WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Країни Східної Європи в другій половині ХХ ст. - Курсова робота

Країни Східної Європи в другій половині ХХ ст. - Курсова робота

У КПЧ сформувалося реформістське крило, яке піддало критиці непослідовну політику її керівника А. Новотного. У січні 1968 р. він був знятий зі своєї посади. Партію очолили реформатори на чолі з Олександром Дуб-чеком, які висунули програму оновлення чехословацького суспільства і будівництва "соціалізму з людським обличчям". У квітні 1968 р. була опублікована Програма дій КПЧ, у якій було накреслено заходи щодо втілення ринкових механізмів в економіку і демократизації суспільства. Розпочалася "празька весна". Було скасовано цензуру, створено політичні партії і рухи, прискорилася реабілітація жертв репресій. Реакція Радянського Союзу на "празьку весну" була надзвичайно хворобливою. На думку Л. Брежнєва, діяльність О. Дубчека загрожувала "завоюванням соціалізму". В ніч з 20 на 21 серпня війська п'яти держав ОВД — Болгарії, НДР, Польщі, СРСР та Угорщини — окупували Чехословаччину. Керівництво КПЧ на чолі з Дубчеком було заарештоване. Партію очолив Густав Гусак. Розпочалася чистка лав КПЧ. Реформи було припинено, і країна повернулася до свого попереднього стану.

Після 1968 р. реформи в країнах Східної Європи було припинено, вони почали повертатися до попередніх методів управління економікою, отже — до старих проблем. Тоталітарні режими продемонстрували повну неспро-можність у вирішенні назрілих проблем. Адміністративно-командні системи цих країн не розвивали економічне стимулювання виробництва і трудової активності людей. Надмірна централізація стримувала економічну самостійність та ініціативність господарських структур. Все це викликало справедливе незадоволення широких верств населення країн Східної Європи. Так, у Польщі спроба її керівництва в другій половині 70-х рр. вирішити назрілі проблеми за рахунок народу викликала справедливе обурення і стала причиною створення нових робітничих організацій, які 1980 р. об'єдналися в незалежну профспілку "Солідарність". У кінці 1981 р. "Солідарність" на чолі з Л. Валенсою розпочала боротьбу за політичну владу. Уряд Польщі оголосив воєнний стан на всій території країни.

Поширився рух за демократизацію і в Чехословаччині, центром якого стала громадська ініціатива — "Хартія-77". Група діячів культури та науки 1 січня 1977 р. виступила з декларацією, в якій розкрила основний зміст вимог та основні напрями демократизації суспільства. Опозиційний рух поширювався в інших країнах Східної Європи.

3. Революції кінця 80-х років

У другій половині 80-х рр. країни Східної Європи опинилися в стані глибокої економічної та соціально-політичної кризи, їх відставання від індустріальне розвинутих країн Заходу дедалі більше посилювалося. Особливо помітним воно стало в таких галузях, як електроніка, інформатика, обчислювальна техніка. Відстала технологія, застарілий машинний парк, низька ефективність сільського господарства були характерні тією чи іншою мірою для економіки всіх країн регіону. Неподільна монополія компартій на владу, злиття партійного й державного апарату, антидемократизм, придушення інакомислення, вирішення нагромаджених соціально-політичних проблем за допомогою сили — всі ці риси були притаманні тоталітарним режимам Східної Європи. Спроби реформування існуючої системи не принесли успіху. Формально схваливши перебудову, розпочату СРСР у квітні 1985 р., лідери компартій соціалістичних країн насправді відверто негативно ставилися до неї. Визначаючи на словах необхідність глибоких економічних і політичних зрушень та докорінного оновлення суспільства, в дійсності вони проводили лише косметичні зміни, що не зачіпали самої суті існуючої системи. Все це викликало глибоку, а то і повну недовіру основної маси населення до існуючих порядків, породило практику проведення політичних "круглих столів". Компартії, погоджуючись на політичний діалог з опозиційними партіями і силами, сподівалися досягти загальнонаціональної згоди в проведенні демократичних перетворень спільними зусиллями. Опозиція домагалась легальних умов для дальшого наступу проти існуючого політичного устрою і проведення змін.

М. Горбачев і перебудова в СРСР стали поштовхом до революцій 1989 р. Зміни в СРСР сприяли посиленню реформістського крила компартій та дискредитації консервативного неосталінського керівництва ними. Відмова від "доктрини Брежнєва", визнання права народів Східної Європи обирати свій шлях розвитку позбавили народи цих країн від страху перед радянською інтервенцією. Майже в усіх країнах події починалися з приходу до влади прихильників "оновлення соціалізму" в компартіях. Це було результатом або гострої внутрішньополітичної боротьби (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія), або відбувалося під безпосереднім тиском масових виступів (НДР, Румунія). Нові сили проголошували курс на заміну тоталітарного соціалізму демократичним; вони підтримували плюралізм і багатопартійність, критику тоталітаризму і політики компартій. На перших же вільних виборах вони, як правило, отримували більшість і приходили до влади, відтісняючи компартії. Вони вже пропонували політичні програми не "оновлення соціалізму", а "будівництва капіталізму", включаючи приватизацію державного сектора, сприяння бізнесу, створення ринкових структур. У політичній області вони продовжували лінію на ліквідацію тоталітарних режимів. У зовнішній політиці вони вимагали ліквідації РЕВ і ОВД, виведення радянських військ зі своїх територій.

У Польщі ПОРП 1988 р. оголосила про економічні реформи і перехід до політичного плюралізму. На "круглому столі" в лютому 1989 р. з участю ПОРП й усіх опозиційних сил, включаючи "Солідарність", була досягнута угода про проведення виборів у парламент на багатопартійній основі. На червневих виборах 1989 р. ПОРП зазнала поразки, а опозиція сформувала уряд на чолі з Мазовецьким. Президентом було обрано лідера ПОРП В. Ярузельського. В січні 1990 р. ПОРП саморозпустилася, залишки її членів створили Соціал-демократичну партію. В грудні 1990 р. на всенародних виборах президента переміг лідер "Солідарності" Л. Валенса. Країна здійснила широкомасштабні економічні реформи, направлені на перехід до ринкової економіки, але економічна ситуація на початку 90-х років залишалася досить скрутною.

В Угорщині початок перетворенням було покладено в травні 1988 р., коли на конференції компартії було визнано необхідність проведення політичної та економічної реформ і змінено керівництво УСРП. Нові лідери виступили з ініціативою проведення "круглого столу" з опозиційними партіями, яких на кінець 1989 р. було понад ЗО. В жовтні 1989 р. замість комуністичної партії була створена соціалістична партія. Однак на перших демократичних виборах навесні 1990 р. перемогу здобули їхні політичні опоненти. Був сформований уряд на чолі з лідером Угорського демократичного форуму Й. Анталлом; президентом став представник вільних демократів А. Гьонц.

У НДР політична криза виникла в жовтні 1989 р., коли розпочалися багатотисячні демонстрації та мітинги проти тоталітарного режиму. 18 жовтня на пленумі СЄПН Е. Хонеккер був звільнений з посади генсека партії та глави держави. Партія проголосила про свій перехід на соціал-демокра-тичні позиції. В результаті активізації опозиційного руху в листопаді було відкрито кордон НДР із Західним Берліном та ФРН, зруйновано Берлінську стіну. На перших демократичних виборах у березні 1990 р. перемогу здобули опозиційні демократичні сили. Розпочалася підготовка до об'єднання Німеччини, яке відбулося 3 жовтня 1990 р.

Мирним шляхом відбувся перехід влади від комуністів до опозиційних демократичних сил у Чехословаччині (так звана оксамитова революція 1989 р.) і в Болгари.

Найтрагічніший характер мали події в Румунії, де існував найбільш жорстокий тоталітарний режим Н. Чаушеску, який охороняла 120-тисячна служба безпеки "Секурітате". Особливість подій в Румунії полягала також в тому, що тут не було свого Л. Валенси як у Польщі, або В. Гавела, як у Чехословаччині, не було комуністів-реформаторів, як в Угорщині та Болгарії. Антиурядові виступи вибухнули в місті Тімішоарі 21 грудня 1989 р., звідки невдоволення існуючим режимом перекинулося на інші міста і насамперед Бухарест. З 22 до 25 грудня відбувалися криваві сутички повсталих з військами служби безпеки. Армія перейшла на бік народу, і режим Чаушеску було повалено. Диктатор і його дружина були страчені. Влада опинилася в руках Фронту національного порятунку на чолі з І. Ілієску, який оголосив про ліквідацію всіх державних структур, що існували в часи диктатури, зокрема комуністичної партії.

Таким чином, виступи широких народних мас, які стали провідною силою демократичних революцій 1989—1990 рр. у країнах Східної Європи, привели до повалення комуністичних режимів. Нові політичні сили, що прийшли до влади, розпочали курс на ринкові реформи і утвердження парламентської демократії. Припинили своє існування Варшавський договір і Рада Економічної Взаємодопомоги. Розпочався складний і досить суперечливий процес вростання пост.соціалістичних країн Східної Європи в європейське і світове співтовариство безпеки.

Література

  1. Бінгем Джейн, Чандлер Фіона, Таплін Сем. Всесвітня історія: повна ілюстрована енциклопедія. — К.: Країна Мрій, 2007. — 416c. :

  2. Бураков Юрій Васильович, Кипаренко Геннадій Миколайович, Мовчан Степан Петрович. Всесвітня історія. Новітні часи: Підруч. для 11 кл. середніх загальноосвіт. навч. закл. — 5. вид., випр. та доп. — К.: Генеза, 2006. — 416с.

  3. Газін Володимир Прокопович, Копилов Сергій Анатолійович. Новітня історія країн Європи та Америки 1918-1945 рр.: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Міністерство освіти і науки України. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К.: Слово, 2008. — 472с.

3

Loading...

 
 

Цікаве