WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становлення української державності 1648-1657рр. - Курсова робота

Становлення української державності 1648-1657рр. - Курсова робота

Крім козацтва, серед інших верств населення Української держави виділялися: шляхта (дещо обмежувалася в праві на володіння землею, мала окремий суд і користувалася правом самоуправління), духовенство, міщанство, селянство. Події 1648—1676рр., як відомо, суттєво порушили станові перегородки, що існували в Україні. Внаслідок цього відбувалася значна „міграція" представників одних категорій населення в інші. Міщани, селяни, шляхта часто-густо ставали козаками. Як результат, на волості спостерігалося масове покозачення. Згодом на територіях, де складалися умови для мирного життя, спостерігався і зворотний процес. Визначилися дні основні групи населення: "товариство" (козаки) і "поспільство" (міщани, селяни). Останні, як відомо, в ході війни (в 1652 р.) вибороли всю повноту громадянських прав, зокрема, стали вільними й повноправними власниками своїх земельних ділянок.

В ході війни значні земельні ділянки були захоплені рядовими козаками і селянами. Таким чином, на зміну великому феодальному землеволодінню прийшло дрібне землеволодіння козаків, міщан і вільних селян.

Отже, істотні зміни в структурі землеволодіння були зумовлені, насамперед, безпосередньою участю у Національно-визвольній війні широких народних мас, які нерідко самотужки розв'язували земельне питання "козацькою шаблею".

Свої земельні ділянки селяни могли не тільки передавати у спадщину, а й закладати, продавати й т. ін. Будучи особисто вільними, селяни мали змогу в будь-який момент піти з маєтку. На той час це було однією з важливих передумов для розвитку капіталістичного фермерства.

Таким чином, економічна політика Б, Хмельницького привела до того, що, основною формою господарювання в Україні стало вільне дрібне землеволодіння. Між козаками і селянами не існувало істотної економічної різниці, І ті, й інші були дрібними землевласниками, жили за рахунок власної праці.

5. Фінансова система та податки

Одне з центральних місць в економічних заходах Б. Хмельницького в 1648—1654р., займала фінансова політика. В надзвичайно скрутних умовах війни гетьманському урядові вдалося забезпечити порівняно стабільне фінансове становище України. Для цього гетьманське управління протягом тривалого часу вишукувало нові постійні джерела фінансових надходжень, організовувало фінансовий апарат, намагалося виконати бюджет з перевищенням прибутків над видатками і забезпечити обіг повноцінними грішми.

Усі витрати гетьманської адміністрації здійснювалися, як правило, за рахунок селян, ремісників і купців (податних станів), а також частково рядових козаків. Прибутки української шляхти, козацької старшини, православного духовенства залишалися незайманими. Існували, зокрема, такі види податей: "стації", "подимна подать", "побор". Їх сплачували селяни і міщани. Крім того, міщани сплачували ще й внутрішнє мито за право торгувати. З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана показенщина.

Найважливішими джерелами фінансових надходжень були: 1) земельний фонд гетьманського управління, частина якого продавалася, поповнюючи вирученими при цьому коштами скарбницю; 2) промисли, винокурні, шинки і млини, що здавалися в оренду; 3) митні збори від зовнішньої торгівлі, 4) плата за користування судом і ратушею, штрафи.

За своїм цільовим призначенням податі збиралися для потреб гетьманської скарбниці й на місцеві потреби окремих міст і містечок.

Для збирання податей і реалізації фінансових надходжень було створено фінансовий апарат. Б. Хмельницький був організатором військової скарбниці й управляв фінансами. Безпосередньо ними відав гетьманський підскарбій, у якого був помічник, що відав орендами. Відповідно на рівні полків і сотень їхні керівники також здійснювали керівництво місцевими фінансами підпорядкованих їм адміністративно-територіальних одиниць і військових підрозділів.

Економічна політика Б. Хмельницькою реалізовувалася через бюджет, який ще був не досить розвинутим. Він не складався заздалегідь і ніким не затверджувався Його доходні та видаткові статті визначалися потребами й можливостями моменту, а також завданнями визвольної війни.

Розвиток товарно-грошових відносин у зв'язку з розгортанням торговельно-промислової діяльності в Україні, зростання грошової ренти, необхідність сплати населенням грошових податей, воєнні та інші державні видатки потребували більшої кількості грошей, яких в обігу було ще недостатньо, Хмельницький це добре розумів і всіляко сприяв нагромадженню в країні металевих (золотих і срібних) грошей, зокрема обмежував вивезення золота і срібла.

На початку визвольної війни в Україні в обігу була та ж сама монета, що й у Польщі. Але згодом, й особливо після 1654., помітною стає тенденція до збільшення кількості російської монети в грошовому обігу України, Існує версія, що в листопаді 1649р. гетьман розпорядився карбувати в козацькій Україні свою власну монету.

Здійснювалася політика активного втручання держави в господарське життя. Заохочувалося ввезення золота й обмежувалося його вивезення. Заохочувався також експорт товарів. Українські купці каралися за посередницьку торгівлю. Вводилися захисні ввізні та вивізні мита. Ремісникам і купцям надавалася фінансова підтримка в підприємницькій діяльності. Об'єктивно така політика сприяла зародженню і розвиткові в надрах феодалізму нових, прогресивних, буржуазних відносин. А це, у свою чергу, мало стати економічною основою державної незалежності України.

6. Військо та зовнішня політика Козацької республіки

Б. Хмельницький став творцем української армії, яка нічим не поступалася її європейським аналогам, багато в чому й перевершувала їх. Гетьман, зокрема, запровадив ряд новацій в організації війська, тактиці ведення бою, домігся створення низки допоміжних служб. З його ім'ям пов'язано створення козацької кінноти та артилерії як родів військ. Він збагатив фортифікаційне мистецтво, активно застосував такий популярний серед козаків бойовий порядок, як табір.

Збройні сили України виступали як самостійна, незалежна від інших урядових структур інституція, для них були притаманні деякі елементи самоуправління. Формувалися вони з представників різних соціальних верств населення, тобто є підстави стверджувати про їх загальностановий характер. Після 1654р. козацьке військо, що налічувало 60 тис. чоловік, становило автономну частину російської армії. Б. Хмельницький прагнув створити мобільну регулярну армію на зразок тих, що існували в більшості тогочасних європейських країн. Перші кроки в цьому напрямі були здійснені гетьманом ще в 1648 р.

У роки війни Б. Хмельницькому довелося вирішувати цілий комплекс питань, пов'язаних із зовнішньополітичним забезпеченням життєдіяльності молодої держави. В цьому зв'язку слід наголосити, що в цілому гетьманській дипломатії вдавалося в процесі протиборства різних політичних сил знаходити оптимальні рішення: укладати союзи з одними країнами, добиватися нейтралітету інших. Це врешті-решт привело до визнання України як суб'єкта міжнародних правових відносин

Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Гетьман установив дипломатичні контакти і Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдавією. В наступні роки уряд Б. Хмельницькою визнали Венеція, Валахія, Швеція та інші країни. Незважаючи на політичну протидію шляхетської Польщі та її союзників, Україна закріпилася на міжнародній арені як суверенна, незалежна держава.

Таким чином, у процесі створення державних органів влади Б. Хмельницький спирався, безперечно, на традиції Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Проте це не було механічним перенесенням суспільно-політичних та військових структур, що існували на Запорожжі, на новий грунт. Ситуація, що склалася на політичній арені в цей період, вимагала внесення певних змін у справу державного будівництва. Тому, наприклад, гетьман поступово відмовився від скликання загальновійськових рад як надто громіздкого та малоефективного інструмента законодавчої влади. Відповідно до структури адміністративного поділу істотно ускладнилася система судових органів, які дедалі ширше використовували законодавчі акти Литовської держави, Магдебурзького права. Не викликає сумніву й той факт, що Б. Хмельницький планував зробити свою владу спадковою, а це також суперечило демократичним звичаям і традиціям українського козацтва.

І все ж, на думку вітчизняних істориків українська державність з яскраво вираженими етнічними рисами в середині XVII ст. існувала вже у завершеному вигляді. Цей життєздатний суспільно-політичний організм став визначальним засобом у важливій справі мобілізації всіх сил суспільства для ліквідації польсько-шляхетського режиму на українських землях та укладення Переяславсько-Московської угоди з Росією.

7. Українсько – російський договір 1654р.

В історичній літературі й на сьогоднішній день існує чимало різних, часто полярних оцінок цього надзвичайно важливого політичного акта.

Аналіз розвитку подій Визвольної війни 1648—1654 рр. дає підстави стверджувати, що рішення Переяславської ради не мали випадкового характеру, не були інтригою незначної купки старшини чи наслідком підступних намірів Росії, а зумовлювалися об'єктивною необхідністю збереження автономії новоутвореної національної держави. Іншого виходу з ситуації, що склалася, не існувало. Адже достатніх сил для того, щоб вирватися з фатального для історії українського народу трикутника: Річ Посполита — Османська імперія — Росія, фактично не було. Як свідчать історичні документи, влітку 1653р. козацька Україна внаслідок дипломатичних прорахунків воювала вже не тільки проти Польщі, а й проти сформованої антиукраїнської коаліції у складі Польщі, Молдавії, Валахії та Трансільванії. Воєнні дії козацької армії проти союзників проходили невдало. Польща, відчуваючи вигідність політичної ситуації, на переговори з Україною вже не йшла. Під час обговорення цього питання з великим посольством Росії у липні—серпні 1653р. польська сторона категорично відхилила пропозицію про посередництво московського царя у справі замирення з Україною на основі Зборівського миру і заявила, що воно можливе лише за умови повної капітуляції Війська Запорозького і фактичного визнання ним "Ординації" 1638 р.

Loading...

 
 

Цікаве