WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст. - Курсова робота

Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст. - Курсова робота

Василь Петранович (бл. 1680 - 1759 рр.) найповніше виявив себе у двох ділянках творчості: традиційному релігійному живопису та портреті. Відомо п'ять створених ним великих іконостасних циклів: троїцький в Жовкві, церкви Різдва Богородиці у Віцині, передтеченський в Краснопущі, миколаївський в Бучачі та миколаївський у Крехові (20-40-і роки XVIII ст.). У портретному жанрі він поєднує національну традицію із західноєвропейською.

Новим явищем у світському мистецтві XVIII ст. став парсунний (парадний) портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою є ідеалізованими. Поглиблюється інтерес до увічнення образу сучасника. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. У мистецькому середовищі та з-поміж широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Скоропадського, Івана Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича та ін. Найхарактерніший приклад цього типу – портрет Г. Гамалії, значкового товариша війська Запорозького. Його зображено в імпозантній позі, у розкішно орнаментованому жупані з обов'язковим козацьким атрибутом - шаблею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом.

Український портрет др. пол. XVIII ст. за своїми стилістичними ознаками мав багато спільного з іконописом (наприклад, ікона "Покрова" з портретом Богдана Хмельницького початку XVIII ст.). Портрети виконували переважно іконописці, схильні до площинно-орнаментальної манери письма. Своєрідно поєднав засади класицизму з давніми малярськими традиціями В. Боровиковський (1757 - 1825 р.), який працював у двох жанрах: портреті та іконописі. Видатними портретистами XVIII ст. були Д. Левицький (1735 - 1822 рр.), А. Лосенко (1737 - 1773 рр.), К. Головачевський (1735 - 1823 рр.).

З останньої чверті XVIII ст. провідним стилем в українському живописі став класицизм. Розвиток класицизму тісно пов'язаний з російським мистецтвом середини й кінця XVIII ст., з діяльністю Петербурзької Академії Мистецтв, заснованої 1757 р. Риси класицизму виявляються у живопису Андріївської церкви у Києві. Живопис Андріївської церкви мав значний вплив на розвиток мистецтва іконостасу. Рококо і особливо класицизм остаточно знищують церковну специфіку українського іконостасу, який поступово стає одним із різновидів академічного історичного живопису, поєднуючи історичний, міфологічний та біблійний жанри.

Українська музика доби бароко - найвище досягнення національного мистецтва. Провідним жанром став багатоголосний партесний спів (лат. partes - голоси). На противагу католицькому богослужінню (з хором, солістами, органом) православна церква розвивала хоровий спів а капела - хоровий спів без інструментального супроводу. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Цю течію представляли композитори Є. Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський та ін.

В Україні у партесному співі (церковному хоровому багатоголоссі) проявилося оригінальне переломлення так званого григоріанського хоралу - церковного одноголосного співу. У середині ХVІІ ст. в Україні відбувається повсюдний перехід до багатоголосного партесного співу, тобто хорового співу по партіях, голосах, кожен із яких веде свою мелодію. Партесний спів визначив чотири голоси - бас, тенор, альт, дискант. Партесні концерти (до 12 і більше голосів) вимагали теоретичних знань музики, правил гармонії, композиції, голосоведення. У ХVІІІ ст. відомим осередком музичної освіти була Глухівська співацька школа (діяла з 1738р. до 60-х років ХVІІІ ст.). У школі навчали партесному співу, грі з нот на скрипці, гуслях, бандурі, готували співаків. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751 - 1825 рр.).

Непересічне значення у розвитку вітчизняної музичної культури належить Києво-Могилянській академії. Тут діяли професійний хор і оркестр. В академії здобули музичну освіту Максим Березовський (1745 - 1777 рр.) та Артемій Ведель (1767 - 1808 рр.).

Максим Березовський був одним з творців українського хорового стилю у духовній музиці. Він віртуозно грав на скрипці, чудово співав. Перебуваючи на стажуванні в Італії (1769 - 1773 рр.) він брав уроки композиції у видатного теоретика музики Д. Мартіні. У 1771 р. витримав іспит у Болонській філармонічній академії на звання академіка-композитора і став членом Болонського філармонічного товариства. М. Березовський створив оперу "Демофонт" на лібретто італійського поета і драматурга П. Метастазіо (1698 - 1782 рр.). В Італії 1772 р. він також написав сонату для скрипки і чембало. Опера "Демофонт" і соната - перші відомі зразки оперного й камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці.

М. Березовський узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової музики у циклічних (багаточастинних) хорових духовних композиціях а капела. Його твори вирізняються вишуканістю й художньою досконалістю ("Літургія", "Причасні вірші"). Їх внутрішня побудова пов'язана з українською народною піснею й традицією київських церковних співів. Найзначнішим досягненням композитора є жанр хорового концерту ("Не отвержи мене во время старости" та ін.).

Структурні принципи хорових концертів М. Березовського розвинули А. Ведель та Д. Бортнянський. Вони були представниками нового напряму партесного співу, для якого характерне узгодження музики і тексту. А. Ведель поєднував талант композитора, співака (тенор) й виконавця (скрипка). Він був керівником хору Києво-Могилянської академії, губернаторського хору і класу вокальної музики Харківського колегіуму. У творчій спадщині композитора — понад 30 хорових концертів, "Літургія", "Всеношна", "Херувимська".

Доля М. Березовського і А. Веделя склалася трагічно. Їх талант не знаходив належного визнання. У 32 роки покінчив життя самогубством М. Березовський. Покинув Москву А. Ведель, де він керував капелою. Царська цензура заборонила друкувати його музичні твори. Повернувшись в Україну, він став ченцем Києво-Печерської лаври. Згодом мандрував по Лівобережжі. За антицарську діяльність його було засуджено, він помер у в'язниці.

Чільне місце в історії вітчизняної музичної культури посідає Д. Бортнянський — видатний реформатор церковного співу, духовний композитор, диригент. Зовсім молодим він потрапив до Придворної капели, де вивчав теорію музики в італійського композитора Б. Галуппі. Удосконалював музичну освіту у Венеції. В Італії великий успіх мали опери Д. Бортнянського на італійські лібретто "Креонт", "Алкід", "Квінт Фабій", поставлені 1776 - 1779 рр.

У Петербурзі Д. Бортнянський став придворним капельмейстером, а з 1796 р. - управителем Придворної капели, співаками якої були переважно українці. У петербурзький період він написав опери на французькі лібрето ("Сокіл", "Син-суперник", 1786 - 1787 рр.), пасторальну комедію("Свято сеньйора", 1786 рр.), балет, інструментальні твори.

Д. Бортнянський органічно поєднав традиції українського національного хорового мистецтва, західноєвропейського бароко і класицизму. Хорова церковна творчість композитора відповідала кращим зразкам європейської музики. У його творчій спадщині переважають концерти а капела. Відомі 35 концертів для одного хору, десять концертів для двох хорів, дві літургії, загалом понад 100 церковних творів.

Духовна музика Д. Бортнянського звучить у церквах багатьох країн світу. Ще у минулому столітті його творчість набула значного поширення у США завдяки діяльності хорового диригента Д. Агренєва-Слов'янського (1836 - 1908 рр.). Він 1868 р. створив "Слов'янську капелу", а 1869 р. дав у Америці низку церковних концертів. На початку ХХ ст. в одному з найвеличніших храмів Нью-Йорка — єпископальному соборі святого Іоанна Богослова — встановлено скульптурне зображення Д. Бортнянського. Це єдиний у світі пам'ятник славетному композитору. Поряд з ним — статуї 11 композиторів - засновників церковної музики в європейських країнах.

У другій половині ХVІІІ ст. поширюються романси — жанр камерної вокальної музики. Пісні-романси виникли на основі канта й народної пісні, їх виконували у супроводі фортепіано або гітари. Вони втілюють ліричні, гумористичні (сатиричні) роздуми про людину, щастя, життя. Популярними стали пісні-романси "Їхав козак за Дунай" С. Климовського, "Всякому городу нрав і права" Г. Сковороди, "Дивлюсь я на небо" М. Петренка.

Таким чином, розвиток української культури у ІІ пол. XVII - XVII ст. є послідовним, об'єктивно зумовленим процесом, процесом засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процесом зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та просвітництва. Йдеться про процеси творення культури нового часу, де ці ідеї та впливи на місцевому, українському ґрунті дали оригінальні зразки інтелектуальних надбань у сфері освіти й педагогіки, наукових знань і книгодрукування, літератури, архітектури, образотворчого та музичного мистецтва.

Loading...

 
 

Цікаве