WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Італія, Франція, Іспанія та США у міжвоєнний період - Курсова робота

Італія, Франція, Іспанія та США у міжвоєнний період - Курсова робота

Стрижнем внутрішньої політики уряду було відновлення промисловості. З цією метою було прийнято закон, відповідно до якого підприємці мають укладати між собою угоди чесної конкуренції, що регулюватимуть рівень виробництва, цін, заробітної плати, ринків збуту. Було ухвалено закон про допомогу фермерам, за яким держава укладала з фермером контракт про скорочення посівних площ, поголів'я худоби, а також закон про відносини між підприємцями і робітниками (закон Вагнера), згідно з яким заборонялися втручання підприємців у справи профспілок, переслідування робітників. Того ж року вперше в історії США ухвалено федеральний закон про соціальне страхування, за яким встановлювалася система пенсій за віком і виплат з безробіття.

Активне державне регулювання сприяло поступовому послабленню кризових явищ в економіці. Однак восени 1937 р. у США розпочалася нова економічна криза, у подоланні якої адміністрація Рузвельта (який на виборах у 1936 р. знову домігся перемоги) здійснила низку нових реформ: зменшення податкового тягаря, встановлення мінімальної заробітної плати, регулювання сільського господарства. Але з 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. На початок Другої світової війни адміністрація Рузвельта намагалася закріпити результати "нового курсу". Загалом економіка США 30-х рр. перебувала в стані застою, адміністрація Рузвельта не змогла цілком контролювати ринкову економіку.

У зовнішній політиці Рузвельт вважав, що Америка повинна відігравати активну роль у світовій політиці. Але загалом у країні переважали "ізоляціоністські" настрої, тобто бажання дистанціюватися від перебігу подій у неспокійному світі. 1933 р. США встановили дипломатичні відносини з СРСР. Своєрідним закріпленням ізоляціоністського курсу став закон 1935 р. про нейтралітет, згідно з яким у разі воєнного конфлікту президент повинен був застосувати ембарго (заборону) на експорт зброї воюючим країнам. Закон не розрізняв агресора і жертву і був за своїми наслідками подібним політиці "умиротворення", що її проводили Англія і Франція. Однак з посиленням агресії Німеччини та Італії в Європі, Японії на Далекому Сході позиція Рузвельта стала іншою. 1937 р. він закликав до створення системи "карантина" навколо агресорів, але не виявив особливої наполегливості в її організації. Лише початок війни змусив адміністрацію Рузвельта змінити закон про нейтралітет з тим, щоб мати можливість здійснювати військове постачання Англії та Франції.

Напередодні Другої світової війни у США були закладені підвалини державного регулювання економіки, здійснені важливі соціальні реформи, що свідчило про важливий крок у створенні "держави благополуччя".

3. ІТАЛІЯ в 1918-1939 рр.

Після завершення світової війни країна вступила в тривалий кризовий період. Відносно слабка італійська економіка лише за рахунок перенапруження витримала фінансові затрати, пов'язані з війною. Державний борг Італії за 1915—1919 рр. збільшився з 15 млрд лір до 50 млрд. До проблем 400-тисячної армії безробітних долучилася проблема працевлаштування демобілізованих солдатів та офіцерів.

Наслідки війни загострили соціальне протистояння. Протягом 1918— 1920 рр. відбулося понад 4 тис. страйків, під час яких ставилися вимоги підвищення заробітної плати, запровадження 8-годинного робочого дня, розширення профспілкових прав.

Активну роль у робітничому русі відігравала Соціалістична партія, одним із провідних діячів якої був Беніто Муссоліні, головний редактор партійної газети "Аванті". В 1914 р. між ним і керівництвом партії виник конфлікт, що закінчився його виключенням з партії. На початку 1915 р. він об'єднав навколо себе найрадикальніші сили соціалістів і націоналістів, які в 1919 р. створили фашистську партію. (У перекладі з італійської мови слово "фашіо" означає пучок; звідси виник термін фашизм.) Програма партії передбачала встановлення республіки, запровадження Законодавчих зборів, передачу землі селянам, боротьбу проти буржуазії, підвищення зарплати, створення народної міліції, ліквідацію банків і бірж.

На виборах до парламенту 1921 р. фашисти здобули 35 депутатських мандатів. Депутати-фашисти своєю поведінкою у парламенті фактично блокували його роботу, демонструючи народу і королю, що парламентська демократія вичерпала себе і щоб навести порядок у країні, потрібна сильна влада — диктатура. Готуючись до захоплення влади, фашисти створювали бойові групи (за словами Муссоліні, 400 тис. наприкінці 1921 р.). Муссоліні активно готувався здійснити похід своїх прихильників на Рим, щоб взяти владу силою. Фашистський з'їзд у Неаполі поставив перед урядом ультимативну вимогу передати їм частину міністерських посад. Король Віктор-Еммануїл III під приводом того, що він не може допустити кровопролиття, яке неминуче спричинить громадянську війну, не наважився застосувати проти фашистів силу. Останні захопили важливі державні об'єкти в Мілані та інших містах. Восени 1922 р. король призначив Муссоліні прем'єр-міністром Італії.

Прийшовши до влади, фашисти змушені були певний час зберігати демократичні інститути. Уряд був коаліційним. Деякі важливі міністерські портфелі Муссоліні віддав буржуазним партіям. Але згодом він вже не збирався ділити владу ні з ким. У країні було створено культ особи Муссоліні. Поступово обмежуючи повноваження короля, Муссоліні, який присвоїв титул дуче (вождя), правив Італією майже .одноосібне. Усі політичні партії були заборонені, державну поліцію замінено фашистською міліцією, на таємну поліцію покладено організацію тотального шпигунства, провокацій і терору. Фашисти цілком монополізували владу.

Фашисти провели широку денаціоналізацію, стабілізували курс ліри та прийняли закони про врегулювання відносин між підприємцями і робітниками.

У 1928—1929 рр. Муссоліні сформував перший однопартійний фашистський уряд. Він провів грошову реформу, чому сприяли значні кредити США. 1929 р. рівень промислового виробництва в країні на 40% перевищував довоєнний, зростало виробництво сталі, електроенергії, продукції текстильної, харчової та інших галузей.

Оскільки італійська економіка була тісно пов'язана з американськими інвестиціями, то і криза в ній розпочалася майже одночасно зі США. Найбільше постраждали текстильна, видобувна, автомобільна, суднобудівна галузі, скоротилося сільськогосподарське виробництво, збанкрутувало понад 55 тис. дрібних і середніх фірм.

В умовах кризи процес фашизації країни значно прискорився. Цьому сприяла так звана корпоративна система — об'єднання підприємницьких організацій і фашистських профспілок під егідою держави в окремих галузях господарства, що забезпечувало "класовий мир". На середину 30-х років практично усі італійці стали членами корпорацій.

Корпоративна система перетворилася в один із важелів фашистського державного регулювання економіки і політичного життя Італії. Корпорації схвалили заборону страйків і 40-годинний робочий тиждень, контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали допомогу фашистським профспілкам.

Проте корпорації цілком не виконали покладені на них завдання, так само як і проголошені Муссоліні численні "битви": за урожай, за народжуваність, за меліорацію тощо. Уряд Муссоліні посилив державне втручання в розвиток стратегічно важливих галузей промисловості та їх сировинної бази, що було пов'язано з агресивною політикою на міжнародній арені та підготовкою до війни.

Фашистський уряд вважав, що Італія була обділеною результатами Першої світової війни, і не приховував своїх загарбницьких планів. 1935 р. італійські війська з території Сомалі напали на Ефіопію. Ліга Націй оголосила Італію агресором. Але США і Англія проголосили нейтралітет і заборонили експорт зброї в обидві країни. Весною 1936 р. загарбання Ефіопії було завершене. Італія разом з Німеччиною надала військову допомогу Франко в боротьбі проти іспанських республіканців, направивши в Іспанію свої війська. Спільна інтервенція Німеччини і Італії в Іспанії прискорила формування військового блоку між ними. 1936 р. в Берліні була підписана угода між Німеччиною й Італією про розподіл сфер впливу на Балканах, подальшу тактику боротьби проти Іспанської республіки, визнання прав Італії на Ефіопію. Так було створено "вісь" Берлін — Рим. 1937 р. Італія приєдналася до німецько-японського "Антикомінтернів-ського пакту".

Loading...

 
 

Цікаве