незалежну зовнішню політику, відкрито спрямовану на те, щоб позбутися монгольського панування.

Встановивши дружні стосунки з Польщею та Угорщиною, Данило звернувся до папи Іннокентiя IV з проханням допомогти зібрати слов'ян на хрестовий похід проти монголо-татар. За це Данило погоджувався на перехід своїх володінь під церковну юрисдикцію Риму. Так він уперше поставив питання, що згодом стане важливою й постійною темою галицької iсторiї, а саме — питання про відносини між західними українцями та римською церквою. Щоб заохотити галицького князя, папа послав йому королівську корону, й у 1253 р. в Дорогочині на Бузі посланець папи коронував Данила як короля.

Проте основною турботою князя Данила була органiзацiя хрестового походу та іншої допомоги із Заходу. Все це, попри запевнення папи, йому так i не вдалося здійснити. Та все ж у 1254 р. Данило розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар, основні сили яких були далеко на сходi. Незважаючи на перші успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися за невдачу. В 1259 р. велике монголо-татарське військо на чолі з Бурундаєм несподівано рушило на Галичину та Волинь. Монголо-татари поставили Романовичів перед вибором: або розібрати стіни всіх украплених міст, лишаючи їх безборонними й залежними вiд милості монголо-татар, або стати перед загрозою негайного знищення. Із каменем на серці Данило був змушений наглядати за руйнуванням мурів, які він так старанно зводив.

Невдачі антимонгольської політики не призвели до послаблення того великого впливу, що його справляв Данило Галицький на західних сусiдiв. Великим авторитетом Галичина користувалася у Польщі, особливо в Мазовецькому князiвствi. Тому литовський князь Міндаугас (Мiндовг), країна якого щойно починала підноситися, був змушений піти на територiальнi поступки Данилові в Мазовiї. До того ж на знак доброї волі Мiндаугасу довелося дати згоду на шлюб двох своїх дітей із сином i донькою князя Данила. Активніше, ніж будь-який інший галицький правитель, Данило брав участь у політичному житті Центральної Європи. Використовуючи шлюб як засіб досягнення зовнiшньополiтичних цілей, він одружив свого сина Романа з наступницею Бабенберзького престолу Гертрудою i зробив спробу, хоч i невдалу, посадити його на австрійський герцогський трон.

У 1264 р. після майже 60 років політичної дiяльностi Данило помер. В українській iсторiографiї його вважають найвидатнішим з усіх правителів західних князівств. На тлі тих складних обставин, в яких йому доводилося діяти, його досягнення були справді видатними. Водночас із відновленням i розширенням володінь батька Данило Галицький стримував польську та угорську експансію. Подолавши могутність бояр, він добився піднесення соцiально-економiчного i культурного рівня своїх володінь до одного з найвищих у Схiднiй Європі. Проте не всі його плани вінчалися успіхом. Данилові не вдалося утримати Київ, як i не вдалося йому здійснити свою найважливішу мету — позбутися монголо-татарського іга. І все ж він спромігся звести тиск монголо-татар до мiнiмуму. Намагаючись відгородитися від впливів зі Сходу, Данило звернувся на Захід, тим самим подавши західним українцям приклад, який вони наслідуватимуть в усі наступні століття.

Протягом 100 років після смерті Данила на Волині та Галичині не відбулося особливо помітних змін. Установлений князями Данилом i Васильком стереотип правління — з енергійним i діяльним князем у Галичині й пасивнішим на Волині — до певної мiри наслiдувався їхніми синами, вiдповiдно Левом (1264—1301) та Володимиром (1270—1289). Честолюбний i невгамовний Лев був постійно втягнутий у полiтичнi конфлікти. Коли в Угорщині помер останній із династії Арпадiв, він захопив Закарпатську Русь, заклавши підвалини для майбутніх претензій України на захiднi схили Карпат. Активно діяв Лев у Польщі, що поринула в мiжусобнi війни; він навіть домагався польського трону в Кракові. Незважаючи на агресивну політику Лева, наприкiнцi ХIII на початку ХIV ст. Галичина й Волинь переживали період відносного спокою, оскільки їхні західні сусіди були тимчасово ослаблені.

Князь Володимир Волинський виявився протилежністю свого галицького кузена, й у взаєминах між ними нерідко виникала напруженість. Не бажаючи брати участь у війнах i дипломатичній дiяльностi, він зосередився на таких мирних справах, як будівництво міст, замків та церков. За Галицько-Волинським літописом, він був "великим книжником i філософом" i проводив найбільше часу за читанням i переписуванням книжок та рукописів. Смерть Володимира у 1289 р. засмутила не лише його підданих, а й сучасних iсторикiв, бо, очевидно, з нею був пов'язаний раптовий кінець Галицько-Волинського літопису того ж таки року. Внаслідок цього лишилася велика прогалина в iсторiї західних князівств, що охоплює проміжок від 1289 до 1340 р. Все, що нині відомо про події в Галичині й на Волинь в останній період їхнього незалежного існування, зводиться до кількох випадкових історичних фрагментів.

Після смерті Лева в Галичині й на Волині князював його син Юрій. Напевне, він був добрим правителем, оскільки деякі літописи зазначають, що під час його мирного правління ці землі "цвіли в багатстві й славi". Солiднiсть становища князя Юрія давала йому підставу користуватися титулом "король Русі". Ще переконливіше свідчить про його авторитет подія, що сталася у 1303 р. Невдоволений рішенням митрополита київського перенести свою резиденцію до Володимира на пiвнiчному сходi, Юрій отримує згоду Константинополя на заснування в Галичині окремо митрополії.

Двома останніми представниками династії Романовичів були сини Юрія Андрій i Лев, котрі разом правили в Галицько-Волинському князiвствi. Занепокоєні зростанням могутності Литви, вони вступили в союз із лицарями Тевтонського ордену. Відносно монголо-татар князі проводили незалежну, навіть ворожу політику; існують також підстави вважати, що вони загинули в боротьбі з монголо-татарами.

Коли в 1323 р. помер останній князь місцевої династії, знать обох князівств обрала на стіл польського кузена Романовичів Болеслава Мазовецького. Змiнивщи ім'я на Юрій i прийнявши православ'я, новий правитель узявся за продовження політики попередників. Попри своє польське походження він відвойовував землі, раніше захоплені поляками, а також відновив союз із тевтонцями проти литовців. У внутрiшнiй полiтицi Юрiй- Болеслав продовжував підтримувати міста й намагався розширити свою владу. Такий курс, iмовiрно, призвів до сутички з боярами, які й отруїли його у 1340 р. нібито за намагання ввести католицизм i потурання чужоземцям. Так власна знать позбавила Галичину й Волинь останнього князя. З тих пір захiднi українці потрапили під владу чужоземних правителів.

Loading...

 
 

Цікаве