WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Німеччина та Італія у другій половині ХХ ст. - Курсова робота

Німеччина та Італія у другій половині ХХ ст. - Курсова робота

Через розбіжності в підходах до соціально-економічної і фінансової політики (в країні утворився високий державний внутрішній борг) коаліція ВДП - СДПН розпалася. Виникла нова коаліція ХДС - ХСС - ВДП. Федеральним канцлером став Гельмут Коль - представник ХДС. Уряд Коля (подібно до Тетчер у Великій Британії і Рейгана у США) скоротив податки і державні витрати, вжив заходи щодо зменшення державної регламентації бізнесу, що стимулювало конкуренцію. З 1983 р. у ФРН розпочалося економічне піднесення. Гельмут Коль став 1990 р. канцлером об'єднаної Німеччини.

Німецька Демократична Республіка. Життя східних німців будувалося за радянським зразком. 1950 р. державний сектор вже охоплював 77% потужностей промислового виробництва; на селі здійснювалася примусова колективізація, яка завершилася на початку 60-х рр. Провідником цієї політики виступала СЄПН, яку очолював Генеральний секретар її ЦК

Вальтер Ульбріхт. Активна роль у комуністичному вихованні німецької молоді відводилася Спілці вільної німецької молоді (аналог радянського комсомолу). Невдоволення німців існуючим ладом призвело в червні 1953 р. до народного повстання в Берліні і більш як 270 населених пунктах. Приводом стало те, що уряд підвищив норму виробітку на 10% при незмінній заробітній платні. Радянська військова адміністрація ввела в Східному Берліні надзвичайний стан і з допомогою танків придушила масові виступи населення.

1956 р. у НДР одночасно з Польщею та Угорщиною виникла політична криза. Протестом проти німецького соціалізму став потік біженців із НДР, переважно через територію Західного Берліна у ФРН; за 1953 - 1961 роки кількість біженців становила 2 млн. чол. За вказівкою з Москви в ніч на 13 серпня 1961 р. територія Західного Берліна була обнесена суцільним муром, що викликало масові протесті західних країн.

1971 р. першим секретарем СЄПН став Ерік Хонеккер. З початку 60-х рр. НДР перебувала у стані відносної економічної стабілізації. НДР досягла чи не найвищого рівня й якості промислового виробництва, ввійшовши в десятку найбільш промислове розвинутих країн світу, і мала найвищий рівень життя серед соціалістичних країн. Проте було й очевидним відставання НДР від ФРН у соціально-економічному розвитку та обмеженість демократичних свобод у НДР,

Під впливом "перебудови" М. Горбачева в СРСР, "оксамитової революції" в Угорщині та Чехословаччині, народні маси НДР 1989 р. виступили з протестами проти існуючих порядків. Е. Хонеккер був змушений у жовтні 1989 р. піти у відставку, а його наступником став Егон Кренц, обіцянки якого здійснити реформи були запізнілими. Понад 1,5 млн. членів СЄПН вийшло з партії. 4 листопада 1989 р. у Берліні відбулася півмільйонна демонстрація з вимогами радикальних політичних змін. Розпочалося руйнування берлінського муру. Кордон на Захід став відкритим. З грудня 1989 р. Політбюро СЄПН подало у відставку. 18 березня 1990 р. відбулися перші в історії вільні вибори до Народної палати. Перемогла некому-ністична опозиція на чолі з християнськими демократами. У травні 1990 р. було підписано державний договір між ФРН і НДР про створення починаючи з 1 липня валютного, економічного і соціального союзу двох німецьких держав. Керівництво СРСР не заперечувало проти об'єднання німецького народу. 31 серпня в Берліні було підписано договір про об'єднання, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН 3 жовтня 1990 р. Для врегулювання міжнародних аспектів об'єднання Німеччини були проведені переговори представників ФРН, НДР, СРСР, США, Великої Британії, Франції, які завершилися^! 2 вересня підписанням у Москві Договору про остаточне врегулювання німецького питання. З жовтня 1990 р. відбувся акт возз'єднання Німеччини, що стало подією історичного значення не лише для німецького народу, а й для Європи і світу. 2 грудня 1990 р. були проведені вибори до бундестагу об'єднаної Німеччини, на яких переміг союз ХДС - ХСС. Федеральним канцлером залишився Г. Коль, який сформував уряд у коаліції з ВДП.

Економічне становище Німеччини після об'єднання виявилося досить складним. Перехід 6 земель колишньої НДР до ринкової економіки супроводжувався згортаннями виробництва, безробіттям, зниженням рівня соціальної захищеності. Для подолання кризових явищ та інтеграції "нових земель" у загальнонімецькі структури уряд ФРН виділяв значні бюджетні асигнування. До того ж у 1992 - 1993 рр. у ФРН відбувся спад виробництва, викликаний світовою економічною кризою. Незважаючи на те, що ситуація в Німеччині починаючи з 1994 р. поліпшується, проблеми, пов'язані з об'єднанням, залишаються: зберігається досить високе безробіття (понад 4,5 млн. чол.) у зв'язку з ліквідацією нерентабельних підприємств, шахт, кризою у будівельній сфері. З початку 1996 р. уряд Коля намітив програму реформ до 2000 р., направлених на зменшення державних видатків у економіці, відмову від державного регулювання, розширення простору для діяльності приватних підприємств.

Об'єднана Німеччина стала важливим фактором міжнародних відносин. Вона - член НАТО, провідний учасник Європейського Союзу, незважаючи на переважаючий інтерес до відносин з Росією, ФРН приділяє важливе значення відносинам з країнами Східної Європи. 17 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини між ФРН і Україною. 1992 р. офіційний візит у ФРН здійснив Президент Л. Кравчук, 1995 - Президент Л. Кучма. 1996 р. федеральний канцлер ФРН Гельмут Коль відвідав Україну. Всупереч інтенсивному політичному діалогу німецько-українське економічне співробітництво перебуває на початковій стадії розвитку. У 1998 р. федеральним канцлером ФРН став соціал-демократ Герхард Шрьо-дер. Новий уряд розпочав інтенсивний діалог з Україною. У лютому 1999 р. був заснований українсько-німецький форум у Бонні. Федеральним президентом ФРН навесні 1999 р. став соціал-демократ Йоханес Роу.

2. Еволюція італійського суспільства, політичної та економічної системи

Закінчення Другої світової війни Італія зустріла в стані економічної розрухи: у війні загинуло 450 тис. чоловік, 3 млн. залишилось без житла, рівень промислового виробництва 1945 р. скоротився більш як у 2 рази за довоєнний; безробіття і нестатки значної частини населення стали супутниками італійського життя. Особливо тяжким було становище на півдні Італії, що призвело до масового від'їзду населення не тільки в інші регіони Італії, а й за кордон.

Ще під час руху Опору, що відіграв значну роль у визволенні Італії від фашистської окупації, сформувався союз антифашистських партій: християнських демократів (ХДП), комуністів (ІКП) і соціалістів (ІСП). З 1944 до травня 1947 р. ці партії формували уряд. 1946 р. на виборах в Установчі збори вони зміцнили своє провідне становище. У тому ж році на референдумі італійці висловилися за ліквідацію монархії. З початком "холодної війни" стосунки між християнськими демократами і комуністами різко погіршилися (комуністи зайняли деструктивну позицію щодо своїх союзників, намагаючись завоювати владу). Після чергової урядової кризи в травні 1947 р. християнський демократ А. де Гаспері сформував уряд уже без комуністів. У грудні 1947 р. Установчі збори прийняли Конституцію. Вона гарантувала суверенітет народу, свободу слова, віросповідуван-ня, зборів, преси, особистості, право на власність, працю, соціальне забезпечення. Конституція проголосила Італію демократичною парламентською республікою і вперше в історії Італії ввела загальне .виборче право. За Конституцією вищим органом влади став двопалатний парламент (сенат і палата депутатів). Парламент, у свою чергу, обирає президента - главу держави. Глава виконавчої влади - голова ради міністрів - призначається президентом, але повинен отримати довіру парламенту. Майже у незмінному вигляді ця конституція діє і до сьогоднішнього часу.

Loading...

 
 

Цікаве